На тиждень в Радянський союз: Куба як вона є

5165
23 травня 2018

Я народилась в Радянському союзі, але прожила в ньому недовго. Проте ще пам’ятаю талони на цукор і  масло, дефіцит і перші джинси, які батьки привезли з Польщі.

Нашим першим авто був ВАЗ 2106, або ж "шістка". Попри те, що він був довгожителем, в татових руках виглядав як новий.

Не подумайте, що у мене ностальгія за Союзом, просто, здається, я нещодавно там побувала знову, хоч і за океаном. Куба мене вразила як красою, так і бідністю.

Крамниця в Кубі

Українцям потрібна віза, або ж "карта турістіко", але з США прямим рейсом летіти не можна. Часткове ембарго дозволяє це робити лише 12 категоріям осіб.

Аеропорт Гавани схожий на аеропорт Франківська чи Запоріжжя, тільки більший. Здається, там 80% працівників – жінки: у спеціальній формі, з колготами у квіточки та іншими візерунками, і купою прикрас.

Проїзд

Я багато читала про те, що кубинці дуже бідні. Їхня місячна зарплата сягає до 40 доларів, проте проїзд з аеропорту в центр коштує 30. Не сходиться.

Вже пізніше зрозуміла, що, напевно, найперспективнішою роботою є таксі. Водії, навіть не питаючи вас про напрямок, кажуть вказують 10 CUC (куків), хоча ту ж відстань можна проїхати і за 3.

На Кубі дві валюти: песо (відносний еквівалент гривні) та конвертований песо або кук (відносний еквівалент євро). Для кубинців ціни у песо, для усіх інших – в куках.

Платити в песо і куках можуть і туристи, але реакція кубинців не завжди позитивна. Вони наполягатимуть, на тому, що на Кубі – єдина національна валюта – кук, хоча насправді песо теж приймають. Різниця між куками і песо близько 30 гривень - дуже суттєва для туристів і для місцевих жителів.

Торгуватись варто завжди, це весело і цікаво

Але торгуватись варто завжди, принаймні, це весело і цікаво.

До речі, знати цифри тут дуже важливо: і щоб торгуватися, і щоб домовлятися про час.

Якщо їдете на Кубу, бронюйте авто заздалегідь, на них великий попит.

Громадський транспорт – здебільшого тролейбуси та автобуси, або ж таксі, проте місцеві їх "ділять": одні підсідають до інших, щоб машина була повна.

Поняття стандартів викидів CO2 тут взагалі невідоме. Такі улюблені туристами ретро-автомобілі залишають за собою сіро-блакитний туман, і його всі вдихають через розчинені вікна.

Погляньте на небо, там чітко видно викиди в повітря

Доїхати до Варадеро – одного з найбільш туристичних міст на Кубі протяжністю 27 км, можна на рейсовому автобусі лише однієї компанії за 10 куків, або на таксі за 100-150.

Вирішила зекономити, тим паче писало, що він зручний і з кондиціонером. Автобус виявився не особливо чистим, не зовсім зручним і з не дуже справним кондиціонером.

Натомість дороги вражають і українські мери можуть заздрити – вони добре збереглися, хоч і видно, що робили їх десятиліття тому.

Їжа

У магазинах все досить дешево, але вибору немає. Зайшла у низку магазинів на одній з центральних вулиць Гавани, але крім кількох упаковок макаронів, пари пляшок олії, прального порошку, мила, тканин, дрібничок для дому, там більше нічого немає.

Бар у Гавані

Побачити щось на кшталт звичних нам супермаркетів з повними прилавками практично нереально. Найбільший магазин вдалося випадково знайти на автобусній станції.

Купити дешево фрукти та овочі можна на місцевих ринках, які ховаються між будинками.

Наприклад, ананас обійдеться всього в 12 песо (по суті гривень), але якщо попросите його почистити в сусідньому барі (який насправді більше схожий на руїни, з 5 пляшками алкоголю на барі), то це обійдеться в щонайменше в 1 кук (біля 30 грн).

Кубинці готові допомогти за гроші, бажано куки. Манго, гуанава та ананас на іншому ринку обійшовся у 70 грн і їхній смак не порівняти з тим, що продається на наших прилавках.

А от купувати м’ясо не раджу. В 30-ти градусну спеку воно без охолодження, проте інноваційна система відгону мух працює.

Така ось система відгону мух

Кубинцям не пощастило з їжею, або з рецептами, бо навіть в дорогих ресторанах вона не особливо смачна. Три основні страви – рис, риба, та овочеві салати. Проте, кубинці використовують дуже мало спецій, тому смак їх досить прісний.

Найцікавіший і найдешевший спосіб поїсти – "паладар" - домашні ресторани.

Майже у кожному ресторані можна замовити лобстера. Вони в країні водяться у великій кількості, і їх ловлять браконьєри. Собівартість невелика, а серед туристів – популярність.

Дефіцит Wi-fi

Бідність Куби проявляється не лише у дуже скромному споживчому кошику. Коли в Україні ми заговорили про 4G, на Кубі навіть Wi-Fi дефіцит.

У Гавані є кілька точок, де можна побачити скупчення людей, обличчям в телефоні – сквери, відомі готелі, деякі площі.

Точка доступу до Wi-fi

Система працює так: у спеціальному кіоску потрібно купити картку з кодом, яка дозволяє користуватися інтернетом годину. Ціна – 1-2 куки.

З точки зору збереження якісного життя offline, що зараз стає трендом, це навіть добре, а з точки зору швидкого пошуку інформації, розуміння, як, куди і звідки можна доїхати – не зовсім.

Де жити

Готелі тут дорогі (2000 доларів за тиждень), тому місцеві можуть заробляти на нерухомості.

"Каса партікулар" (casaparticular) – це, по суті, приватний дім чи квартира, де здають кімнати з усіма вигодами.

Моя тітонька Кармен, попри незнання англійської, виявилась дуже балакучою. В її телефоні був додаток, який перекладав цілі речення – недосконало, але достатньо.

Особистий lifehack: якщо ви обрали готель, і там жахливий номер, а "все включено", варто поскаржитись і додати магічне "just married".

Тоді вам дадуть номер з двома кімнатами, великою терасою, і навіть рушники у формі лебедя щодня.

На що подивитися

Кубинці дуже привітні. Здається, незважаючи на всі труднощі, вони вміють радіти життю, танцювати, усміхатись.

Незважаючи на всі труднощі, кубинці вміють радіти життю, танцювати, усміхатись

Мало хто з них говорить англійською, але моїх слів 15 мовою конкістадорів вистачило для виживання і навіть спілкування.

Першого вечора гуляла набережною Малекон. Тут кубинці проводжають сонце до сну, гомонять, звісивши ноги з кам’яного причалу довжиною у 8 км.

Назустріч йшов веселий чолов’яга, в майці моряка і в’єтнамках. Заговорив іспанською, я з ввічливості відповіла "Укранія" і поспішила втекти. Не вдалося. Він пояснив, що музикант, зізнався, що працює на сигарній фабриці, а потім сказав йти за ним.

Ми йшли такими убогими вулицями, що я подумала, що ми десь дуже далеко від центру. Дорогою бачили багато дітей, які грають у футбол просто неба на асфальті або у висохлих фонтанах.

 Так типово проводять час місцеві жителі

За 15 хв дійшли до неймовірно цікавого місця – HamelStreet, де в стіни вмонтовані старі ванни, розмальовані тематично, з філософськими написами та інсталяціями, що навіюють страх.

Ми випили справжній, кубинський, міцний мохіто і коли я зібралась попрощатись, новий друг почав розповідати, як я схожа на його дружину, з якою у нього 4 діток і що йому треба гроші.

Стара Гавана і Гавана Ведато – центральні райони міста, дуже схожі на руїни.

Часом здається, що люди живуть в холодних мурах, без вікон, але з решітками (це скоріше пов’язано з кліматом, так звана "липка спека"), з дивно обставленими старими меблями, купою дротів на вході в під’їзд, де вільно повзають величезні таргани.

Якщо любите контрасти, то після убогого ринку і прогулянок засміченими вулицями варто піднятися на терасу готелю Кемпінські.

З нього відкривається неймовірний вид на Великий театр Гавани, готель Телеграфо та ElCapitolio – чи не найвідомішу будівлю у Гавані. Велич, краса, за якою нетрі. А внизу чекають найкращі ретро-авто.

Навпроти Капітолію є непримітне місце, де довгі черги за солодкі "пальчики з варенням" - cangrejitos, лише за один песо

Навпроти Капітолію є непримітне місце, де довгі черги за солодкими "пальчиками з варенням" - cangrejitos, лише за один песо.

Можна також написати листа дорогій людині на даху готелю AmbrosMundos, де бував Ернест Хемінгуей. Там багато натхнення і чудовий вигляд з даху.

Варадеро не має історичних пам’яток, але пляжі неймовірні, вода такого відтінку, що важко описати, а захід сонця – незабутній. А ще там є будинок Аль Капоне, де водяться великі пелікани. Їх можна навіть погодувати.

Для повної картинки варто подивитись Тропікану. Для чоловіків важливо бути в штанах, в шортах не пустять. Звісно, в них є якісь чергові на прокат, але просять дорого. Шоу чудове, і щодня приносить в середньому 50-60 тис. доларів.

Куди ж без кубинських сигар

Сигари можна купувати дорого, а можна вигідно. Вам навіть не треба шукати де, вас знайдуть.

На Кубі є 27 брендів сигар, найвідоміші – Кохіба, Гвантанамера, Ромео і Джульєтта.

Є ще такі, які називають "сигари розміру Черчіля" - найдовші. Че курив Монтекрісто.

А ще розповідають, що президент Кеннеді за кілька годин підписання торгівельного ембарго 1962 замовив собі 1200 кубинських сигар.

Ірина Озимок, засновниця Міжнародного саміту мерів, керівник Програми місцевого економічного розвитку WNISEF

powered by lun.ua

Головне на сайті