Отрута цих грибів проникає навіть через шкіру: про правила безпеки з дітьми у лісі

– У нас лежала дитина, яка не з'їла шматочок поганки, а просто лизнула її, – лікар дивився на нас із сином, який обіймав мене за шию. – Так от, цієї дитини уже немає. Тому я дуже радий, що ваш син поганку не кусав.

Фото: radiorozaje.me

Лікар протягнув мені невеличкий лікарняний бланк виписки із токсикологічного відділення "Охматдиту".

72 години всепоглинаючого страху залишилися позаду.

Лише прийшовши додому і дивлячись на всіяну червоними цяточками від уколів дитячу ручку, яка складала пірамідку із кубиків, я змогла дозволити собі поплакати.

Адже в лікарні я не мала права показувати сину свій біль. Йому потрібна була підтримка і весела мама. І я змусила себе нею бути.

Особливо в той останній вечір перед днем виписки, коли лікар сказала: "Будь ласка, прошу вас, доживіть до ранку".

Яке це неймовірне щастя – бачити обох дітей здоровими та радісними!

А три дні до цього ми всією родиною гуляли в лісі. Син (якому 2,7 років) побіг за білочкою, сховався за кущиком і весело закричав: "Мама!".

Він тримав у правій руці один із найотруйніших грибів у світі – бліду поганку. Я вихопила гриб із руки і придивилася: на шапочці була відламана тонесенька смужка:

– Відкрий ротика! Покажи язик! – малюк показав чистий язичок.

– Ти кусав гриба?

– Так! – дитина щиро посміхнулася. Як виявилося пізніше, це була найпрекрасніша брехня, яку я чула у своєму житті.

[L]За 20 хвилин сину уже промивали шлунок у лікарні, до якої ми добігли самі – корпус був на відстані 1 кілометру від місці, де ми гуляли, і ми не вірили, що "швидка" зможе приїхати швидше.

Коли ми їшли до карети "швидкої", яка мала відвезти нас в "Охмадит", шестеро людей у білих халатах мовчки стояли і дивилися нам услід.

Дивилися так, наче прощаються з моїм сином назавжди.

Ще за годину ми були в "Охматдиті". Поки малюк спав у дорозі, я начиталася, як одна біла поганка вбиває цілі сім'ї.

І найстрашніше – протиотрути від неї немає. Чи виживе людина, залежить лише від кількості з'їденого гриба та від того, як швидко нададуть медичну допомогу.

Адже навіть у перші дві доби жертва може не відчувати ніякого дискомфорту.

А потім уже пізно їй допомагати: печінка і нирки відмовляють, і людина вмирає від кровотечі внутрішніх органів.

Аналіз крові показав в 8 разів підвищений рівень амілази. Так організм реагує на сильну отруту.

Пізніше лікарі пояснили – уже сам факт того, що дитина торкалася руками поганки, став причиною такої реакції організму.

Тобто отрута проникає навіть через шкіру!

72 годин – і вдень, і вночі – дитині ставили крапельниці, вводили антибіотики, давали сиропи. Але якби син і справді відкусив шматоок гриба, це не дало б жодного ефекту.

Дитячий психолог пояснила: дітей не можна водити в ліс у місця, де ростуть гриби; не можна показувати їм, що гриби можна збирати.

А лікар додав: біла поганка настільки токсична, що може посіяти свої отруйні спори на гриби у радіусі 50 (!) метрів від себе.

Тому збирати їстівні гриби на меншій відстані від неї – небезпечно для життя.

І найважливіше. Друзі, не повторюйте моєї помилки: ніколи і ні на мить не відходьте від дитини більше, ніж на один-два метри, коли ви в лісі.

Краще бути параноїком. Як потім жити із думкою про те, що через власну неуважність померла твоя дитина?

Любов Величко, журналістка

Текст із її сторінки у Facebook