Як побороти діагноз "відчай"

Коли людину мучить біль у животі, вона без вагань викликає лікаря.

Чому ж, коли нас бентежать душевні переживання, ми соромимося звернутися до фахівця за професійною допомогою та порадою?

За даними соціологічних досліджень, третина дорослого населення України потребує психологічної допомоги.

Майже 25% українців час від часу страждають від депресії або тривоги.

Щосекунди ми свідомо чи несвідомо реагуємо на все, що з нами трапляється.

Майже 25% українців час від часу страждають від депресії або тривоги. Фото Voyagerix/Depositphotos

Крім цього є події, здатні миттєво і надовго змінити наше життя.

Звістка про важку хворобу та подальше тривале лікування впливає на всю родину.

У благодійному фонді "Запорука" ми вже більше 10 років працюємо з онкохворими дітьми та їхніми батьками. І навіть у таких важких ситуаціях людям буває соромно звернутися за допомогою до психолога, вони можуть місяцями, а то й роками лишатися зі своєю бідою сам на сам.

"Навіщо воно мені треба, є важливіші справи", – часто відмахуються батьки маленьких пацієнтів.

У 2012 році я досліджувала емоційні реакції у дітей, які лікуються в дитячому відділенні Інституту раку у Києві.

98,5% батьків помітили зміни у поведінці своїх чад: діти стали тривожними, примхливими, роздратованими, іноді агресивними та замкненими.

Цікаво, що дорослі переживають такі ж емоції, і цим вони можуть нашкодити дитині.

Маленькому пацієнту вкрай важливо покладатися на маму чи тата, бачити їхню силу у подоланні негараздів, готовність витримати будь-яке випробування, беззаперечну віру в одужання. Це надихає та запевняє дитину, що все йде як потрібно, вона не одна, все буде добре.

Тож я переконана, що коли хворіє дитина, психологічну допомогу важливо надавати ще й дорослим.

Одного разу я працювала з жінкою та її сином, який лікувався в Інституті раку. У підлітка була пухлина у кістці ноги.

Моя задача як психолога – поставити запитання, які допоможуть пацієнту розібратися у ситуації та знайти сили перемогти труднощі.

На одному з сеансів я напряму запитала у хлопця: "Навіщо тобі ноги? Куди ти йдеш? Хто обирає твій шлях? Чи знаєш ти напрямок свого життя?".

Він спочатку розгубився, та з часом знайшов відповіді на всі ці питання.

Важливим було і те, що мама не опустила руки, не втрачала віри у перемогу над хворобою. Під час таких розмов вона побачила свого сина дорослим, справді почула його, почала поважати і прислухатися до його думки, дозволила йому бути самим собою з власними бажаннями, поглядами, емоційними реакціями.

[L]Хлопчик, у свою чергу, став впевненішим, міцнішим, став сміливіше проявляти свою позицію, свої погляди, свої емоції. Він почав приймати власні важливі рішення. А головне – незабаром одужав.

Психологічна допомога – ключовий напрямок роботи більшості закордонних фондів.

Десять років тому партнер нашого фонду, італійська благодійна організація Soleterre, надихнула нас ввести окремий напрямок психологічної підтримки.

В той час, коли переважна більшість українців не сприймала цю тему всерйоз, наші психологи вже допомагали родинам онкохворих дітей справитися із труднощами.

Крім цього, важливою складовою психологічної підтримки є сім’я поруч. Дитині будь-якого віку важко боротися, коли рідні далеко.

Саме тому фонд "Запорука" заснував центр "Дача" – будинок, який став особливим місцем сили та натхнення.

За вісім років існування понад тисячу дітей безкоштовно жили тут під час лікування від раку разом зі своїми батьками, братиками та сестричками.

Допоможіть дітям з усієї України перемогти – підтримайте проект фінансово або станьте дачним волонтером.

Наталія Заболотна, психолог благодійного фонду "Запорука" у Національному інституті раку та Клініці нейрохірургії дитячого віку, спеціально для УП.Життя