Що насправді може змінити дитяча книжка?

1035
18 липня 2021

Уявіть урок сьогоднішніх 5-класників з чиказької школи, які поїхали до м. Бірмінгем навчатися громадському активізму. Там 1963 року відбувся дитячий марш з метою розмови з мером про сегрегацію.

Тоді проти дітей вийшла місцева поліція, їх заарештовували і звільняли, а сама подія стала поштовхом до прийняття Закону про громадські права 1964 року.

Сьогоднішні школярі зустрілися з очевидцями події, які годяться їм у дідусі. А потім разом думали, за що вони боролися б зараз. Основна ціль уроку – дослідити, як члени громади можуть творити зміни.   

Якщо вам стільки років, скільки мені, то ви точно пам’ятаєте наші шкільні уроки, де все було строго по програмі, жодних експромтів чи креативу, ніякого змішаного навчання і рольових ігор і доволі рідкі візити в музеї чи на цікаві виставки.

Тоді завданням було передати трохи знань з підручників, виконати програму, а не розкрити особистість та розвинути її навички, а ціль – червоний диплом, а не підготовка до життя в глобальному світі. Про глобалізацію, звісно, тоді не йшлося.

Мене роками мучить питання, на яке я ніколи не зможу відповісти: якою я була б сьогодні, якби мене навчили тоді у дитинстві відстоювати свої права, бути впевненою в собі не лише через хороші оцінки, не боятися мати іншу думку та ставити під сумнів якісь твердження і особливо – розуміти краще як функціонує спільнота, місто, країна та світ.

Може саме це стало справжньою причиною, чому одного літнього дня карантинного року я вирішила написати книжку для дітей (та насправді для дорослих) про те, як функціонує місто та яка роль людини у ньому. 

 Книга "У міста є я"

Книжка вже з самої назви "У міста є я" говорить читачеві, що у міста є кожен його житель і що саме від нас залежить, яким буде місто.

Ми можемо обирати, чи будемо пасивними спостерігачами за змінами (або їх відсутністю) чи активними учасниками міських процесів. Але для цього потрібно розуміти, як можна долучитися, хто такий мер, що таке громадський бюджет, як звернутися до влади міста і що таке дитяча участь.

До речі, розділ про дитячу участь та соціальних працівників розроблений спільно з ЮНІСЕФ Україна.

На 64 сторінках нереально розповісти все про місто. Але це не було моєю ціллю, адже якщо діти читатимуть її з дорослими, то зможуть мати ще теми для змістовних дискусій, розпитати у дорослих, чому вони часом порушують правила, як обирали мера і чи виконав він свої обіцянки, чому вони сортують (або ні) сміття і що станеться з містом, якщо сміттєзвалища розростатимуться, яка шкода від того чорного диму зі старих автівок та маршруток (і чому у нас немає електробусів) і як перевірити стан забрудненості повітря.

Ба більше, вони зможуть разом зайти на сайт міста і перевірити як воно витрачає гроші через відкритий бюджет, поговорити про податки, і чому в деяких містах можна пити воду з крану, а в інших – нізащо.

Саме в таких розмовах формується позиція родини – ті принципи, які ми не просто закладаємо, а демонструємо як батьки. Якщо у книжці ми аналізуємо, що паркувати авто на тротуарі не гідно з очевидних причин, а потім скажемо дитині "а мені можна", то відразу втрачаємо авторитет в очах найважливішої людини. 

Так само і з водою, якщо аргументувати її надмірне використання лише сумою у платіжці, але не говорити про неї як скінченний ресурс, ризикуємо в якийсь момент "впасти" в очах дитини.

Книжка не містить прямих відповідей на запитання юних мешканців міст, а дає поштовх до критичного мислення та спостереження, адже інформація передана не лише текстами, а й ілюстраціями чудової Ані Іваненко та студії сері/граф.

Ба більше, в них інтегровані негативи з спеціальною позначкою, які діти шукатимуть та аналізуватимуть, аби в майбутньому не просто не повторювати самим, а й не давати цього робити дорослим.

Тема інклюзії стала наскрізною, а не окремим розділом, адже місто має бути комфортним для кожного і ми не можемо гарантувати, що завжди будемо молодими та здоровими. Сподіваюся, ті читачі, яким сьогодні 6 чи 10 років, обов’язково вимагатимуть від влади міста справжньої безбар’єрності.   

Крім батьків чи родичів, важливими дорослими в житті дитини є вчителі. І я мрію, аби книжка стала частиною шкільної програми. Ну навіть не книжка, а тема та креативний підхід: зустрічі з мерами, візити на сортувальні станції чи водоканали, прогулянки з урбаністами, умовне проектування кварталів, де зручно кожному, розробки мобільних застосунків для розумних міст, і т.і.

Тільки такий досвід допоможе дітям відчути, що вони є у міста і як багато вони можуть зробити разом. Саме це і є тим, що у сучасній школі називається предметом "Я досліджую світ", але в його програмі життя у місті чи громаді доволі мало відображено.

В рамках презентації книжки ми запланували кілька зустрічей з мерами. Наразі провели такі у Рівному та Львові. І під час цих спілкувань, ми пересвідчились, що діти дуже чутливі до проблем міста, озвучені ними прогалини дуже усвідомлені: містам потрібно більше зелених насаджень, якісні клініки, справна робота світлофорів, реставрація старих будівель, притулки для тих, хто їх найбільше потребує, щоб поліція приїжджала на виклики, та ін.

А можливість озвучити свої ідеї меру, сидячи в кріслах місцевих депутатів –стало для маленьких рівнян та львів’ян унікальним досвідом відповідального громадянства та розуміння, як можна творити зміни.    

Задумуючи "У міста є Я", я хотіла більшого ніж просто створити книжку, яку прочитають, щось запам’ятають чи усвідомлять та відкладуть. Я намагалась зробити заклик до дії – "дивись, як багато корисного можна зробити для міста, і якщо кожен з нас долучитися, то вийде круто".

Там є завдання, конкурси, зустрічі з мерами та вчителями, але головне – найпростіша інструкція для активного мешканця міста чи села – лише від нас залежить, яким буде наше місто, бо міста творять люди.

Ірина Озимок, авторка книжки "У міста є я", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина cienpies/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

7 речей, які варто зробити під час подорожі у нове місто

Чоловік возив містом візок з 99 телефонами, щоб створити затори в Google Maps

Як виглядає урбаністичне пекло в різних країнах світу. ФОТО

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua