Адам віддав Єві ребро, а ви готові стати донором органів? 8 міфів про трансплантацію

"Українці не готові до донорства: їх будуть вбивати на зупинках і торгувати їхніми органами через відкриті кордони, бо країна у стані війни, правоохоронна система не працює, та й не по-християнськи це".

В одному цьому реченні – збірний образ найпоширеніших міфів, які роками блокували українську трансплантологію. То чи варто побоюватися нового закону про пересадження?

Я б дуже хотіла, аби зараз ми з вами нарешті раз і назавжди зруйнували міфи, якими обросла тема донорства.

Та спершу: чому ви можете мені довіряти? Я журналіст, який два останні роки займається питанням трансплантології.

Фото: kalinovsky/Depositphotos

Я була в Індії і Білорусі, двох основних країнах, де рятують українців, і знаю, як вони це роблять.

За цей час померло більше десяти героїв моїх сюжетів. Я відчувала їхній біль як свій, бо була на їхньому місці, коли 9 років тому захворіла на рак і не мала жодних шансів вижити в Україні.

На трансплантацію кісткового мозку в Німеччині всією країною мені збирали 100 тисяч євро. Мені пощастило: я вижила і тепер хочу, аби виживали і всі інші.

Ні, органи безцінні, ними не торгують, їх дарують.

Платити прийнято лише за операції.

Пересадити серце коштує 110 тисяч доларів, печінку - 120, нирку - 70.

Відтак лише торік із держбюджету в іноземні клініки МОЗ України перерахувало понад півмільярда гривень, точніше – 628 мільйонів.

Шалена сума, за яку допомогу отримали мізерно мала кількість від потреби - лише 217 людей.

А якби такі операції робили в Україні, врятувати вдалося б тисячу життів, бо це було би в кілька разів дешевше.

Інвестувати в чужу медицину, а не у свою власну - неправильно і неефективно.

Аби орган однієї людини дістався іншій, він має ідеально їй підходити за групою крові, розміром і ще низкою показників.

Будь-чий орган будь-кому не підійде, адже просто не приживеться!

Саме для цього і буде створено Єдину державну інформаційну систему, де сумісність донора і реципієнта ідеально визначатиме комп’ютерна програма.

Серце поза межами людського організму здатне "жити" лише 4 години.

За цей час його у боксі із льодом треба встигнути транспортувати до клініки, де очікує реципієнт.

В Індія, де я брала участь у транспортуванні серця, аби встигнути його довезти, задіюють півтисячі людей, включно із армійцями і поліцією. Зробити таке таємно – нереально.

Неправда. Лікар, який рятуватиме людину, не має жодного стосунку до процесу пересадження.

Якщо лікар діагностує смерть головного мозку, то повідомить про потенційного донора трансплант-координатору – ключовій особі в процесі трансплантації, який з’явиться при кожній клініці, що буде визначена Кабміном базою забору органів.

Принципово важливо – забір органів і саме пересадження не можуть відбуватися в одному закладі, база забору і база пересадження – різні лікарні.

Трансплант-координатор має доступ до Єдиної державної інформаційної системи і перевіряє, чи за життя людина висловила згоду на донорство.

Якщо ні, але і не заперечила, проводить бесіду з рідними.

У разі їхньої згоди дані про потенційного донора вносяться в систему і вона визначає ідеально сумісного реципієнта.

Він може перебувати в іншому місті чи регіоні, байдуже! Відтак, начебто "зацікавлена людина" ніколи того органу не отримає, бо будь-які зміни, внесені в систему, будуть фіксуватися і перевірятися правоохоронними органами.

Органи заборонено вилучати у людей, які загинули на території, де ведуться бойові дії.

Також донорами не можуть бути діти-сироти та невстановлені особи.

Щороку більш як три тисячі українців помирають в своїй рідній державі, бо не мають жодної змоги отримати донорський орган.

І це в той час як лише у ДТП щороку гине така сама кількість потенційних донорів, кожен з яких міг би віддати 5-7 органів.

Поки і одних і інших закопують у землю.

Неправда.

За жодні гроші світу українцеві не пересадять серця у Німеччині, Франції чи будь-якій іншій країні Євросоюзу, бо Україна не входить до "Євротранспланту" – організації, що об’єднує ці країни.

Ми не ділилося органами, а відтак не маємо права на них претендувати.

Індія і Білорусь – єдині країни, де наші громадяни донині мають шанс на спасіння.

Категорично ні!

Першого донора органів у Італії канонізовано, він святий.

У Іспанії, країні із найбільшою кількістю донорів на мільйон населення, на церквах висять таблички: "Богові потрібна лише душа, органи лишіть людям".

Навіть перший чоловік, Адам, своє ребро Єві пожертвував. То як же церква може бути проти?

8 із 10 – саме стільки згод отримують в Запоріжжі лікарі від рідних потенційних донорів.

Трансплантація від померлого донора останні десять років відбувається лише там, на голому ентузіазмі медиків.

Нещодавно пересадили шосту цьогоріч нирку.

А ще – із 6000 глядачів телеканалу Еспресо, які одразу після ухвалення змін до Закону про трансплантацію взяли участь у соцопитуванні, 61% висловились "за".

Прекрасний показник, враховуючи, що просвітницької роботи із населенням поки майже не велося.

Ірина Заславець, журналістка, спеціально для УП.Життя