Освіта – перше питання національної безпеки

Виступ переможця конкурсу педагогів Global Teacher Prize Ukraine Паул Пшенічка у Верховній Раді

***

Я тут, щоб поговорити з вами про питання національної безпеки. Так, ви правильно почули.

Ми будемо говорити про те, що хвилює кожного українця – наша безпека.

У будь якій розвиненій країні світу освіта – це перше питання національної безпеки.

У 2012 році у Нью-Йорку видали доповідь "Реформа американської освіти і національна безпека", підготовлену Незалежною робочою групою, один з її керівників – колишній державний секретар США Кондоліза Райс.

Фактично документ відповідає на питання: "Чому освіта є складовою національної безпеки?".

Автори виділяють п’ять основних загроз, які мають високий потенціал актуалізації у разі зволікання з подоланням негативних тенденцій в освітній царині:

• загроза для економічного зростання і конкурентоспроможності
• загроза для воєнної безпеки
• загроза для інформаційної безпеки
• загроза для глобальних інтересів США
• загроза для єдності і згуртованості нації.

На мій погляд, ці тези повною мірою підходять і для Україні.

Від вас, панове, залежить, чи буде Україна процвітаючою, чи буде в злиднях.

Чи зможуть українські вчителі створювати гідне майбутнє для ваших дітей та онуків, чи все про що ви будете думати – як вивезти свою родину подалі від України.

Дайте нам шанс. Створіть нам умови. Інвестуйте в завтра для України.

До 2022-го року усі українські вчителі мали б отримувати заробітну плату на рівні трьох мінімальних зарплат.

Зараз точиться дискусія, що це нововведення неможливе і що є більш важливі витрати, на які потрібні кошти.

Скажу дуже коротко, що без успішного вчителя, який живе, а не виживає, не буде успішного і заможного суспільства.

Освіта – це довгострокова, але найприбутковіша з усіх можливих інвестиція держави у суспільство.

Політики , які працюють "на вибори" шукають швидкі рішення. Політики, які працюють на майбутнє країни – починають з освіти.

Давайте розглянемо декілька світових прикладів.

Сінгапур витрачає на освіту 1/5 свого ВВП, кожний тридцятий в цій країні - доларовий мільйонер.

У Фінляндії зарплата вчителя складає 38 тисяч євро на рік, а на освіту витрачається 15 відсотків бюджету.

При цьому освіта повністю безкоштовна, а дітей забезпечують усім – від підручників до зимового одягу.

У Туреччині на освіту витрачають 32 відсотки бюджету, а бізнес, який підтримує освітні проекти отримує додаткові пільги.

Усі ці країни дуже різні за рівнем життя, підходом до навчання, методами та оцінками результатів і тільки в єдиному вони співпадають – в цих країнах до вчителя ставляться, як до людини, яка тримає в своїх руках майбутнє країни.

Завдякі якій країна може або стрімко зростати, або стояти на місці.

Україна тільки стала на шлях змін. Вкрай важливо, щоб реформи, які почали відбуватися, продовжувалися незалежно від того, який уряд знаходиться при владі.

Саме так відбувається в країнах, що входять до ТОП 10 найкращих освітніх систем у світі.

Наприклад, в Канаді, коли затверджується освітня реформа певної провінції, процес її впровадження є невідворотним і жодна політична сила не може її скасувати, чи видозмінити.

Я вважаю, що нам потрібен закон, який зробить реформи невідворотними і захистить якісні зміни, для яких потрібен час.

Тоді через 10 років ми усвідомимо, що нарешті живемо в європейській, заможній, країні, у якій можна планувати життя, народжувати дітей та мріяти.

Адже Європа до якої ми так прагнемо це не відсутність візи, це багатовікова система цінностей, в якій освіта потрібна людині так само, як їжа та вода.

Паул Пшенічка, учитель фізики та астрономії, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine

Титульне фото: Peshkova/Depositphotos