Сім навичок для успішного життя у світі, що постійно змінюється

Чи можна навчитися керувати своєю увагою?

Яка роль уваги у пізнанні себе, інших та світу в цілому?

Чому важливо жити "в моменті"?

Що є причиною негативного ставлення до себе?

Про це говорив співзасновник міжнародної Асоціації з розвитку культури усвідомлення, популяризатор практик усвідомленого життя, автор проекту "Діяльна присутність", письменник, перекладач Віктор Ширяєв учасникам Фестивалю ідей 2019 в Одесі.

Ми публікуємо тези з його виступу.

Сьогодні перед нами стоїть завдання управляти увагою, з одного боку, та новими технологіями, безліччю каналів, через які приходить до нас різноманітна інформація, з іншого.

І саме вміння взаємодіяти з потоком цієї інформації та з ґаджетами нині розглядається як нова навичка, якої ще років 10 тому навіть не могло й бути, бо ще не існувало таких технологій.

Ми бачимо, що нині все змінюється надзвичайно швидко, і що через 20 років все буде зовсім іншим, ніж зараз.

В умовах невизначеного, складного світу, у якому безліч "чорних лебедів", немає простих рішень.

Якщо ще років100 тому комусь здавалося, що прості рішення існують, то сьогодні вже зрозуміло, що їх немає.

Тому люди повинні бути психологічно гнучкими, вчитися протягом всього життя, нарощувати емоційну компетентність, критично підходити до інформації.

Вся наша діяльність пов’язана з роботою уваги, але ми ніколи не ставилися до цього як до здібності.

У філософа-когнітивіста Томаса Метцинґера (Thomas Metzinger) є термін "прозорість". Тобто, увага є для нас прозорою – ми ніби дивимось крізь неї на все, з чим взаємодіємо і тому не одразу розуміємо, що вона є теж певною навичкою, яку треба вдосконалювати.

Відтак, розвиваючи її, ми можемо змінювати те, як ми взаємодіємо з собою та світом.

Сімома навичками, які потрібні людині для успішного життя, є наступні: стійкість, ясність, відкритість, гнучкість, стосунки з собою, стосунки з іншими людьми, стосунки зі світом. В їх основі лежить увага.

Розглянемо детальніше кожну навичку.

Стійкість

Ми живемо у непередбачуваному, розмитому світі, у якому завтра може бути не таким, як сьогодні.

Що як не стійкість потрібно мати, щоб мене цими новими хвилями не знесло?

Чим більше буде внутрішньої стійкості, тим більше шансів, що я справлюся з новими викликами ефективно і що нова ситуація не виб’є землю з-під моїх ніг.

Як же тут працює увага?

Я представляю школу, яка говорить про "embodiment". Згідно з цим підходом, ми ухвалюємо рішення та робимо висновки повністю всім тілом.

Враховуючи, що тіло і свідомість нерозривно пов’язані, стійкість ми можемо помітити як відчуття в тілі.

Можна навіть спробувати це перевірити на собі: сісти й направити увагу на те, як стопи ніг впираються в підлогу – у нас виникне певне відчуття укоріненості.

Більше того, якщо людина свідомо відчуває контакт із землею (підлогою), вона перебуває тут і тепер, а не літає у своїх думках.

Вчені проводили експеримент і визначили, що 50% часу ми сконцентровані не на тому, чим ми займаємося, а на чомусь іншому. І коли я свідомо направляю свою увагу на те, що відбувається зі мною в моменті, я за визначенням стаю включеним у процес.

Відтак ми маємо відчуття контакту з землею – заземленість, вкоріненість, відчуття опори. І все, що нам потрібно – протягом дня повертатися "в момент".

Кожного разу, коли ми прив’язуємо увагу до того, що знаходиться в теперішньому, ми повертаємося "сюди".

Ясність

Коли ми повертаємося "в момент", ми, окрім стійкості, отримуємо ясність.

Оскільки, якщо моя увага розсіяна і я перебуваю думками десь іще, я навряд чи буду настільки ж адекватний "тут", наскільки я можу, коли повертаю увагу "сюди".

Це доволі очевидно, однак, мало кому зрозуміло, що цю навичку ми можемо випрацювати в собі.

Тренована увага може бути більш "слухняною". Якщо я хочу щось нове вивчити, мені потрібна увага; якщо я хочу насолодитися музикою чи смачною їжею, мені для цього потрібна увага; якщо я хочу почути й зрозуміти співрозмовника, теж потрібна увага, яку ми свідомо направляємо.

І навіть якщо мені важливо себе зрозуміти й почути, то знову-таки, має сенс повертати увагу "сюди".

Чи багато я зрозумію, якщо 50% свого часу моя свідомість зайнята якимись думками, які є незрозуміло про що?

Чи згадаєте ви, про що думали, коли проходили повз пам’ятник Шевченка?

Увага ходить своїми потаємними стежками. І якщо вона постійно "тікає" в якісь думки, то ці думки, як правило, не про те, що відбувається "в моменті".

Де ж ще я отримаю інформацію про те, що мені робити, якщо я не в тому, що я бачу і що я чую?

Тому дуже важливо приділяти увагу собі. Кожного разу, коли ми проїжджаємо свою зупинку чи не можемо згадати, де поклали телефон, наша увага знаходиться не в моменті, вмикається режим "автопілоту".

Чи багато нового я зможу вивчити, перелаштуватися, адаптуватися до нових реалій життя на автопілоті?

Швидше за все, не дуже.

Відкритість

Отож, перший крок у роботі зі своєю увагу – знайти трішки більше стійкості, "заземлитися", "заякоритися" в моменті.

Друга сходинка – додати більше ясності, яка потребує наявності ще однієї навички – відкритості.

Дуже сфокусована увага може працювати локально. Наприклад, людина може вміти дуже ретельно розфарбовувати оловяних солдатиків, використовувати для цього лупу, мініатюрні кісточки, спеціальне світло, але не помічати взагалі нічого іншого, що відбувається навколо.

Тобто, можна сконцентрувати увагу на якісь окремій справі і при цьому не помічати нічого іншого, що відбувається навколо.

Тому важливою є не тільки вузька увага, але й широкий фокус, відчуття відкритості до всього нового.

Елен Ланґер (Ellen Langer) – перша жінка-професор психології, дослідниця теорії уважності, говорить, що усвідомленість – це відкритість до нового; вона завжди стосується спроможності помічати те, що змінилося.

Гнучкість

Наступна навичка – це психологічна гнучкість.

Вона дозволяє бути поінформованим тими зовнішніми стимулами, які впливають на нас і які від нас не залежать.

Завдяки цій навичці людина має змогу обирати, як їй реагувати на ту чи іншу ситуацію. Більшість з нас не вміє цього робити.

Часто не ми визначаємо, як нам діяти за тих чи інших обставин, а навпаки ці події ведуть і захоплюють нас, відповідно, те, що приходить, і стає нами.

Втім, ми маємо змогу перенавчатися. І допомогти нам в цьому можуть три останні навички.

Стосунки з собою

Коли я дію неусвідомлено, на "автоматі", часто ставлюся до себе не дуже добре.

Для багатьох притаманно не любити, сварити, звинувачувати себе. Однак, насправді, на базовому рівні це стається через неспроможність приділяти собі достатню увагу.

Що означає приділяти собі увагу?

Наприклад, до мене прийшли якісь думки: я можу їх відкинути, а можу й послухати; або виникли певні відчуття в тілі: я можу, як зазвичай, бігти за своїми справами, а можу прислухатися до інформації, яку повідомляє мені моє тіло.

Стосунки з іншими

Зі знання про себе можна перейти до знання про інших.

Зараз, до речі, є дуже багато дослідженнь про embodied ethics. Згідно з цією теорією, якби ми були більше в контакті з самим собою, ми були б більш етичними.

Емпатія знаходиться не в думках. Як я можу порівняти одну думку з іншою і сказати, що є більш правильним?

Етичні експерименти про вагонетку – це повна нісенітниця, тому що не буває абстрактного вибору, він завжди конкретний і в моменті. Від того, як я себе відчуваю, наскільки я в мирі зі своїми відчуттями й почуттями, настільки ж я можу помітити і тебе, бути з тобою, не провалюючись в тебе.

Мабуть, багатьом з вас знайоме відчуття, коли комусь з ваших близьких погано, то це вас також затягує. Під дією емоцій іншої людини погіршується й моє самовідчуття.

Стосунки зі світом

Коли ми починаємо більше уваги приділяти собі й іншим, то відчуваємо, що вже можемо вислухати іншу людину, повністю перебуваючи в моменті і з боку стійкості, і з боку емпатії.

Потім зненацька виявляється, що я вже не живу в якійсь своїй маленькій егоцентричній бульбашці; виникає відчуття співпричетності, що "ми" – це значно ширше, ніж "я".

А згодом з’являється розуміння, що я – завжди в контексті, і світ складається не тільки з мене й моїх дій, а й з усього, що навколо.

Тому варто з відчуттям стійкості, з диханням подивитися на себе, на людей, що нас оточують і на те, де ми знаходимося.

Якщо ми починаємо приділяти увагу собі, завжди буде перехід до більш широких систем. Тоді ми будемо не тільки себе почувати добре, але й інших людей навколо та світ в цілому.

Приходить усвідомлення важливості взаємодії зі світом, починає розвиватися екологічне мислення – я бачу, як мої дії впливають на все.

Отож, якщо ми хочемо прожити ХХІ-ше століття, то тільки з позиції більшої уваги до себе, до інших і до світу – це свідома неминучість.

Віктор Ширяєв, співзасновник міжнародної Асоціації з розвитку культури усвідомлення, популяризатор практик усвідомленого життя, автор проекту "Діяльна присутність", письменник, перекладач

Титульна світлина Depositphotos

Вас також може зацікавити:

5 відмінностей у мисленні шульги: дослідження

Негативний бік позитивного мислення

15 запитань, які варто ставити дітям для покращення їхнього мислення

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.