Допоможіть цивілізованому світу впізнати в нас своїх

Упевнений, що більшість з вас якщо не відвідували, то принаймні чули про Французький інститут, Британську раду, Гете-Інститут, Інститут Сервантеса чи Товариство Данте Аліг’єрі.

Це надпотужні культурно-освітні організації, які популяризують культуру й мову своїх країн практично по всьому світові.

Здавалося б, Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія й Італія в популяризації взагалі не мають потреби, але вони все одно витрачають на це немалі кошти й зусилля.

Очевидно, розуміють, що в культурі на повну силу діє парадоксальний закон Льюїса Керролла: навіть щоб лишитися на місці, треба дуже швидко бігти!

Не те щоб ми цього не знали раніше, але, мушу визнати, бігли відверто слабо.

ВІДЕО ДНЯ

Гадаю, давалися взнаки вузьколобі радянські стереотипи: культура за залишковим принципом, є речі важливіші!

І МЗС, і наші посольства, звісно, робили, що могли, але чи багато зробиш, якщо протягом 25 років держава фінансувала українську культуру за кордоном згідно з анекдотичним правилом "з грошима кожен зможе, а ти спробуй без грошей!"

Тільки два роки тому МЗС почало одержувати більш-менш притомні кошти на культурні проекти, і справа нарешті зрушила з місця.

І ось ми впритул підійшли до реалізації надважливого проекту, який, сподіваюся, докорінно змінить ситуацію з українською культурою в світі. Ми створюємо свій Український інститут за зразком провідних європейських держав.

Ми вже здійснили масштабну підготовчу роботу: вивчили діяльність іноземних культурних інституцій, провели десятки зустрічей з потенційними партнерами в нашій країні та за кордоном, презентували суспільству концепцію Українського інституту, організували публічне обговорення установчих документів та закликали громадськість долучитися до формування Наглядової ради Інституту.

Центральний офіс установи перебуватиме в Києві, а представництва відкриватимемо по всьому світові.

Спочатку в найважливіших для нас державах, а потім у міру можливостей розширюватимемо географію.

Зрозуміло, що це робота не на один рік і навіть не на одне десятиліття.

Місія Інституту в цілому зрозуміла: відкривати Україну світові через нашу культуру й мову, налагоджувати міжнародну співпрацю, а головне – здобувати для України сотні й тисячі щирих друзів і прихильників.

Пріоритетом, безперечно, буде й культурно-освітня взаємодія з нашою діаспорою.

Крім альтруїстичного, культурний вплив має й прагматичний аспект (а ми зобов’язані мислити прагматично): доки країна не закріплена в масовій закордонній свідомості емоційно, на рівні мистецьких образів і духовних асоціацій, вона залишається холодною абстракцією.

Україна для більшості європейської та американської публіки в 1991 році вискочила буквально нізвідки, ніхто толком не знав, чим і чи відрізняється вона від Росії.

Але й після 1991 року ми дуже часто були для Заходу країною негативних або тривожних новин.

Знайомство з нашою культурою має зламати ці стереотипи, Європа і цивілізований світ нарешті повинні впізнати в нас своїх.

Через це й сам Інститут проектувався як виразно європейська структура, ми постаралися з самого початку відсікти всі совково-бюрократичні схеми в його облаштуванні.

Разом із тим ми свідомі того, що Інститут як державна установа, що має справу з державними коштами, не зможе обійтися без папірології.

Ми враховуємо й те, що творчі люди, зіштовхнувшись із необхідністю чиновницької роботи, часто губляться, "вигорають" й опускають руки. Тому ми заклали запобіжник – ввели посаду виконавчого директора.

Це буде фахівець у діловодстві, який візьме на себе "бюрократичний" блок: адміністративно-господарську роботу, міжвідомчу взаємодію, моніторинг бухгалтерського обліку, документування тощо.

Основною ж, творчою роботою керуватимуть творчі люди. Це буде команда професіоналів, які незалежно від нас та інших держорганів формуватимуть програми і контент для презентації за кордоном сучасної України.

А тепер про головне.

11 квітня завершується термін подання на конкурс кандидатур на посаду керівника Українського інституту.

Це абсолютно відкрита історія: незалежна конкурсна комісія, в якій немає жодного представника МЗС, прозора процедура обрання, затвердження директора Наглядовою радою Інституту.

З нас – чесність, прозорість та невтручання, з кандидатів – професійність, креатив та результат.

Закликаю всіх справжніх професіоналів, які мають ідеї, які мають бажання й сили прислужитися Україні та її культурі, взяти участь у змаганнях!

Місія, яка на вас чекає, надзвичайно амбітна й надзвичайно висока.

Бажаю успіху!

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, спеціально для УП.Життя

Реклама:

Головне сьогодні