Допоможіть цивілізованому світу впізнати в нас своїх

Упевнений, що більшість з вас якщо не відвідували, то принаймні чули про Французький інститут, Британську раду, Гете-Інститут, Інститут Сервантеса чи Товариство Данте Аліг’єрі.

Це надпотужні культурно-освітні організації, які популяризують культуру й мову своїх країн практично по всьому світові.

Здавалося б, Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія й Італія в популяризації взагалі не мають потреби, але вони все одно витрачають на це немалі кошти й зусилля.

Очевидно, розуміють, що в культурі на повну силу діє парадоксальний закон Льюїса Керролла: навіть щоб лишитися на місці, треба дуже швидко бігти!

Не те щоб ми цього не знали раніше, але, мушу визнати, бігли відверто слабо.

Гадаю, давалися взнаки вузьколобі радянські стереотипи: культура за залишковим принципом, є речі важливіші!

І МЗС, і наші посольства, звісно, робили, що могли, але чи багато зробиш, якщо протягом 25 років держава фінансувала українську культуру за кордоном згідно з анекдотичним правилом "з грошима кожен зможе, а ти спробуй без грошей!"

Тільки два роки тому МЗС почало одержувати більш-менш притомні кошти на культурні проекти, і справа нарешті зрушила з місця.

І ось ми впритул підійшли до реалізації надважливого проекту, який, сподіваюся, докорінно змінить ситуацію з українською культурою в світі. Ми створюємо свій Український інститут за зразком провідних європейських держав.

Ми вже здійснили масштабну підготовчу роботу: вивчили діяльність іноземних культурних інституцій, провели десятки зустрічей з потенційними партнерами в нашій країні та за кордоном, презентували суспільству концепцію Українського інституту, організували публічне обговорення установчих документів та закликали громадськість долучитися до формування Наглядової ради Інституту.

Центральний офіс установи перебуватиме в Києві, а представництва відкриватимемо по всьому світові.

Спочатку в найважливіших для нас державах, а потім у міру можливостей розширюватимемо географію.

Зрозуміло, що це робота не на один рік і навіть не на одне десятиліття.

Місія Інституту в цілому зрозуміла: відкривати Україну світові через нашу культуру й мову, налагоджувати міжнародну співпрацю, а головне – здобувати для України сотні й тисячі щирих друзів і прихильників.

Пріоритетом, безперечно, буде й культурно-освітня взаємодія з нашою діаспорою.

Крім альтруїстичного, культурний вплив має й прагматичний аспект (а ми зобов’язані мислити прагматично): доки країна не закріплена в масовій закордонній свідомості емоційно, на рівні мистецьких образів і духовних асоціацій, вона залишається холодною абстракцією.

Україна для більшості європейської та американської публіки в 1991 році вискочила буквально нізвідки, ніхто толком не знав, чим і чи відрізняється вона від Росії.

Але й після 1991 року ми дуже часто були для Заходу країною негативних або тривожних новин.

Знайомство з нашою культурою має зламати ці стереотипи, Європа і цивілізований світ нарешті повинні впізнати в нас своїх.

Через це й сам Інститут проектувався як виразно європейська структура, ми постаралися з самого початку відсікти всі совково-бюрократичні схеми в його облаштуванні.

Разом із тим ми свідомі того, що Інститут як державна установа, що має справу з державними коштами, не зможе обійтися без папірології.

Ми враховуємо й те, що творчі люди, зіштовхнувшись із необхідністю чиновницької роботи, часто губляться, "вигорають" й опускають руки. Тому ми заклали запобіжник – ввели посаду виконавчого директора.

Це буде фахівець у діловодстві, який візьме на себе "бюрократичний" блок: адміністративно-господарську роботу, міжвідомчу взаємодію, моніторинг бухгалтерського обліку, документування тощо.

Основною ж, творчою роботою керуватимуть творчі люди. Це буде команда професіоналів, які незалежно від нас та інших держорганів формуватимуть програми і контент для презентації за кордоном сучасної України.

А тепер про головне.

11 квітня завершується термін подання на конкурс кандидатур на посаду керівника Українського інституту.

Це абсолютно відкрита історія: незалежна конкурсна комісія, в якій немає жодного представника МЗС, прозора процедура обрання, затвердження директора Наглядовою радою Інституту.

З нас – чесність, прозорість та невтручання, з кандидатів – професійність, креатив та результат.

Закликаю всіх справжніх професіоналів, які мають ідеї, які мають бажання й сили прислужитися Україні та її культурі, взяти участь у змаганнях!

Місія, яка на вас чекає, надзвичайно амбітна й надзвичайно висока.

Бажаю успіху!

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, спеціально для УП.Життя