Домашка для міністра освіти: що чекає на нового очільника МОН
Час між оголошенням результатів дострокових виборів до Верховної Ради України та формуванням нового Кабінету Міністрів став періодом акумуляції очікувань.
Останні багато у чому є результатом приголомшливого – навіть для переможців – результату цьогорічної парламентської кампанії.
Отже очільник уряду та нові міністри передусім матимуть справу з надпотужним розрядом суспільних настроїв і відповідальності.
Ця висока політична напруга може як спричинити політичну смерть, так і стати енергією для безпрецедентних трансформацій і якісного стрибку в майбутнє.
Теперішнє керівництво МОН готує перехідні книги для наступників. Це безпрецедентний крок для виконавчої влади і, сподіваюся, естафета буде передана. Але реальна ситуація у сфері освіти, яка, звісно, лише починається за стінами міністерства найменше схожа на поличку з течками. Це радше клубок ниток, де тягнеш за одне місце. А смикається інше.
НУШ: повний вперед, але на різних швидкостях
Якщо повернутися до очікувань, то найбільш активні пов’язані із впровадженням Нової української школи, що розпочалася три роки тому.
За даними Соціологічної служби Центру Разумкова, який на початку 2019 року дослідив ставлення громадян до реформ в нашій державі позитивне ставлення до перетворень в освіті висловили 20,4% респондентів; 41,2% налаштовані негативно; ще 16,7% зазначили, що їм байдуже; 21,6% опитаних обрали опцію "важко відповісти" (і це найкращий показник у порівнянні зі ставленням до інших реформ).
Прикметно, що опитування Українського інституту майбутнього здійснене серед батьків, чиї діти навчаються у 1-2 класах засвідчило, що ця аудиторія яка безпосередньо має справу з НУШ, в цілому ретельно обізнана з концепцією нової школи (42,5%), приблизно такому ж числу респондентів (42,3%) більшість елементів НУШ подобаються; 45,7% опитаних схвально оцінюють процес імплементації змін.
Втім, як своєчасну і відмінну концепцію НУШ оцінило лише 11,5% респондентів; 4,6% відзначили, що вони "категорично проти" НУШ.
Згадане опитування не є репрезентативним і охопило лише сегмент батьків, які є активними користувачами інтернету і соціальних мереж. Проте, ця вибірка засвідчує, що обізнаність розмиває "чорно – біле" сприйняття процесів і створює м’яку розтяжку ставлень.
Істотну роль у цій градації суджень відіграють лідери думок із представників громадських організацій, які задіяні у підготовці та впровадженні елементів нової школи.
Статистично це мікроскопічна величина, але усі агенти змін володіють публічним голосом, а значить – впливом.
Новому очільнику МОН варто налагодити контакт з цією когортою організацій і продовжити їхню співпрацю з міністерством.
Разом з тим – не ігнорувати мовчазної більшості, серед якої і спільноти батьків, і вчителів.
Тут дуже важливо знайти прийнятний для дуже відмінних гравців освітнього поля темп змін.
Як варіант варто спробувати модель із різними швидкісними режимами впровадження новацій. За принципом: чим більше спроможності і готовності, тим більше свободи і ресурсів. Відповідно – менше спроможності і більше спротиву змінам – мінімум ресурсів і максимум контролю.
Звірити годинники і стратегії
І тут МОН точно не варто перетворюватися PR агенцію, а от за статус впливового (а іноді й – вирішального) центру вироблення політик національного рівня варто позмагатися.
Зокрема, з іншими міністерствами.
Основним спаринг-партнером тут, звісно, залишатиметься Мінфін.
З головним фінансовим відомством варто погодити стратегічне бачення внеску освіти і науки у якість суспільства та економіку; знайти спільне рішення щодо освітньої інфраструктури.
Включно з мережею закладів освіти від дошкільної до вищої, узгодити цілі та індикатори їх досягнення, зарезервувати кошти на вимірювання цих індикаторів.
Істотним є і перезавантаження стосунків з Міністерство економічного розвитку і торгівлі: рішення у царині інтелектуальної власності, інновацій, розвитку людського капіталу варто розробляти у співпраці, замість діяти за принципом, де два українських міністерства, там три закона.
Не виключено, у цих дискусіях постане питання ефективності використання наявних освітніх бюджетів.
Вичистити авгієві стайні
І якщо питання розподілу субвенції на впровадження НУШ можна розв’язати за допомогою матриці "готовність – спроможність", про яку йшлося вище.
То певні видатки, що з року у рік перекочовують у бюджетний запит, потребуватимуть аудиту як організаційної структури МОН, так і організацій, що перебувають у сфері управління і/або координації.
В результаті необхідно:
- виробити цілісну освітню стратегію, що охоплюватиме усі ділянки – від дошкілля до освіти дорослих. Звісно – у контексті інноваційної економіки;
- налагодити стратегічну взаємодію усіх підрозділів і передусім директоратів між собою;
- завершити реорганізацію Інституту модернізації змісту освіти (ІМЗО), перезавантажити роботу Інституту освітньої аналітики, поглянути свіжим оком на функції Українського центру оцінювання якості освіти.
Дуже ймовірно, що необхідно буде ухвалити непопулярне рішення щодо Академії педагогічних наук і ролі цієї структури у методологічному забезпеченні освітнього процесу.
Забезпечити навігацією
Однак усе це має бути зроблене на основі даних. Тому створення потужного мозкового центру освітнього простору – одне з ключових і критичних завдань.
Наведенням "шороху" в окремо взятому інституті тут не обійтися. Йдеться про налагодження обміну інформацією між базами УЦОЯО, Єдиної державної бази освіти та інших елементів системи.
Крім видобування "сировини", необхідної для ухвалення якісних рішень і аргументованого діалогу і Мінфіном, МЕРТ, Секретаріатом Кабміну та іншими впливовими стейкхолдерами, дані необхідні для якісної комунікації із суспільством.
Одне з оптимальних рішень – створити потужний центр даних та аналітики і створити інтерактивний інтерфейс для представників і користувачів освітньої сфери.
Він має стати своєрідним навігатором освітніх змін.
Наприклад, для батьків, які можуть дізнатися де розташована найближча до місця проживання чи місця роботи школа, скільки там вчителів, які скажімо, пройшли добровільну сертифікацію, володіють тими чи іншими методиками та інструментами.
Або які форми педагогіки партнерства застосовується у цьому закладі, чи пропонується батькам укласти меморандум про співпрацю у школі.
Для освітніх управлінців і педагогів – це можливість де концентруються носії необхідної експертизи (наприклад, сертифіковані тренери НУШ) або виробники меблів і дидактичних матеріалів і як з ними сконтактуватися.
Нарешті – для учнів: яких змін очікувати у школі – як долучитися і підготуватися; які можливості для навчання
Для журналістів – джерело інформації про все згадане, а також – про новий освітній простір, проекти, цікаві події тощо.
Цей же портал можна буде використовувати для учасницького збору даних і зворотного зв’язку. Поступово на цю мапу необхідно додавати інших гравців, включно із позашкільною освітою, професійно-технічною сферою, ЗВО тощо.
Безумовно, такий Навігатор дасть змогу донорам чи партнерам з інших країн буквально зазирнути в українську освіту в режимі онлайн і швидко скласти уявлення про неї.
Професія вчителя – great again
Ну, а для того, щоби досвід користування порталом був по максимуму позитивним і, зрештою було кому проходити сертифікацію та навчати нове покоління учнів, необхідно переосмислити статус професії вчителя і відповідно скоригувати концепцію педагогічної освіти, запропонувати педагогам привабливі моделі фахового зростання, як і умови оплати праці.
Останнє завдання те ж не з простих, адже банальним підвищенням окладу тут справу не вирішити (принаймні у перспективі найближчих 3-5 років) з огляду на кволе зростання української економіки і наповнюваність бюджету.
А от надати педагогу більше свободи, звільнити від частини рутинної роботи, що притаманна масовій освіті з фронтальним навчанням, можна і потрібно.
Оцінка – не вирок
З питанням статусу і змісту професії педагога безпосередньо пов’язана проблема оцінювання. Точніше – її узгодження із компетентнісним підходом навчання, що поступово проникатиме у базову і старшу школу.
Особливо важливо переглянути моделі підсумкового оцінювання – ДПА і ЗНО.
Професійна-технічна освіта за "гамбурзьким рахунком"
Новий склад міністерства стикнеться з викликом повернення престижу і професійно-технічної освіти, а також із таким гібридним утворенням як "фахова передвища освіта".
І тут міністру доведеться зробити вибір чи погоджуватися із цим компромісом чи ухвалити вольове рішення, що ґрунтується на розумінні того, що українській економіці потрібні висококласні майстри своєї справи, а не "молодші бакалаври", які націлені на ЗВО, а не на ринок праці.
Якщо теперішній штучний розподіл збережеться, це лише виснажуватиме і без того мізерні ресурси локального і національного рівнів.
Вища освіта – із середньовіччя у екосистему інновацій
У сфері вищої освіти також на міністра також очікує ситуація, м’яко кажучи не для слабкодухих.
Тут і ЗВО, що перетворилися у контори з видачі дипломів, і недалекоглядна позиція керівників таких закладів, які підключають усі мислимі і немислимі важелі впливу для того, щоби протримати свої вотчини на апараті штучного бюджетного "дихання" ще бодай кілька років.
Полагодити цю систему практично не можливо, тому необхідно чесно відповісти на питання для чого сучасному українському суспільству університети.
Вкрай потрібно формувати нові правила гри, що відповідають реаліям глобального цифрового світу. Тих хто готовий грати за цими правилами – залучати у процес (пере)заснування університетів нового типу.
Звісно, потрібна нова концепція розвитку вищої освіти і новий закон, що регулюватиме цю сферу.
Від вічного студента – до суб’єкта світового освітнього простору
Однак, за мінливою плазмою настроїв і ситуацій, керманичу освітнього відомства варто не упустити неочевидні для України, але важливі у світовому контексті тенденції.
Передусім мова про зміну парадигми. Її напрямок зафіксовано у програмному документі Організації економічного співробітництва і розвитку (ОECD) The future of education and skills: Education 2030, де представлено 12 базових принципів побудови освітньої програми.
Наприклад, номер один – значимість учнів: навчальний план має бути спроектований з фокусом на учнях: з урахуванням їхніх знань, умінь, навичок і особистісних характеристик.
Не менш важливий принцип залученість вчителів, втім, як і учні та інші учасників освітнього процесу до розробки навчальних планів.
Одним із ключових принципів, що пронизує усі інші – це гнучкість. "Навчальний план" повинен перейти від "визначеного і незмінного" до "адаптивного і динамічного". Педагогам необхідно дати можливість оновлювати навчальний план відповідно до нових вимог суспільства, а також за індивідуальними запитами в навчанні".
Завданням майбутнього міністра є не лише використання цих принципів у розробці політик, але й інтеграції українських освітян до експертних структур OECD.
Микола Скиба, експерт з освіти Українського інституту майбутнього, спеціально для УП.Життя