Про сексуальну гіперактивність начальників експедицій та "розпил" грошей археологами України
Від редакції: 18 червня вийшло інтерв'ю з колишньою археологинею Ганною Заворотною. Вона розповідала про свій досвід роботи в археології: нестачу коштів на експедиції, секс-домагання та наукову халатність. "УП.Життя" запропонувала висловитись названим у матеріалі особам. Відгукнувся Леонід Залізняк, український археолог і професор.
Хочу скористатися запрошенням УП відповісти гіперкритичній до археології України, моїй колишній студентці з Донбасу Ганні Заворотній, що перекваліфікувалася з археологині в діловода і сказала усе, що думає про археологію та практику в експедиціях Донецького університету.
Саме я агітував її у Донецьку вступати до Києво-Могилянської академії, читав їй лекції, вів практику на розкопках палеолітичних стоянок і саме мені вона поставила на вид, що я копаю лопатою.
Десь у 2007 році мене запросили читати лекції у Донецькому університеті, де й познайомили з Ганною як перспективною молодою археологинею.
Познайомив нас той, хто нібито, з її слів, зазіхав на її дівочу порядність.
У нашій короткій розмові я запропонував Ганні вступати на магістерську програму НаУКМА.
Попри її холодну відмову: "Я подумаю", Ганна все ж приїхала до Києва і за всілякої підтримки вступила до магістеріуму НаУКМА.
Однак виявилася студенткою без виразних наукових амбіцій та й особливих талантів не проявила.
Тому до аспірантури її не запросили. А вона, схоже, була людиною амбітною. Тепер маємо, що маємо. Усі винні, крім неї, і немає на те ради.
Для Ганни все погано в українській археології – восени дощі і земля гливка, у грудні холодно і сніг, а влітку спека, ще й намети з дірками і п’ють горілку у кущах.
Але найбільше вона переймається проблемами сексуальних домагань до неї з боку керівництва експедиції:
"Керівники практично всіх експедицій домагалися незалежно від регіону". Я вже більше 50 років по експедиціях, але подібної сексуальної гіперактивності у начальників експедицій спостерігати не довелося.
До того ж, багато з них люди літні. Але молоді видніше.
А те, що науковий керівник Ганни О. Колеснік, нині "професор ДНР", мав до неї якісь залицяння – на те є справедлива "народна міліція ДНР".
Хай вона й розбирається. Має для цього великий досвід та спеціально обладнані підвали. Але до чого тут археологія України?
Те саме про пияцтво в експедиціях Донбасу.
Хай на Донбасі і розбираються.
У моїй експедиції НаУКМА за останні 20 років жодного ексцесу чи невиходу на роботу через пиятику не було.
Студенти-історики НаУКМА під час археологічної практики алкоголю практично не вживають і не курять.
Про сексуальні домагання в експедиції і мови не може бути, бо це кримінал, за який начальник експедиції відповідає особисто.
Якщо студенти, що за останні 18 років пройшли практику в Археологічній експедиції НаУКМА, заперечують сказане – готовий відповісти.
Інша справа – залицяння у студентському середовищі, то їхня справа, вони дорослі люди, яким слід створювати сім’ї.
В Археологічній експедиції НаУКМА за нецензурний вислів причитається чергування на кухні.
Однак студенти ненормативної лексики практично не вживають, що створює певні проблеми: чергових на кухні ніколи не вистачає.
Принаймні 2/3 претензій Ганна має до свого експедиційного досвіду часів її археологічної юності на Донбасі.
Донецькі археологи – прекрасні, фахові спеціалісти. Однак, що в експедиції Донецького університету студенти постійно "бухають", а керівництво залицяється до студенток, я дізнався лише з кляузи Ганни. Невже вона бачила щось подібне в Археологічній експедиції НаУКМА, де проходила магістерську практику?
Впевнений, ні. Тоді на якій підставі гріхи експедиції Донецького університету, що зараз на окупованій території, екстраполюються на всю українську археологію?
"Керівники практично всіх експедицій домагалися…Як правило керівник злісно використовує свій службовий стан… Домагання не залежали від регіону. Це усталена практика".
Це тотальне звинувачення стосується, очевидно, і автора цих рядків.
Адже я вже 18 років вивожу студентів НаУКМА на практику як начальник експедиції НаУКМА.
Проходила в ній практику і Ганна, де, мабуть, узріла якусь аморалку, попри те, що в експедицію увесь цей час я їздив з дружиною.
Схоже, єдині в житті авторки домагання з боку керівника практики донецьких студентів О. Колесника, який нещодавня отримав докторську ступінь і активно розбудовує ДНР, так вразили Ганну, що вона вирішила, що саме домагання є головною функцією начальників експедицій.
Нагадаю, що безапеляційні, бездоказові звинувачення називаються наклепом, і караються за відповідними статтями кримінального кодексу України.
За тим же (донецьким) принципом Ганна звинувачує усіх археологів в алкоголізмі.
Якщо донецькі студенти "п’ють жорстко", то "бухають" і в інших експедиціях.
Дивна логіка, з якою не можу погодитися.
Так чи інакше, проблеми донецької археології не варто екстраполювати на всю Україну.
Попри те, що всі ми не святі, багато років я не чув звинувачень експедицій Інституту археології НАН України ні в повальному алкоголізмі, ні в сексуальному насиллі, про які так натхненно пише археологиня, що не відбулася.
Ганна мало просунулася у своїй прямій спеціалізації в галузі зрубної культури пізньої бронзи, однак сміливо висловлює свої претензії до методики розкопок проф. Л. Залізняком стоянок кам’яної доби, які він копає вже 50 років лопатою.
Залишу цей сюжет без коментарів на совісті полум’яної критикині.
Докази Ганни на користь масштабного "розпилу грошей" в Інституті археології НАНУ взагалі анекдотичні.
Нібито те, що Миколаївська експедиція на чолі з В. Фоменком копає на Південному Бузі в листопаді та грудні свідчить, що Інститут заробляє на цих грошах протягом року і скидає їх експедиції лише під Новий Рік.
Насправді ситуація наступна.
Археологи кілька років боролися проти будівництва атомною станцією водосховища, яким планувалося затопити численні археологічні пам’ятки та унікальний каньйон з урочищем Гард.
Звичайно, війну археологи програли, однак на рятівні роботи в Гарді атомщики гроші дають, але за залишковим принципом, коли надлишок коштів у кінці фінансового року кудись треба діти.
Ця сумна історія добре відома археологічній спільноті, окрім критичної Ганни, яка вперто підозрює Інститут у "розпилі грошей".
Про масштаби "розпилу" наглядно свідчить автопарк Інституту.
Штат – близько 200 осіб, серед яких 17 докторів і близько 70 кандидатів наук.
З 200 співробітників лише 5-7 мають особисті автомобілі. І це далеко не "Бентлі", а розбиті по експедиціях колимаги.
Мабуть, якби археологи "пиляли" гроші, картина була б дещо іншою.
Ще трохи фінансової статистики. Завідувачі відділів, а це доктори наук, професори, давно працюють на півставки (менше 7 тисяч "брудними"), доктори "без портфеля" працюють взагалі за чверть ставки на місяць (3,7 тисяч гривень).
А держбюджет припинив фінансувати експедиції з 1990 року.
Тому більшість експедицій проходить за участю особистих коштів (пенсії, злиденні зарплати) начальників, які так настирливо переслідують своїми домаганнями Ганну.
Звідси й описані нею дірки в наметах, через які критикиня милувалася зірками. Звичайно, археологи мають незрівнянно менші зарплати, ніж діловоди. І тут Ганна зробила вірний вибір.
Колега з Одеси справедливо зазначив, що звинувачувати археологів України в корупції все одно, що назвати корупціонерами вчителів сільської школи, які при мінімальній зарплаті намагаються дати раду одночасно учням у школі та коровам і курям удома.
Про масштабність "розпилу грошей" археологами України може писати лише людина з дефіцитом не лише розуму, але й совісті.
Голослівні звинувачення Ганною Інституту археології у корупції – це вже підстава для подання до суду, оскільки дискредитується вся українська археологія.
Шановна Ганно! Протягом двох років професори і доценти Інституту археології та НаУКМА безкоштовно вчили вас археології.
Однак крім сексуальних домагань та алкоголізму ви так нічого і не побачили в археології Україні.
Нагадаю, серед 150 магістрів археології підготовлених кафедрою археології НаУКМА, до яких належите і ви, 26 вже захистили кандидатські дисертації.
Але ви обрали позицію критичного до археології діловода. Буває і таке. Бог вам суддя.
До речі, щоб стати діловодом, достатньо середньої освіти. Навіщо було закінчувати бакалаврат, магістратуру, морочити голову викладачам?
Статтю Ганни варто назвати не "Чому я пішла з археології" у діловоди, а "Чому мене не взяли в археологію".
І правильно зробили, бо схоже, що ви людина не лише невдячна, а й непорядна, якщо дозволяєте собі на такій хиткій доказовій базі публічно поливати брудом колишніх своїх товаришів та вчителів разом з усією українською археологією.
Як ваш колишній викладач, маю сумнів, що ви надто розбираєтесь в проблемах останньої, інакше вас запросили б до аспірантури і ви не виливали б свої образи на колишніх колег.
Дивує й позиція редакції, що друкує неперевірені плітки ображеної на весь археологічний світ студентки-невдахи відносно науковців, які в умовах безгрошів’я, власним коштом як можуть намагаються зберегти археологію в Україні.
Ганні щиро бажаю досягти сяючих вершин на романтичній ниві діловодства.
Д.і.н., проф. Леонід Залізняк
Р.S. Щоб читачі не подумали, що подібні погляди популярні серед випускників кафедри археології НаУКМА, прошу оприлюднити бачення української археології іншим нашим випускником Артемом Борисовим. Краще не скажеш:
"Тут в коментах запитують навіщо археологія? 1) Що б не було ДНР-ЛНР в головах. Археологія це про те звідки ми і хто ми. І що ми тут не в тимчасовому гуртожитку а маємо відповідальність перед попередниками і наступниками на цій землі. Це все з культу предків і культури без якої (на жаль) немає заможності і високого рівня життя. 2) Археологія це про майбутнє. Про способи адаптації людини до середовища природного і соціального. Про способи взаємодії. Це для моделювання певних процесів розвитку. Можливо, це одна з найбільш футуристичних наук сучасності. Це наука, що через тлінні залишки досліджує невловимі соціальні структури".