"Культура в смартфоні": чому потрібна діджиталізація українського національного надбання

1282
6 листопада 2019

Чи були ви хоч раз у палаці Потоцьких у Львові?

Може бачили його на Google maps чи забігали під час Форуму Видавців?

Знали, що там представлена унікальна експозиція художників бельгійської школи?

Ні? Не соромтеся. Навіть посол Бельгії не знав, поки випадково туди не потрапив.

І в самій Бельгії про те теж ніхто про не знає. А експозиція є.

Так, а що ж ми взагалі знаємо про українські музеї та те, що в них зберігається?

Як то кажуть, правда може вас шокувати, тільки дочекайтеся… дочекайтеся поки це все оцифрують.

Що відбувається у Кмитові? Історія про конфлікт навколо Кмитівського художнього музею

У квітні минулого року Європейський парламент прийняв рішення відзначити 2018 рік як рік Культурної Спадщини в Європі.

Міністерство культури України в свою чергу оголосило 2018 "Роком охорони культурної спадщини", та відчутних результатів у цій царині не відбулося.

Тепер же мистецька спільнота прагне рухатися в ногу з новим, проголошеним українською владою трендом "Держава в смартфоні", наполягаючи, щоби 2020 став роком Діджиталізації українського культурного надбання.

Це було би дуже на часі, адже новостворене Міністерство гуманітарної політики – єдине міністерство, що так і не подало бюджетного запиту до Національної програми інформатизації. А саме там би міг бути передбачений рядок про оцифрування національного культурного надбання й творчості сучасних художників.

Днями, аби не гаяти часу, фахова спільнота вирішила детальніше обговорити масштаби й перспективи оцифрування, а також перепони та проблеми, які перманентно супроводжували процес фрагментарного оцифрування національної спадщини протягом останніх років.

Відкрите обговорення діджиталізації українського культурного надбання ініціював нещодавно створений Офіс культурних інновацій, за підтримки Фонду гуманітарного розвитку України та Українського культурного фонду.

Окрім очільників та представників 35 провідних музейних інституцій, до діалогу долучилися посли Хорватії та Бельгії, й регіональний директор бельгійської компанії Іguana Домінік Матон, що зі своїм надпотужним обладнанням працює над оцифруванням колекцій у музеях по всьому світу.

Керівник офісу культурних інновацій Наталія Заболотна, наголосила на нагальній необхідності оцифрування національного культурного надбання: "Потуги протягом другого десятиліття створити національний реєстр культурних цінностей це не лише вимога часу упорядкувати й зробити загальний аудит українського культурного доробку це вже навіть сфера національної безпеки країни.

На сьогодні ми не маємо повної картини втраченого доробку на тимчасово окупованих територіях в Криму та на Донбасі.

Інколи навіть доходить до абсурду коли після чергової крадіжки з музею, із-за відсутності елементарних зображень творів мистецтва, поліція не знає, що шукати.

Сьогодні Україна фактично біла пляма на культурній мапі світу. Ми не представлені в GOOGL&ART, а навіть та невелика частка оцифрованої спадщини, так само закрита для світу.

А це ніяк не сприяє ані зміцненню репутації нашої країни, ані популяризації України для світового культурного туризму адже підраховано, що з 1 млрд туристів на рік, 40% є культурними паломниками".

Як зауважила виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів, наслідком цієї зустрічі має бути кроссекторальний проєкт збереження популяризації та діджиталізації культурної спадщини в Україні.

То чи справді так складно діджиталізуватися, як це вимовити?

Культура, що завжди "не на часі"

В Україні про діджиталізацію культурної спадщини, як скептично констатують музейники, мова йде ще з кінця 90-их. Але насправді активно не лише говорити, а й робити перші конкретні кроки, почали відносно недавно.

Це викрило низку проблем, які варто вирішити тут і зараз: фінансування, підтримка з боку державних інституцій, створення відповідно софту тощо.

"На жаль, культура ніколи не буває на першому місці, – констатує посол Хорватії Аніца Джамич, – тому, коли мова заходить про державне чи спонсорське фінансування, важливо, щоб це питання завжди було на слуху".

Її підтримує посол Бельгії Алекс Ленартс: "Щодня ми використовуємо смартфони, планшети чи будь-яку техніку, що трохи розумніша за нас. То чому б це не залучити для популяризації нашої культури".

Пан Ленартс вражений своїм маленьким львівським відкриттям, тому постійно наголошує, що готовий підтримувати діджиталізаційні проєкти в Україні.

Про те, що оцифрування – вже не розкіш, а обов’язкова умова здорових культурницьких процесів у країні, свідчить переповнена зала Будинку Митрополита на території Софії Київської: більш як 250 фахівців з культурного сектору, представники 35 українських музеї прийшли поговорити про свої болі та цифрові перспективи.

Софію Київську теж обрали не просто так – Національний заповідник один із лідерів в оцифруванні власних рухомих і нерухомих музейних предметів.

Генеральна директорка "Софії" Неля Куковальська ділиться досвідом і, на загальну пропозицію створити робочу групу серед присутніх, та стати першим експериментальним майданчиком, що покаже ефективність досвіду таких інновацій, їхні плюси і мінуси.

60% ВВП від креативних індустрій coming soon або культура як бізнес

Тим часом у світі футурологи і бізнес-аналітики покладають на культуру великі сподівання.

Надія Васильєва, засновниця Digital Transformation Institute, зазначає, що через 10-15 років 60% ВВП країн надходитиме від ІТ сектору та креативних індустрій. Адже все, що може бути роботизоване і скопійоване, як не дивно, буде роботизоване і скопійоване.

З творчістю ж так не вийде. Але тоді автори повинні бути захищеними та мати змогу отримувати достатній прибуток від своєї роботи.

Найбажанішою тут є бізнес-модель, де автор заробляє не лише безпосередньо на своєму творі, а й на його копіях чи оренді. У такому випадку музеї можуть заробляти, виставляючи твори у віртуальних галереях, створюючи додаткові реальності тощо.

Головна ідея діджиталізації культурної спадщини – щоб люди, які створюють щось, та заклади культури, що зберігають мистецькі пам’ятки, ставали все більш шанованими і заможними. Проте, для цього слід відчутно трансформуватися і митцям, і закладам, і ресурсам, що їх просуватимуть.

Чотири роки тому Олексій Розенков разом з колегами із банківського сектору розробили онлайн-платформу UNI.UA (Український національний інтелект), що займалася очисткою і продажем авторських прав на об’єкти інтелектуальної власності. За основу взяли досвід роботи Олексія в компанії Universal music і банківські розробки.

Спочатку UNI.UA спеціалізувалася виключно на аудіовізуальному секторі, але увійшовши глибше в культурне ком'юніті, стало зрозуміло, що така ж проблема є і музеїв та інших державних культурних установ.

Минулого року, щоб налагодити та оптимізувати процеси, UNI.UA отримала державну підтримку від Українського культурного фонду.

Тому, крок за кроком, платформа почала перетворюватися на маркетплейс для української культури, який міг би відкрити її для світу, задовольнивши при цьому й комерційний інтерес правовласників.

"Наша мета монетизувати всі авторські права, що існують на балансі держави чи конкретного правовласника чи то картина, музика, фільм, літературний твір тощо, – пояснює Олексій Розенков.

Все, що може бути оцифрованим, можна викласти на UNI.UA і монетизувати через систему прямих партнерськи відносин з великими компаніями, продакшенами, паблішингами.

Наприклад, фільм "Чорнобиль" НВО міг би бути ще більш деталізованим, аби були оцифровані та викладенні у вільний доступ матеріали з того ж архіву Пшеничного".

Загалом, аудіовізуальний контент – це продукт, що наразі має значний попит.

Завдяки його оцифруванню Україна, наприклад, на GOOGL&ART перетворилася б з білої плями на світову культурну столицю, яку можна відвідати онлайн, але і варто завітати офлайн.

Звичайно, приватна ініціатива ентузіастів від культури не зможе стати внутрішньою "кухнею" для державних музейних установ – цим мають займатися профільні міністерства, але така платформа чудово виконуватиме роль зовнішнього ретранслятора української культури світові.

Для чого заганяти культурну спадщину в цифру

У сучасному економічному світі існує велика дискусія щодо того, якою буде економіка майбутнього: чи це буде економіка абсолютно нових інноваційних компаній чи це трансформовані старі галузі, з інтегрованими новітніми компаніями.

Але завжди є якесь "але". Міленіали не вірять в те, що старі компанії можуть побудувати щось нове. Тому просто не йдуть туди працювати. Сучасні 30-річні – гнучкі, незалежні і хочуть працювати з того місця, з тої точки світу, де їм буде зручно.Їм вже складно зрозуміти, як жити в світі, де є певні обмеження.

Це один із моментів, чому варто щось робити з культурною спадщиною і тим виглядом, в якому вона зараз перебуває.

Інший момент – це імідж та видимість України на міжнародній арені. Ми маємо давню історію, потужний креативний клас, дуже освічених людей. Але хто про це знає.

Чому? Бо про це люди дізнаються з інформаційних відцифрованих потоків.

У випадку, коли не можна гучно говорити про себе мовою економіки – варто це робити мовою культури. Тому вона має бути максимально візуалізована і міжнародна.

Крім репутаційних, діджиталізація охоплює ще й освітні і наукові потреби, адже відкриті у вільному доступі джерела – це ласий шматочок для дослідників у всьому світі. Тепер нам не треба запекло доказувати скільки років Київській Русі – за нас говоритимуть відцифровані факти і артефакти.

"Високий рівень культури в країні це ще й інвестиційна привабливість, адже якщо ми маємо такі значні здобутки, значить ми ставимося до всього серйозно і якщо створюємо щось, то на віки.

Оцифрування у світі відбувається досить динамічно, але якщо детально проаналізувати вже загадану карту GOOGL&ART, то в міжнародних масштабах не так вже й багато всього є відцифрованим.

Серед лідерів Америка, але якщо дивитися по суті, то американська  історія не така вже й довга, порівняно з історією країн Європейського континенту. Оцифрувавши нашу культурну спадщину ми одразу виглядатимемо якісніше і серйозніше на культурній мапі світу.

Цифровий формат дає більше можливостей для партнерства, ніж аналоговий. Не оцифрувавши дані ми обмежуємо наші можливості комунікувати", – зазначила Надія Васильєва, засновниця Інституту цифрової трансформації.

"Дуже важливим у процесі діджиталізації національного надбання, оцифровування рухомої й нерухомої спадщини є роль держави, усвідомлення важливості цього процесу, бажання очільників культурного сегменту й політична воля.

Звісно, спільноті можна пред'явити зверстану за зачиненими дверима стратегію гуманітарного розвитку країни на 3-5-10 років, але не проговоривши її, як мінімум, із фаховою спільнотою, це стане черговим формальним стратегуванням та шансом, втраченим для потенціалу високоосвіченого, культурного, заможного та свідомого суспільства", –  наголосила Наталія Заболотна.

Тому поки в державних інституціях відбуваються масштабні трансформаційні процеси – час брати справу в руки ентузіастам сфери культури, безпосередньо зацікавленим у її цифровій трансформації.

Адже ми самі маємо бути лобістами нашої культури – не чекаючи з моря погоди. Коли держава вже не зможе ігнорувати ці здобутки, їй не лишиться іншого виходу як підтримати.

У результаті музейники висловили своє наполегливе прагнення стати невід’ємною частиною світового культурного простору й підтримали ініціативу оголосити 2020 роком Діджиталізації української культури.

Ірина Скакун, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Rawpixel/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Британська бібліотека оцифрувала рукопис Да Вінчі і виклала його у мережу

Як хлопець із рюкзаком Google Street View йшов пішки 500 км і оцифрував Таїланд. Фото

Неймовірне цифрове шоу українців підкорює світ – 1 млн переглядів за тиждень. Відео

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua