Гайда у художній музей на Мирослава Ягоду

2468
22 лютого 2020

21 лютого у Національному художньому музеї України відкрилася меморіальна виставка львівського художника Мирослава Ягоди.

Назва виставки "Я + GOD = A" – це формула поетичного "маніфесту" митця.

Художник препарує і збирає наново своє прізвище, розгортаючи абетку у зворотному порядку від останньої до першої літери, від ізольованого індивідуального "Я" до початку відліку – Альфи, через наріжний камінь – присутність Бога.

Екзистенційні мандри художника за край ночі можна порівняти зі шляхом Орфея.

Неоекспресіонізм

Картини Мирослава Ягоди мають потужний вплив на глядача, і сьогодні це радше виняток – оскільки ми пересичені інформацією, нас складно чимось здивувати.

Проте образи Ягоди здатні пробити найміцнішу броню. Вони лякають і бентежать. Вони є умоглядно-фантазійними і водночас безмежно справжніми.

 М. Ягода. Кожен з нас є буханкою хліба з відрізаним окрайцем. 1989. Полотно, олія. 90×118 см

Ягоду важко вписати у раз і назавжди усталені рамки.

Він рве шаблони, поєднуючи низьке й високе, концептуальний конструкт і живописне шаленство, досвідченість і безпосередність, переміщаючись від біблійної притчі до сороміцького анекдоту й назад.

Він може бути гранично серйозним, ба навіть трагічним, але водночас ніколи не поринає у пафос або повчальність.

Він балансує на межі гротеску, проте не зісковзує в іронічне постмодерністське жонглювання смислами й цитатами.

Він не прагне нікому сподобатися, не намагається бути схожим на когось, – вочевидь, стилістику робіт Ягоди продиктовано його життєвою філософією, уявленнями про покликання митця, а також його дуже особистими переживаннями.

Проте у ширшому контексті живопис Ягоди продовжує експресіоністичну лінію Гойї – Мунка – Бекона. Трагічне світовідчуття, сприйняття світу як території жаху, передчуття катастрофи, гротеск і містика – все це лежить в основі філософії європейського експресіонізму.

Дивовижними й закономірними водночас виглядають трансформації цього стилю в українському мистецтві.

Є очевидні історичні паралелі між експресіонізмом і бароко – стилем, гранично важливим для українського художнього процесу.

Здавалося б, на зміну золотій добі українського бароко XVII століття мало прийти срібне ХХ століття експресіонізму. Усе визначає цей злет: і динаміка Пінзеля, і гротеск Гоголя. Але не сталося.

Сталася радянська дійсність, катастрофічна настільки, що не залишила митцеві жодної дистанції, жодного просвіту для осмислення катастрофи.

Радянська людина живе всередині тоталітарного пекла, є частиною його механізму. Вона може транслювати у своїй творчості еманації свого середовища, проте не може його повноцінно відрефлексувати.

 М. Ягода. Потік кохання. Кінець 1980-х. Папір, туш. 30,5×43 см

Експресіонізм – точніше сказати, вже неоекспресіонізм – в Україні отримує друге дихання на схилі радянської доби, і Мирослава Ягоду безперечно можна зарахувати до найяскравіших представників цього стилю.

Експресивним є не тільки його живопис. Спосіб життя художника, його філософія – втілений акт трансгресії. Його життєвий і творчий плани є неподільними.

Мистецтво Ягоди випадає з конвенційних рамок. Його твори не просто сповнені есхатологічних образів і християнської символіки – вони мають характер візіонерських прозрінь.

"Книга мертвих" Мирослава Ягоди

Ці примарні хтонічні картини – звіт Орфея-провідника про мандри іншими світами.

Страждаючі істоти на полотнах подібні одна на одну і лиш почасти антропоморфні. Вони болісно народжуються, злягаються, пожирають одне одного…

Перед Ягодою не стоїть завдання налякати глядача. Він складає детальну картографію своїх подорожей, даючи імена сутностям, яких зустрічає дорогою.

Як не дивно, репортажі-візії Ягоди знаходять паралелі у православній іконографії, і це не тільки сюжети Страшного суду, але й більш рідкісні сюжети поневірянь.

У православних переказах людську душу після смерті, на шляху до Престолу Божого, катують пропащі духи, звинувачуючи її у скоєних за життя гріхах. Цю кару називають митарствами: грішники мусять платити "мито" за свої вчинки.

Зустріч із власною тіньовою стороною, зі своїми демонами – важлива частка подорожі душі в різних релігійних традиціях.

У католицизмі митарствам відповідає чистилище.

Подібні погляди знаходимо й у ветхозавітних євреїв.

Спільний для всіх аврамічних релігій концепт сягає староєгипетської "Книги мертвих", яка вперше ілюструє "великі терези" посмертного суду, на якому Осіріс з іншими богами зважують людську душу.

Завдання померлого – назвати імена кожного з 42 богів, виправдовуючись у тому смертному гріху, котрим той чи інший бог відає.

 М. Ягода. Відпочинок. Остаточна гра слова. Кінець 1980-х. Полотно, олія. 148×139 см

Ягода пише для нас своєрідний путівник, власну "Книгу мертвих". Він докладно документує своє спокутне "зішестя в ад", портретує кожного демона, нарікає його істинним іменем – і тим знезброює.

Промінь світла вихоплює з пітьми то "Учту мертвого", то "Вов. Кулаку" то "Мацьору Ціпу", що "поїда своє плем’я".

Під поглядом художника хтонічні сутності зіщулюються та ніяковіють, – вони викликають уже не стільки страх, скільки змішану з огидою жалість.

Іноді у фокусі уваги митця опиняються ангели. На одній з робіт ангел і людина скуті одним ланцюгом. Ми не знаємо, хто кого прип’яв.

Роль сталкера потойбічних просторів накладає на практикуючого невитравний відбиток. Мирослав Ягода живе як пише і пише як живе. Він іде у відлюддя, продовжуючи свій спуск-сходження.

У поезії Ягоди "Орфей" душа-Еврідіка чекає на звільнення, звертаючись до творця-Орфея:

"заграй на поламаній арфі
розбуди тінь підземелля
щоби тяжка земля
відпустила мене з обіймів".

 М. Ягода. Язик – лопата сам собі викопає яму. Кінець 1980-х. Папір, туш. 24×36,5 см

Іноді у своїх мандрах за край ночі Ягода зустрічає колег-художників. Він пише й їх. Ці зображення значно спокійніші, в них немає притаманного "демонічним" портретам драматизму, але часом присутні містичні директиви.

На одній із робіт зображено увінчаного німбом Ван Гога, його "Соняшники" й відрізане вухо. Картина називається "Соняшники Ван Гога прошу експонувати разом із його вухом".

В останні роки Ягода майже полишив живопис, але продовжував писати вірші.

Його нечисленні пізні твори позбавлені драматизму, вони нагадують народні релігійні картинки, ба навіть дитячі малюнки.

Олена Грозовська, співкураторка виставки "Я + GOD = A", спеціально для УП.Життя

Фото надані організаторами виставки

Вас також може зацікавити:

Яким є арт-ринок в Україні та чим він відрізняється від світового. Пояснюють експерти

Музей на Поштовой – место силы для всей Украины, а не угол в торговом центре

Що відбувається у Кмитові?

Параска Плитка-Горицвіт і децентралізація: що буде зі спадщиною мисткині

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua