Діагноз на літеру Т

14451
16 липня 2018

Я рідко плачу. Суспільство вчить бути стриманою.

Але тоді мені було байдуже. Ішла по центру міста і гучно ридала, залишаючи по собі мокрі сліди на асфальті і оглушених перехожих.

Лікар сказав: "У вас підозра на туберкульоз", і, як щирій прихильниці Ремарка, стало ясно – я обов’язково помру.

***

Рентгенолог вдумливо подивилася на мене і повільно запитала:

– Ви ж сьогодні підете до сімейного лікаря?

– Ну…так. А що там? – невпевнено перепитала я.

– Сходіть до лікаря, обов’язково, – підозріло сказала жінка в білому халаті.

Вчора у мене була температура 40.

Дивне відчуття, коли і жарко і холодно одночасно, звідкись з’являється енергія і багато жартів ллється в розмові, поки сусідка прикладає до тіла компреси з оцту і напоює чаєм.

Зранку лікарка направила мене на флюорографію.

Флюорограф вже не працював, тому довелося слізно вмовляти лікарів робити рентген. Пятнадцятихвилинна перепалка закінчилась словами:

– Раптом сьогодні знов буде температура 40, а що лікувати – нам невідомо!

Лікарка здала позиції і відправила мене купувати плівку.

Ми буквально вчора закінчили університет і всі збиралися будувати нове життя. Нову роботу, безмірний ентузіазм заглушував страх змін.

Аж тут я сиджу в кабінеті лікаря, вона дивиться на мій рентген, опис того, що там побачив лікар, не хоче нічого говорити, але врешті видавлює:

– Дитинко, їдьте до батьків, у вас підозра на туберкульоз.

***

Як це? А хіба туберкульозом не хворіють лише ув’язнені, від постійного недоїдання і перемерзання? Ну або ВІЛ-інфіковані, через знижений імунітет? Це абсолютно суперечило моїм стереотипам.

Насправді, збудник хвороби – паличка Коха – дуже стійка і може потрапити у організм з пилом, кашлем чи при контакті з хворим до будь-якої людини.

"Паличка" вступає у "мирні" стосунки з імунною системою і перебуває під контролем.

Лише у 10% людей інфікування призводить до захворювання.

Це може трапитися через послаблений імунітет, стрес, перевтому, дієти, куріння, зловживання алкоголем, наркотичну залежність.

Тому у групі ризику – величезна кількість людей, переважно це молодь працездатного віку.

Мама в телефон спокійним голосом сказала:

– Доню, все добре, це лікується. Їдь додому і не переживай. Ми ще раз зробимо рентген і почнемо лікування.

***

Далі – епопея з пошуком квитків, збором речей і депресія, бо "всі зможуть себе реалізувати, а я витрачу півроку на лікування в тубдиспансері і кінець кар’єрі журналіста".

В потязі було страшно дихати. Кашлю не було, але усвідомлення, що несу загрозу людям довкола, тиснуло цілодобово.

Іноді в транспорті здавалося, що люди щось про мене знають. Ставало соромно за те, що я хвора.

Вдома ми поїхали в тубдиспансер, я почала приймати антибіотики і проходити аналізи.

На кожному плакаті зі стіни на мене дивилися понівечені легені, рентгени і оголошення "Обережно – туберкульоз".

Іноді я засинала вдень. Прокидалась радіючи, думала, це все наснилося, а за декілька секунд усвідомлювала, що це не сон і хотіла знову заснути.

***

– Ви схудли останнім часом? – питав у мене кожен лікар. Сумно було відповідати, що ні.

Так, надворі літо, а я досі не струнка.

Лікарі проводжували питати, чи тримається температура вище 37, чи пітнію я вночі і чи відчуваю слабкість – це стандартні ознаки туберкульозу.

За цих симптомів варто звернутися до лікаря фтизіатра.  Інколи від зараження до прояву хвороби минає рік.

Тому варто щороку робити рентген для профілактики.

Ще 25 років тому ВООЗ оголосила туберкульоз глобальною проблемою.

Щороку хвороба забирає життя майже півмільйона людей, більшість з них – жителі країн, що розвиваються.

Лише за 2017 рік в Україні зареєстрували 21 995 нових випадків туберкульозу, такі дані Центру медичної статистики МОЗ.

Стільки людей живе у маленькому містечку Козятині чи Надвірній.

Уявіть, щороку туберкульоз діагностують у маленького міста – за скільки часу "захворіє" уся карта?

***

Я почала вести щоденник. Туди записувала температуру, фізичний і психологічний стан організму.

"36,2, кашлю немає, мені здається, що друзі від мене відвернуться. Боюся комусь говорити, бачитися з ними. Скоріше за все, це закрита форма. Але все рівно страшно. Сказала тільки Дімі".

"37.0, з’явилась нежить, сьогодні вперше за декілька місяців бачила сестру і її сина, ми поговорили на відстані метрів десяти і мені було страшно до них підходити і їй до мене".

"36,9, слабкість, відчуваю себе ізольованою. Завтра здаю аналіз на ВІЛ. Не уявляю, настільки сміливим потрібно бути, щоб знати про такий діагноз і продовжувати жити і допомагати іншим. Захоплююся такими людьми, я б так не змогла".

Це записи мого щоденника.

В лікарні завжди були відкриті вікна. Провітрювати приміщення, де може бути бактерія, надзвичайно важливо.

В нашій країні від "хвороби на літеру Т" щодня помирає 12 осіб.

***

Прийшли результати моїх аналізів. У крові є запалення.

– То це все ж таки ця хвороба? – мені страшно було називати її вголос навіть у спілкуванні з лікарем.

Лікарка втекла від відповіді, зате потім повідомила мамі телефоном, що скоріше за все я хвора, але через відсутність кашлю не можна провести аналіз мокротиння.

Чим частіше я ходила в тубдиспансер, тим більше помічала, як багато там жінок: красивих, веселих, намакіяжених, тих, що поспішають на роботу; батьків з дітьми: від двох до 12 років; молодих хлопців.

Стереотип про "туберкульозом хворіють тільки "групи ризику" розвіювався сам по собі.

Менш ніж сто років тому цей вірус був невиліковним.

Від нього померли Леся Українка, Антон Чехов, Фредерік Шопен та багато інших.

Але зараз існує лікування – антибактеріальними препаратами. Воно однакове по всьому світу, але в Україні менш ефективне.

Наприклад, те, що у нас триває півтора місяці, в Америці лікують за 15 днів.

Перші два місяці хворий приймає 5 препаратів щодня.

Якщо пропускати прийом ліків, мікробактерія стає нечутливою до медикаментів.

Це називається мультирезистентна форма туберкульозу і вона є у кожного четвертого хворого.

Її вилікувати набагато складніше (якщо можливо), це триває до 36 місяців дуже дорогими препаратами.

***

– Знімайте весь одяг до поясу.

Лікарка притулила мої плечі до холодного залізного рентгенографа.

– Не дихайте.

Клац!

– Все, одягайтеся, зайдіть сюди через 40 хвилин за результатом.

***

Після народження дитині роблять вакцинацію БЦЖ, потім у школі нам роблять пробу "манту".

А далі ви самі маєте стежити за своїм здоров’ям і контролювати, щоб ця хвороба не дісталась і до вас.

Адже Україна – одна з антилідерів за епідемією поширення цієї хвороби.

Ти там ще жива? – починав кожну телефонну розмову Діма, єдиний друг, що знав про мій діагноз.

За цей тиждень я встигла переосмислити цінність часу і людей навколо. Зрозуміти, чому важливо обирати "поспати вдома", коли погано почуваєшся замість "поїхати написати репортаж з температурою" чи "піти з друзями на вино".

Рівно через 40 хвилин я стояла в коридорі і дивилась на рентгенолога:

– Ви себе як взагалі почуваєте? – запитала вона.

Но-о-ормально-о, – невпевнено протягнула я.

– Не знаю, що вони там у Львові побачили, але ви здорові, – сказала вона і пішла в свій кабінет.

Тепер я плакала від радості. Все ж таки це виявилося сном.

Але у 70 красивих, амбітних, молодих такий діагноз підтверджується щодня.

powered by lun.ua

Головне на сайті