Літературні резиденції: інструкція для мерів, губернаторів і меценатів

1366
1 травня 2018

Наприкінці роману "Музей покинутих секретів" письменниця Оксана Забужко перелічує місця й міста, в яких вона працювала над цим понадвосьмисотсторінковим текстом: Ледіґ Гауз у Нью-Йорку, Вілла Черріні у Ґраці, Вілла деї Піньї в Больяско, Літерарішес Колоквіум у Берліні, Літератургауз у Креме, Центр Письменників і Перекладачів у Візбю, Вілла Геллебош у Волезелле…

Зверну увагу на те, що у цьому неповному переліку більш і менш відомих міжнародних літературних резиденцій немає жодного українського міста.

І нагадаю, що "Музей покинутих секретів" – один із найбільших романів у сучасній українській літературі.

В останні роки критики, літературознавці й насамперед читачі постійно прогнозують і риторично запитують, коли ж з’являться українські романи, які розкажуть правду про наш нинішній турбулентний час.

Тут буде доречно згадати слова Сергія Жадана, теж учасника численних закордонних літрезиденцій і автора, зокрема, п’ятьох романів, про те, що для написання великої прози потрібен час, умови і щоденна фізична праця.

Хоча ці складники потрібні для будь-якого художнього тексту. І саме для цього в різних країнах і створюються літературні резиденції.

Організатори, почесні гості та учасники Карпатської літературної резиденції-2017. Фото "Читомо"

ФОРМАТИ ТА УМОВИ

Якщо не брати до уваги спеціальні закордонні стипендії для авторів, коли учасник отримує одноразовий ґрант чи щомісячну стипендію й може сам обирати, де жити й працювати в певному місті чи країні, кожна літературна резиденція починається з певного приміщення – окремого будинку, квартири чи кімнати.

Приміром, краківська Вілла Деціюша є пам’яткою архітектури 16 століття, в якій організовують весілля та урочисті прийоми. А поза тим за підтримки міської влади та різних фундацій тут постійно влаштовують семінари, конференції, обговорення й резиденції для митців.

У розпорядженні арт-резиденції KulturKontakt Austria, яка діє за підтримки Австрійської федеральної канцелярії, – квартири у Відні й Зальцбурзі, в яких щороку живе й працює близько 50 резидентів з різних країн.

Віллу Вальдберта в Мюнхені збудував на початку 20 століття голландський видавець, який хотів створити місце, де зможуть жити і працювати митці. Нині вілла підпорядкована Департаменту мистецтва і культури Мюнхена, і щороку в ній зупиняється до 40 резидентів. 

Мистецька резиденція Вілла Вальдберта, яку підтримує міська влада Мюнхена

Резиденції можуть бути широкого профілю або ж зосереджуватися на певному напрямку чи жанрі.

Скажімо, існують резиденції для перекладачів (вони не менш поширені за письменницькі), але також можна знайти проекти, до участі в яких запрошують авторів вужчої спеціалізації – детективістів, поетів, драматургів, репортажистів чи біографів.

Так само резиденції можуть бути одноразовими, приймати гостей протягом кількох тижнів на рік чи ж цілорічними.

Резиденти можуть жити й працювати в таких місцях від кількох днів до року (найчастіше – від місяця до шести).

Аби стати учасником резиденції, зазвичай автору достатньо вчасно надіслати заявку, фрагмент чи синопсис твору й одну чи кілька рекомендацій колег.

Також резиденції можна поділити на ті, які покривають усі витрати резидента (квитки, харчування і проживання), а іноді ще й надають стипендію чи разовий ґрант. І ті, які пропонують лише помешкання, але не покривають витрати на дорогу та харчування.

Є також і ті резиденції, в яких автор сплачує кошти й за саме проживання, але навзамін отримує ідеальні умови для роботи і спілкування з колегами з інших країн.

Літературні резиденції підтримує або відповідний департамент Міністерства культури, або частіше – міська влада, окремі фундації чи меценати.

ЩО МИ ОТРИМУЄМО НАВЗАМІН?

Протягом останніх місяців мені неодноразово доводилося говорити про літературні резиденції з представниками міських і обласних влад в Україні.

Щоразу мені показували нові стратегії розвитку міст і регіонів, в яких обов’язково був окремий розділ, присвячений культурі, а в кількох із них ішлося й про важливість створення резиденцій та арт-центрів.

Стратегії були красиві й правильні, але нові мистецькі резиденції в Україні звідтоді так і не з’явилися, хоча у березні була прийнята ухвала Львівської міської ради "Про розвиток україномовного культурного продукту", одним із пунктів якої, зокрема, є сторення в місті літературної резиденції.

Анонсується, що її учасниками стануть письменники, які писатимуть про Львів.

За умовами резиденції «Станіславський феномен», її учасникам організовувалися зустрічі
з франківськими письменниками. На фото резиденти 2016 року Катерина Гладка і Олександр Коба
та письменник Тарас Прохасько

Подивимося, чи ця ухвала таки втілиться в конкретний проект (відкрити резиденцію у Львові обіцяють вже не один рік), натомість очільники інших міст і регіонів, схоже, не розуміють, що таке літературна резиденція і традиційно не бачать зв’язку між вкладеними ресурсами і, на їхній погляд, примарним результатом.

Тут мені пригадується, як одна дружня до нас країна вирішила запровадити тижневу резиденцію для українських письменників, і видавець, який мав нею опікуватися, запропонував, щоб автори-резиденти були зобов’язані написати про своє перебування в цій резиденції ні багато ні мало – цілий роман.

Насправді ж у всьому світі письменники хіба що зазначають наприкінці своїх творів, у яких резиденціях вони над ними працювали, або ж пишуть підсумковий есей.

Тож цілком можна передбачити запитання: "Для чого вкладати такі кошти й безкоштовно утримувати авторів, якщо ми нічого не матимемо навзамін?"

Результат літературних резиденцій, як і у випадку з будь-яким іншим культурним проектом, вимірюється не бюрократичними звітними показниками, а проявляється на значно глибших рівнях.

Якщо ми говоримо про резиденції для українських письменників (а також перекладачів, журналістів, культурних менеджерів), то насамперед вони сприяють розвитку власного книжкового середовища.

По-перше, отримуючи повноцінні умови для вдумливої та зосередженої роботи, не відволікаючись на безліч поточних справ і підробітків (а в Україні досі мало хто з письменників живе з літературної праці), резиденти мають можливість втілити давні ідеї чи завершити розпочаті тексти, на які у них не вистачало часу.

По-друге, такі резиденції сприяють знайомству з колегами та навіть навчанню (часто на резиденціях також організовуються майстер-класи, семінари або дискусії за участі резидентів та запрошених експертів).

А по-третє, такі резиденції є хорошою і правильною рекламою міст, в яких діють резиденції і які обов’язково в той чи інший спосіб з’являться в майбутніх текстах резидентів.

Також слід виокремити резиденції, в які запрошуються насамперед автори з інших країн. Окрім того, що вони теж сприяють зародженню нових міжнародних проектів та налагодженню зв’яків, у цьому випадку ми маємо справу з культурною дипломатією, з можливістю розповісти світу про своє місто і свою країну засобами культури.

Чи не найважливішими й найдієвішими (і тому такими потрібними нинішній Україні) є перекладацькі резиденції, на яких перекладачі з різних країн світу можуть перекладати твори місцевих авторів і в такий спосіб – промотувати їхні книжки (і культуру) за кордоном.

А ЩО В УКРАЇНІ?

Нам поки що майже немає чого запропонувати власним і закордонним авторам.

Ще донедавна в Івано-Франківську діяла резиденція для молодих авторів "Станіславський феномен", але минулої зими її організаторам не вдалося зібрати суму, необхідну для проведення чергової резиденції.

2013 року літкорпорація Meridian Czernowitz заснувала в Чернівцях резиденцію для закордонних поетів і перекладачів поезії з української мови на німецьку, але проект проіснував лише два роки.

Того ж року в Бучачі, місті, де народився нобелівський лауреат Шмуель Аґнон, літературний центр його імені влаштував короткотермінову резиденцію, покликану привернути увагу до постаті Аґнона та літератури малих міст. Цілком можливо, що цього року проект знову відродиться в іншому форматі.

По суті, єдиною літрезиденцію, яка діє сьогодні в Україні, є Карпатська літературна резиденція. Її досвід можна назвати унікальним, бо ж засновником резиденції є готельно-відпочинковий комплекс на Львівщині.

Дискусія про типи сучасних письменників на Карпатській літературній резиденції-2018

Як розповідає його генеральна директорка й ініціаторка резиденції Олена Созанська, відсампочатку вони хотіли створити не ще одне "місце для шашликів", а запропонувати відвідувачам ширше інтелектуальне й мистецьке "меню".

Цього року Карпатська літрезиденція відбулася вдруге, хоча її формат і умови ще не усталилися.

На початку організатори анонсували, що це буде резиденція для письменників, журналістів, перекладачів і культурних менеджерів.

Поки що куратор резиденції – письменник Богдан Коломійчук – щороку запрошував на двотижневу резиденцію кількох почесних гостей (за цей час тут, зокрема, побували письменники Юрій Винничук, Андрій Любка,  Наталка Сняданко та Олександр Ірванець) і трьох резидентів, чиї проекти пройшли попередній відбір.

2018-го на Карпатську літературну резиденцію було подано близько 100 проектів, що вказує на її затребуваність на українських теренах.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ ЛІТРЕЗИДЕНЦІЮ У ВАШОМУ МІСТІ?

Очевидно, що формат Карпатської літературної резиденції в наступні роки може змінитися, але, безперечно, сьогодні вона є взірцем для очільників українських міст і регіонів, а також соціально відповідального бізнесу.

Брати приклад з Карпатської резиденції почесно і нескладно, бо ж, не маючи конкурентів, ваше місто чи область можуть бути першими, де з’явиться, наприклад, перекладацька резиденція, а може, резиденція для авторів таких потрібних сьогодні біографій, а може, для репортажистів, чи для драматургів, чи навіть кіносценаристів.

Починається все зазвичай із приміщення – окремого будинку, квартири чи кімнати або номера в партнерському готелі чи навіть хостелі.

По тому для цього проекту будуть потрібні куратор і партнерська підтримка, щоб створити для резидентів найкомфортніші й найпродуктивніші умови перебування в резиденції.

Вже потім ви виходите до виборців чи журналістів зі своєю стратегією і розповідаєте їм, як вам вдалося впровадити такий важливий світовий досвід. А пізніше тішитеся, коли, взявши до рук нову книжку, розумієте, що ви долучилися до її творення.

Тетяна Терен, журналістка, кураторка літературних проектів, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua