Зіпсована "Свіжина": польові дослідження українського сексизму

Коло стискається.

У мистецькому житті Києва одночасно відбуваються різні події: у паралельних світах, які одне одного не знають і зазвичай не перетинаються навіть у соцмережах.

Нічого спільного не було між цими двома виставками.

Виставка "Свіжина" у спілці художників, автор якої смакує свободу висловлювання, малюючи серед іншого "напівголих баб" і дівчаток.

Виставка "Виховні акти", організована художницями і художниками критичного мистецтва, яка розповідає про те, що ніякої свободи в нас давно немає. Ми живемо в суспільстві, де за вільне висловлювання можна отримати погром, підпал, нищення робіт або просто по голові.

ліворуч - сексистьский рекламний плакат Америки 50-х, праворуч - робота Валерії Зубатенко з виставки "Виховні акти"

Але минулого тижня перегородка між "паралельними світами" захиталася.

"Виховні акти" відкрили і негайно закрили у просторі "Скло", який розміщений в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова.

Через два дні після відкриття її цензурувала адміністрація вишу.

Педагогічне начальство взяло участь у виставці з власним перфомансом – виховним актом, за вже звичним сценарієм української арт-сцени – закрило виставку пошвидше начебто через погрози розгрому, "як би чого не вийшло", як би "когось" не розгнівили висловлювання розгніваних художниць і художників.

Робота з виставки "Виховні акти". Авторка - Дана Рвана

На таку цензуру мало хто вже звертає увагу, якась вона стала звична.

Тим часом інші пристрасті завирували у Спілці художників, за 10 хвилин пішки на гору від вишу Драгоманова.

Там свободу висловлювання підтримують: сексистський плакат "Свіжина" розмістили на фасаді інституції.

На ньому – багатогранний та багатозначний гумор, який виріс на перегної славних традицій митців.

"Свіжина" – це не лише свіже м’ясо, це ще й "свіжа баба", яку ми бачимо на картинці.

Виставка "Свіжина"

Для тих, хто краще сприймає текст, аніж образ, дописано: "И на КОНЕЦ – просто красавица!".

А якщо ви подумали, що жінку прирівнюють до заколотої свині – то це ваші проблеми.

Молоді художниці (деякі з них брали участь у виставці "Виховні акти") підписали листа до адміністрації спілки митців – просили звернути увагу на сексистський зміст постера в публічному просторі і замінити його. Їх підтримали і деякі художники-чоловіки.

Для збільшення натисніть на зображення

(У автора був ще й інший плакат – на якому він себе зобразив Ван Гогом).

Спілка художників відмовилася визнати плакат сексистським і пообіцяла передати листа митцю. Мовляв, тільки він може його замінити.

Той зрадів, що на його творчість звернули увагу і запостив листа у фейсбук.

Що під ним зчинилося! Митця енергійно підтримали колеги. Шановні митці навперебій запевняли одне одного, що це слава та змагалися у похабності коментарів та спробах принизити художниць-феміністок.

Прихильники художника також заволали на листа: "Цензура!". Навряд чи вони звернули увагу на закриття виставки "Виховні акти" неподалік, де цензура насправді була.

Тобто погроми виставок ультраправими спостерігачі готові толерувати як висловлення громадянської позиції: ультраправих мистецтво зачіпає – ось вони й реагують.

Тоді як лист із громадянською позицією проти дискримінації розглядають як заклик до цензури. Насильство сьогодні має вагу, слова – ні.

Частина коментаторів повторювала, що лист – це зовсім не відстоювання прав, а – "донос" і "совок", зазіхання на їхню свободу.

Митці старшого покоління вже років 27 як дорвалися до свободи, а досі живуть "совком", розвиваючи навколо нього свої асоціації.

Яку свободу вони відстоюють? Відстояти свободу публічно принижувати жінок, порівнюючи їх з м’ясом, стало здається ділом честі ледь не всього цеху…

В "совку" не до пін апу було. Інша справа зараз – усі зразки західного мистецтва до ужитку.

"Свіжі баби" в стилі піна ап (1950-ті, Америка, ще до другої хвилі фемінізму) – ось де можна черпнути натхнення! Плакат "Свіжина" виконаний саме в такому стилі.

Нічого, що десь цей стильок вже гниє на звалищі історії – українські митці шукають в ньому свою "сексуальну революцію".

Ці митці трохи застрягли в колесі часу, десь на якихось обертах зажувало їхні мізки, тому й грає пластинка один і той самий романс. А надворі, як вони самі наголошують, 2018 рік.

Ось-ось наступить травень, і виповниться півстоліття від травня 68-го – подій, знакових у світовому масштабі в тому числі і для боротьби проти дискримінації жінок.

Півстоліття тому там, де перед цим панував пін ап, тисячі жінок у різний спосіб вимагали змін у законодавстві, щоб заборонити дискримінацію за статтю.

Пін ап культура була складовою тої реальністі, яку жінки не хотіли більше терпіти.

У 1992-му році в Нью-Йорку група Guerrilla Girls, яка роками боролася з сексизмом і расизмом у мистецтві, впродовж місяця атакувала музей Ґуґенхайма дзвінками і факсами.

Вони вимагали змінити склад учасників майбутньої виставки, якими мали бути лише білі чоловіки. Так вони закликали інституції переглянути свою політику.

Саме тому будь яка західна інституція сьогодні добре подумала б, перш ніж вішати на своєму фасаді такий плакат. Та чомусь у цьому напрямку в українських митців асоціації не спрацьовують.

Вони повторюють лишень кліше про "совок" і "донос". Використання таких ярликів – це підігрування правим, які насправді сьогодні в Україні здійснюють цензуру.

Українські громадяни мають право скаржитися на сексистську рекламу, в тому числі Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

В листі до спілки мова ішла саме про плакат – рекламний продукт виставки.

До того ж, спілка художників – ніякий не каральний орган для митця.

Ця ситуація довела, що між спілкою та митцями, що там виставляються, "все на мазі".

У той час як ті, хто підписали листа, не мають ні влади, ні важелів впливу на спілку, вони не можуть цензурувати інституцію, яка має владу, а лише доносять свою позицію.

Сексизм в Україні процвітає не тільки в культурі та рекламі, він загалом толерується владою. Не так давно ми мали президента, який закликав гостей в Україну у травні, бо жінки у цей час роздягаються.

У стилі Віктора Федоровича висловлювався і наш митець в одному з інтерв’ю: йому хотілось би, щоб дівчата зривали з себе білизну і кидали в його картини.

Шановні пани від мистецтва не хочуть помічати, що реальність змінюється, виростає покоління жінок, які не хочуть більше підсміюватися над їхніми сексистським жартам і погоджуватися зі статусом "свіжини".

Не помічають вони і того, де і як насправді сьогодні працює цензура.

Спілці художників, варто було б після завершення виставки Шерешевського надати свої галереї цензурованій виставці "Виховні акти" – щоб пізнати, що таке свобода та цензура.

А може їм, було б більше до смаку запросити до себе виставку "Мистецтво жіночого оргазму", яку нещодавно цензурували ще в зародку через погрози і яка так і не відкрилась?

Тоді б перегородка між відрізаними один від одного мистецькими світами стала ще більш прозорою.

Але усе це фантазії. Боротьба за свободу висловлювання триває – і у кожного вона своя.

Оксана Брюховецька, спеціально для УП.Життя