"Я українка": постер-кампанія, яка закликає замислитися над статусом жінок-заробітчанок

Цими тижнями на вулицях Варшави серед сітілайтів, що рясніють рекламою, можна натрапити на плакати з написом "Я УКРАЇНКА" і портретами жінок-заробітчанок на тлі портрету Лесі Українки, що є фрагментом 200-гривневої купюри.

Офіціантка (авторка – Оксана Брюховецька) і Медсестра (автор – Давид Чічкан)

Плакати зображають прибиральницю, офіціантку, працівницю фастфуду, робітницю на птахофабриці, медсестру та збирачку сезонних ягід.

Ця інтервенція – частина програми 10-го урабаністичного фестивалю "Варшава в будові", який досліджує різноманітні явища життя сучасного міста.

Цього року до кураторства фестивалю був запрошений колектив із сусідньої країни – Центр візуальної культури з Києва.

Організована виставка і серія пов’язаних з нею подій отримала назву "Сусіди".

В описі проекту зазначається: "Чимдалі більша кількість мешканців Варшави (та багатьох інших польських міст) виявляють, що їхні сусіди приїхали з України.

Або ж із Білорусі, Молдови, Росії, Грузії, Узбекистану і так далі.

Все більший наплив мігрантів з-за східного кордону призводить до того, що вперше з часів Другої Світової війни Польща перестає бути моноетнічною державою".

Збирачка сезонних ягід (авторка – Валентина Петрова)

Українці та українки масово приїздять до Польщі на навчання та роботу.

Годі знайти точні цифри щодо кількості українських мігрантів, – за приблизними підрахунками протягом кількох останніх років їх побувало там понад 4 мільйони.

Хвиля міграції особливо зросла з 2014 року. Умови праці робітників, ставлення до них, нелегальна праця – ці питання не надто артикульовані в публічному просторі Польщі.

У проекті "Сусіди" цих тем торкаються окремі представлені мистецькі роботи художників з України, Польщі, Австрії, Німеччини та Франції.

Деякі з них охоплюють більш широкий загальноєвропейський міграційний контекст.

Постер-кампанія "Я УКРАЇНКА" присвячена праці українських заробітчанок.

У багатьох сім’ях, надто з Західної України, є безліч історій (ще з 90-х років) про матерів, що покидали свої домівки і їхали заробляти в Польщу чи в Італію, найчастіше – прибиральницями, доглядальницями або збирачками фруктів та овочів на сезонних роботах.

На сьогодні значна кількість мігрантів прибула і зі Сходу України через військовий конфлікт, що точиться там.

Працівниця птахофабрики (авторка – Ксенія Гнилицька)

Українська держава вже 27 років не може забезпечити гідної заробітної платні своїм громадянам у дуже великому спектрі професій – від робітників фабрик і підприємств до вчителів, лікарів, виховательок, викладачів тощо.

Робочі місця зникають, а там, де залишаються, оплата праці змушує людей просто-таки до виживання.

На підприємствах робітники й робітниці у відповідь на запити щодо підвищення зарплатні можуть почути від роботодавців таке: "Якщо вас не влаштовує – їдьте працювати до Польщі!".

Польський ринок праці радо вітає дешеву робочу силу із-за східного кордону Європейського Союзу.

Часто ці робітники й робітниці платять податки, з яких не матимуть ніякого зиску в пенсійному віці.

В більшості їдуть працювати на будівництвах, сезонних роботах, на фабриках, у сфері обслуговування.

Парадоксально, але обидва ринки – і український, і польський, задовільняє така ситуація, коли зиск переважно має сильна сторона роботодавців.

Працівниця фаст-фуду (авторка – Ксенія Гнилицька)

Жіноча праця досі в усьому світі менш оплачувана, а робота, пов’язана із прибиранням, доглядом за немічними та старими, виконання якої очікують від жінок, користується найменшим соціальним престижем, незважаючи на те, що вона забезпечує базові потреби людського існування.

У Польщі ви можете зустріти наших співвітчизниць, залучених до цієї праці, які мають вищу освіту, вчителювали.

Доки вони заробляють у такий спосіб на життя, їхня професійна кар’єра занепадає.

Плакати "Я УКРАЇНКА" закликають замислитися над статусом різних видів праці і спрямовані на те, щоб зробити жінок-заробітчанок видимими в публічному просторі.

Внизу плакату розміщений текст, який коротко розповідає хто така Леся Українка – видатна письменниця, яка мала феміністичні погляди і стояла на стороні людей праці.

Вона неодноразово писала і говорила про те, що люди праці повинні об’єднуватися у боротьбі за свої інтереси.

Сьогодні ці погляди Лесі забуті, хоча портрет її, як культурної ікони, прикрашає наші гроші.

Ті гроші, яких силі-силенній українських громадян бракує, аби оплатити комунальні послуги, поїхати на відпочинок або забезпечити собі та своїм рідним гідне лікування чи навчання.

Прибиральниця (авторка Оксана Брюховецька)

"До робітників належать і ті, що роблять письменну працю, коли тільки вони не запродують свого сумління багачам, а тримаються купи з робітниками", – писала Леся Українка.

Такою бачила вона позицію творчих людей. Тож автор(к)и портретів українок – Оксана Брюховецька, Ксенія Гнилицька, Валентина Петрова і Давид Чічкан солідаризувалися з українськими заробітчанками згідно з Лесіними принципами.

Серед інших тем, які представлені на виставці "Сусіди" – історична пам’ять, і, зокрема, спадок модерністської архітектури, яка знищується під натиском нових забудов (тут паралельними стали історії київської Тарілки на Либідській, яку сьогодні поглинає шопінг-мол "Океан-плаза" і "Цепелії", будівлі, в якій власне розмістилася виставка).

"Цепелія" (скорочена назва Центрального бюро народної та художньої промисловості CPLiA) – колишній повоєнний павільйон, де торгували виробами народного мистецтва та ремесел.

В 90-х роках там розташовувалося казино, і згодом будівля практично втратила свій попередній вигляд фасаду через численні рекламні наклейки, банери, пластикові вікна, що обліпили її, на даху встановлено величезний рекламний екран. Будівля приватизована і функціонує частково.

Павільйон "Цепелія", в якому проходить виставка "Сусіди" 10-го фестивалю "Варшава в будові"

Виставка "Сусіди" в павільйоні "Цепелія" триває з 13 жовтня до 11 листопада.

P.S. Доки матеріал готувався до виходу, в мережі Facebook відбулася хейтерська атака (за чисельної участі ботів) в коментарях до альбому "Я УКРАЇНКА" на сторінці кураторки проекту – з цькуванням, приниженнями і погрозами.

Головним закидом було те, що українки показані через "неправильні образи" соціально неуспішних верств, і що це "принизливо" для України та українських жінок.

[L]Насправді ж принизливим є те, що Україна сьогодні є найбіднішою країною Європи і входить у десяток найбідніших країн світу.

Палкі емоції та гнів, що виникають при згадці про це, варто було б перенаправити на пошук вирішення проблеми.

Натомість прикро, що окремі громадяни, які вважають себе успішнішими за інших, з такою зневагою висловлюються щодо робітниць, представлених на плакатах.

Лікарки, працівниці фабрик, офіціантки, сезонні працівниці і прибиральниці не є людьми другого сорту! Усі інші громадяни користають з їхньої праці!

Підвищення заробітних плат і якості умов праці в Україні знизило б потік як трудових мігрантів за кордон, так і відтік висококваліфікованих спеціалістів з України.

У тексті на кожному з плакатів зазначається: "Ці жінки заслуговують гідної оплати праці і гідного ставлення до себе".

Оксана Брюховецька, художниця, кураторка, публіцистка, спеціально для УП.Життя