Торф: чому він горить та його справжня ціна

5143
17 квітня 2020

Що ми знаємо про торф та торфовища?

Мабуть, більшість з нас зіштовхувались з цими словами лише купуючи ґрунтові суміші для кімнатних рослин, у гіршому випадку – відчували наслідки пожеж на торфовищах, коли протягом багатьох діб повітря було наповнене характерним їдким димом.

Однак у контексті змін клімату та збереження біорізноманіття тема торфовищ виглядає більш масштабно, ніж може здаватись на перший погляд.

В Україні поряд з терміном "торфовища" (англ. peatlands) поширено також вживається назва "болота" – це обводнені екосистеми, в яких відбуваються процеси накопичення нерозкладених рослинних решток, внаслідок чого утворюється торф.

 Бондарівське болото у Міжрічинському РЛП. Фото Viktor Yepishin

Торфовища вкривають лише 3% площі суходолу планети, водночас утримуючи в собі близько 30% всього вуглецю, накопиченого в грунтах (550 гігатонн).

Ця кількість вуглецю така ж, яку містить біомаса всього живого нашої планети та вдвічі більше усієї глобальної лісової біомаси, або як 75 % від загальної кількості вуглецю атмосфери.

Саме тому торфовища визнано найефективнішими наземними екосистемами для зберігання вуглецю – вони накопичують і зберігають атмосферний вуглець тисячі років.

Здатність торфовищ поглинати вуглекислий газ з атмосфери та накопичувати в собі вуглець робить їх важливим елементом у підтриманні глобальної кліматичної рівноваги.

Під час росту рослини поглинають з атмосфери головний парниковий газ – двоокис вуглецю (СО2) та накопичують його у своїй біомасі у вигляді органічних речовин (які становлять понад 50% маси рослинного організму), а оскільки завдяки обводненню у торфовищах створюються анаеробні умови (умови гострої нестачі кисню), в яких розклад відмерлих частин рослин протікає сповільнено, більша їх частина "консервується" на тривалий період, – настільки тривалий, наскільки будуть зберігатись умови зволоження торфовища.

 "Велике Багно" у Маневицькому районі Волинської області. Фото Олександр Кукшин

При осушенні, рівень води в торфовищах штучно знижується, і це запускає процес розкладу органічної частини торфу за участі кисню.

Аеробний розклад органічної частини торфу відбувається у 50 разів швидше, ніж в анаеробних умовах торфовищ.

Внаслідок цього, торфовища перестають бути сховищем СО2 і перетворюються на потужне джерело його викидів у глобальному масштабі.

Торфовища утворились тисячі років тому і ті з них, які в Україні не встигли осушити або знищити торфорозробками, – досі наростають із швидкістю близько 0,5 – 1 мм в рік.

Це є можливим саме завдяки тому, що вони залишаються обводненими.

Всюдисуще осушення та торфовидобуток в Україні

В Європі 90% торфовищ осушено.

В Україні масштабне будівництво осушувальних систем велося в період 1966-1985 років.

Осушення заболочених земель здійснювали з метою їх використання в сільському господарстві, в тому числі під оранку.

За даними Держводагентства, у 1990 році загальна площа осушених земель була доведена до 3 млн. 70 тис. га.

Була збудована мережа меліораційних каналів, по яким вода самоплином відводиться з осушуватих площ у річки.

Новозбудований меліораційний канал для осушення торфовища "Велике Багно"
у Маневицькому районі Волинської області. Фото Олександр Кукшин

В наш час в Україні видобуток торфу є поширеним явищем, більша частина видобутого торфу йде на виготовлення паливних брикетів, а також використовується як субстрат та добриво у сільському господарстві та квітникарстві.

Досі будують нові системи осушення під торфорозробки, при цьому ефект осушення розповсюджується не лише на саму площу, де планується видобуток торфу, а і на прилеглі території.

Існуюча мережа старих меліораційних каналів лишається незмінною, а подекуди періодично прочищається для підтримки в активнодіючому стані, тобто ефект осушення від збудованих десятиліття тому меліораціних каналів продовжується і досі. 

Як осушення і торфовидобуток впливають на клімат

На всій площі, де відбулося осушення, власлідок зниження рівня води анаеробний розклад рослинних решток уступив місце розкладу за участі кисню, відповідно  припинився процес торфоутворення.

При цьому накопичений в торфі вуглець почав стрімко повертатись в атмосферу у вигляді СО2 – парникового газу, що впливає на кліматичні зміни.

Простіше кажучи, такий процес називається мінералізацією, або деградацією торфовищ.

За даними проекту "Національного кадастру антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів за 1990-2018 роки" (далі – "Національний кадастр викидів") викиди парникових газів в Україні у 2018 році склали 344,1 млн. т СО2-еквіваленту з урахуванням сектору "Землекористування, зміни в землекористуванні та лісове господарство" (LULUCF).

Якби у нас була задача оцінити, скільки в Україні складає частка від викидів СО2 на рік, спричинена осушенням, видобутком та спалюванням торфу, для цього необхідно було б брати до уваги площу осушених торфовищ та способи землекористування на них, площу на якій здійснюється видобуток та кількість торфу, що добувається, а також площі, охоплені торфовими пожежами.

Загальна площа осушуваних торф’яних ґрунтів, у зоні дії державних осушувальних систем, що належать до сфери управління Держводагентства, складає 474,5 тис. гектарів.

Більшість торфовищ в Україні відносяться до низинного типу, найбільші їх площі зосереджені на Поліссі.

У проекті "Національного кадастру викидів", викиди саме від видобутку торфу у 2018 році оцінені у розмірі 0,3 мегатон CO2-еквіваленту.

Площа, на якій зійснювався видобуток торфу у 2018 році, за даними Держгеокадастру, займала в країні близько 8,9 тис. га.

Це дані лише по діючих торфорозробках, без урахування вже вироблених і покинутих торфовищ, яких в Україні щонайменше в 4 рази більше.

Цифра у 300 000 тонн CO2-еквіваленту з "Національного кадастру викидів" очевидно не включає викидів від мінералізації торфовищ, на яких було здіснене осушення та використання в сільському господарстві, а також від пожеж на торфовищах, які найбільш імовірно, оцінені в інших категоріях джерел викидів, однак виокремити їх окремі значення з "Національного кадастру викидів" не є можливим.

Бондарівське болото у Міжрічинському РЛП. Фото Andrii Parakhin

Наукові дані щодо кількості емісій СО2 з осушених торфовищ суттєво різняться.

Так, в публікації Ракович В.А. (2005) зазначено, що емісії СО2 з осушуваних низинних торфовищ сягають 9,72 т/га на рік, а з вироблених і розроблюваних торфовищ –13,8 т/га на рік.

Тоді як у публікації "Peatland Restoration and Ecosystem Services. Science, Policy and Practice (2016) наводять дані про 20 т/га на рік для осушеного торфовища, що використовується у сільському господарстві.

Видобуток торфу для будь яких потреб веде до втрати 50 кг вуглецю з 1 м3 видобутого торфу (Hillebrand 1993, Rodhe and Svensson, 1995), або 20–35 т вуглецю на га на рік на території сучасних торфорозробок (Cleary et al. 2005).

Після видобутку, торф повністю мінералізується шляхом окислення з виділенням СО2. Це відбувається відразу – у випадку його використання у якості палива, або за кілька років – у випадку його використання в сільському господарстві.

Покинуті після видобутку торфу розробки, що не були обводнені, залишаються масштабними джерелами викидів СО2.

Із "Національного кадастру викидів" випливає, що максимальна площа під торфорозробками у період з 1990 по 2018 рік займала 35 тис. га (1994 рік).

Невідомо, яка частина з цієї площі була обводнена після закінчення видобутку торфу, тож для розрахунку орієнтовної кількісті емісій СО2, що виділяється з вироблених і розроблюваних торфовищ в Україні, ми використаємо цю площу.

Розрахунок будемо проводити виходячи з "мінімалістичного" варіанту – виділення з вироблених і розроблюваних торфовищ 13,8 т/га на рік СО2.

Отже кількість викидів СО2 на рік від мінералізації торфовищ та торфорозробках складає:

35 000 га х 13,8 т/га = 483 000 тонн.

Орієнтовна кількість емісій СО2, що виділяється всіма осушеними торфовищами в Україні (без вироблених і розроблюваних):

439 500 га х 9,72 т/га = 4 271 940 тонн.

Звичайно, такі розрахунки не є досконалими, та не відображають фактичну кількість викидів парникових газів з торфовищ, оскільки вони не враховують спосіб використання осушених площ, від якого суттєво залежить кількість викидів.

Осушене торфовище може використосуватись як пасовище або сінокіс, або під оранку і вирощування сільськогосподарських культур, і зрозуміло, що у другому випадку викиди парникових газів будуть суттєво більшими.

Також від того, чи обводнені торфовища, на яких видобуток вже завершився і чи відбувається на них процес утворення торфу – також залежить кількість викидів.

Наведені розрахунки звичайно не є "істиною в останній інстанції", але висновок який можна зробити відносно всіх наведених оцінок викидів СО2 від мінералізації торфовищ такий – необхідно перевірити вихідні дані щодо площі осушених торфовищ у розрізі їх способів використання та досліджувати фактичний стан викидів ними при різних видах господарювання, який потім можна екстраполювати на більші площі залежно від способу використання.

Ще одна "гілка" для оцінки викидів СО2 торфовищами пов’язана із власне видобутком торфу.

Обсяги видобутку торфу відомі. У 2019 році підприємствами державного концерну "Укрторф", підпорядкованого Мінекоенерго, що об’єднує у собі державні підприємства, які займаються видобутком і переробкою торфу (є ще приватні та комунальні) було видобуто 500 615 тонн торфу.

З частини торфу від цієї загальної маси було виготовлено 234699,2 тонн торфобрикетів, які використовуються як паливо у комунальній сфері та в побуті громадянами.

Знаючи обсяг викидів при спалюванні 1 тонни торфобрикету, що складає 1070 кг СО2 на тонну (відповідно до "Методики розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання палива на побутові потреби в домогосподарствах"), можемо розрахувати:

Кількість викидів СО2 на рік від спалювання виготовлених торфобрикетів

234699,2 т х 1,070 т = 251 128,144 тонн

Інша частина видобутого підприємствами "Укрторфу" торфу – 265 915,8 тонн – іде на використання у якості субстратів і добрив у сільському господарстві та квітникарстві.

В кінцевому підсумку, цей торф також мінералізується з викидом СО2.

У нашому розрахунку, для спрощення припускаємо, що ця частина видобутого торфу також мінералізується повністю з виділенням такої ж кількості СО2, як і при спалюванні, за 1 рік:

265 915,8 т х 1,070 т = 284 529,9 т.

Лишається підрахувати викиди, спричинені пожежами на торфовищах.

Такі пожежі здатні генерувати до 2000 тонн CO2/га в регіонах з помірним кліматом (згідно публікації "The Global Peatland CO2 Picture. Peatland status and emissions in all countries of the world", Hans Joosten, 2009).

У "Національному кадастрі викидів" наведені площі пошкоджених пожежами незаліснених торфовищ з 2005 по 2018 роки.

У 2018 році ця площа становила – 271 га, а у "рекордному" 2015 році – 1167 га.

Підрахуємо кількість видиків СО2 від пожеж на торфовищах у 2018 році:

271 га х 2000 т СО2/га = 542 000 т

Підсумувавши наші неідеальні розрахунки, отримуємо кількість викидів СО2, спричинених осушенням торфовищ, видобутком торфу та пожежами на них, за рік:

483 000 т (з поверхні видобутку) + 4 271 940 т (з поверхні осушених) + 251 128 т (спалювання торфобрикетів) + 284 529,9 (мінералізація видобутого торфу) + 542 000 т (пожежі) = 5 290 597 тонн.

Тобто більше 5 мегатонн, що є значно більшим за кількість викидів СО2 Трипільською ТЕС за двохрічний період.

Звичайно, у цих розрахунках ми не враховуємо викиди від спалювання палива машинами що працюють на торфовидобутку, фабриками по виготовленню торфобрикетів та викиди від транспортування торфу з родовища до фабрик по переробці та кінцевих споживачів і дистрибуторів.

У глобальному масштабі викиди вуглекислого газу від осушення, пожеж та експлуатації торфу складають щонайменше 3 000 млн тонн на рік, що еквівалентно понад 10% від загальної кількості глобальних викидів від спалювання викопного палива.

Порівнюючи отриману нами у розрахунках цифру з сумарною кількістю викидів СО2 в Україні за 2018 рік, бачимо, що викиди, спричинені осушенням та видобутком торфу, складуть близько 1,5 % від загальної кількості.

З цього можна було б зробити висновок, що викиди є незначними і тому ними можна нехтувати і в майбутньому, продовжуючи ті практики господарювання, які велись і досі.

Однак ситуація не виглядає такою оптимістичною при більш детальному розгляді.

На даний час торфовища являють собою неусвідомлену можливість для економічно ефективних заходів для пом'якшення та адаптації до кліматичних змін.

Продовження спалювання, деградації, осушення та експлуатації торфовищ є "бомбою сповільненої дії" – величезною кількістю накопиченого вуглецю, що готова вивільнитися в атмосферу.

Більш важливою є не кількість викидів СО2, що здійснюється осушеними торфовищами та внаслідок видобутку торфу зараз щорічно, а та кількість, яку потенційно здатні спричинити осушені торфовища при їх деградації.

Геологічні запаси торфу в Україні складають 2,17 млрд т, сумарна площа торфових родовищ сягає 1 млн га, а в межах промислової глибини – 642 тис. га.             

За оцінками, що містяться у "The Global Peatland CO2 Picture. Peatland status and emissions in all countries of the world" (Hans Joosten, 2009), загальна кількість СО2, що може вивільнитись в атмосферу при деградації всіх торфовищ світу – це 1 468 124 мега тонн, для України цей показник складає 2502 мега тонн.

Поділивши цю кількість СО2 на рівень сумарних викидів за 2018 рік, виходить що це як сумарні викиди СО2 України за 7 років.

Торфовища і водні ресурси

Торф в природному стані на відміну від інших видів твердих горючих копалин сильно обводнений.

Одна частина сухої маси торфу здатна утримувати до 15-25 частин води.

Про це особливо важливо пам’ятати сьогодні – коли посухи і нестача води стають все більш поширеними явищами.

Найбільш парадоксально, що у переважній більшості напрямків використання торфу (особливо на паливо) основу технології складають процеси, пов'язані з видаленням значної кількості води на різних стадіях виробництва, тобто вода замість цінного ресурсу перетворюється у відходи.

При осушенні торфовища втрачається його роль як природного фільтру та накопичувача води – воно очищує та накопичує воду як губка при паводках і значних опадах – та повільно "віддає" її у грунтові води та русла річок, поповнюючи запаси води, придатної до споживання. 

Річки, збережені у природному, або наближеному до природного стані, з прибережними заболоченими територіями, мають високу здатність до самоочищення.

Однак, якщо болота, що створюють буферні зони між річкою та сільськогосподарськими угіддями знищуються, біогенні елементи – азот і фосфор, що походять з добрив, змиваються разом з дощами безпосередньо до річок.

Як наслідок, у воді розмножуються синьо-зелені водорості та спостерігається "цвітіння води".

Заболочені береги малої річки. Фото Катерина Борисенко

Проблема осушення торфовищ також тісно пов’язана з проблемою зникнення малих і зниження водності середніх і великих річок.

Оскільки більшість рівнинних річок беруть початок саме у великих болотних масивах, які нині осушені, річкам просто ніде взяти воду, щоб забезпечити нормальний стік, особливо в умовах коли рівень зарегульованості цих річок перевищує усі можливі норми, а рівень надходження води з повеневими водами і опадами знижується кожного року, у тому числі, через глобальні зміни клімату. 

Таким чином, поводження з торфовищами не може розглядатися окремо від їх водозбірної площі (річкового басейну) – адже вони пов’язані екологічними та гідрологічними зв’язками з оточуючими територіями.

Торфовища і пожежі

Як відомо, в Україні надзвичайно поширена ганебна практика підпалів сухої рослинності, від чого у суху погоду страждають також і торфовища.

Їдкий дим від торфових пожеж поширюється з вітром на великі відстані, часом "душачи" цілі міста і села.

Торфові пожежі призводять до прямої втрати торфу та болотної рослинності, та до величезних обсягів викидів CO2.

При цьому зрозуміло, що торфовище у обводненому стані не може горіти.

Натомість осушені торфовища при пожежі горять в усіх напрямках, можуть прогорати вглибину на кілька метрів, а згасити такі пожежі надзвичайно важко і це вимагає величезних кількостей води – для гасіння 1 м2 пожежі на торфовищі потрібно близько 1 т води.

І, о іронія, – спочатку ми осушили торфовища, а тепер для гасіння пожеж на них часто не вистачає води у місцевих водних об’єктах внаслідок їх обміління!

Причому варто зауважити, що осушене торфовище може загорітися не лише від підпалу, а і самозайнятися у спекотну погоду.

Пожежі на торфовищах гасять від кількох днів до кількох тижнів, і звичайно, це пов’язано із залученням великої кількості людей та пожежних машин, а отже – із великими коштами.

У світлі змін клімату збереження торфовищ набуває особливого сенсу – адже літні спеки за прогнозами вчених будуть лише посилюватись, провокуючи все більше торфових пожеж та скорочення запасів води в річках.

Торфовища і збереження біорізноманіття

Торфовища є специфічними екосистемами, яким притаманні особливий рослинний і тваринний світ.

Видобуток торфу пов’язаний із зняттям верхнього шару торфовища разом з усією рослинністю, викопування дренажних каналів для відводу води та використанням різноманітних машин для подрібнення, просушування та збору торфу.

Знищення рослинності напряму впливає на біорізноманіття, в той час як осушення та видобуток торфу призводить до зміни гідрологічних умов, що впливає на нього опосередковано – знищуючи місця існування видів.

У флорі України цілий ряд видів рослин зростає лише на торфовищах.

Через масштабне осушення торфовищ та зміну умов існування, до Червоної книги України занесено понад 70 видів рослин, в тому числі 5 видів з Резолюції 6 Бернської конвенції.

Серед них комахоїдні рослини – росички довголиста та середня, альдрованда пухирчаста, пухирники Брема, середній і малий, товстянки двоколірна та звичайна, а також – косарики болотні, півники сибірські, шейхцерія болотна, журавлина дрібноплода, 10 видів осок, 18 видів орхідних, 3 види верб.

Торфовища представлені в Україні десятьма типами оселищ із Резолюції 4 Бернської конвенції.

Росичка. Фото Катерина Борисенко

Подібна ситуація і з тваринами, місця мешкання яких пов’язані з торфовищами.

Багато видів птахів у надзвичайно освоєному сільським господарством ландшафті України знаходять прихисток саме на болотах.

У випадку земноводних зрозуміло, що болота – це місце їх розмноження та мешкання.

Розмножуючись, вони дають їжу численним видам птахів, зокрема нашим улюбленим лелекам.

Внаслідок скорочення площ торфовищ з природним гідрологічним режимом, рідкісними стали птах очеретянка прудка, метелики жовтюх торфовищний та прочанок Геро, та багато інших видів тварин.

Все це наводить на думку про те, що всі торфовища, які лишилися у природному стані мають бути віднесені до територій природно-заповідного фонду, а ті меліоровані, на яких лишились природні екосистеми – мають бути відновлені та обводнені.

Чи є альтернатива торфу?

Видобуток та використання торфу відбувається за рахунок знищення живих, активно акумулюючих вуглець екосистем.

Повільна швидкість відновлення торфу означає, що його слід розглядати як невідновлюваний ресурс, тобто з кліматичної точки зору торф є "викопним паливом", а не "біопаливом".

Викопне паливо за відсутності експлуатації залишається довготривалим сховищем вуглецю, не вивільняючи його в атмосферу.

Спалюючи торф, органічний матеріал, що інакше продовжував би зберігати вуглець тисячі і тисячі років, окислюється.

Спалюючи біопаливо (як деревина та солома), окислюється органічний матеріал, який так чи інакше був би окислений шляхом розкладу після відмирання рослин.

У випадку спалювання біомаси, людина споживає енергію, тоді як у випадку природного розкладу, мікроорганізми споживають енергію, що вивільняється при окисленні.

В обох випадках до атмосфери виділяється однакова кількість СО2, тільки різними шляхами.

Лось на Бондарівському болоті (Міжрічинський РЛП). Фото Viktor Yepishin

Альтернатив торфу як палива існує багато.

І тут передусім варто звернути увагу на величезні кількості соломи та інших пожнивних решток, які так часто і масово спалюються на полях, наносячи шкоду родючості грунту.

Паливні брикети або пелети на основі соломи – гарна альтернатива замість використання паливних торфобрикетів.

До того ж, переважна більшість торфовищ України розташована в лісистій місцевості.

Внаслідок масового всихання хвойних монокультур в Україні є значний надлишок низькоякісної соснової деревини.

Тому ситуація, коли комунальні заклади закуповують торфові брикети і везуть їх за десятки кілометрів, в той час як на сусідньому складі лісгоспу гниє тисячі кубометрів дров – абсурдна.

Щодо використання торфу у сільському господарстві та квітникарстві у якості добрива та субстрату – тут також існують альтернативи.

Рядом фірм виробляються грунтові суміші без вмісту торфу – на основі компосту, деревних або кокосових волокон. На українському ринку також присутні такі альтернативи.

У деяких країнах, зокрема у Великій Британії, шкода, яку наносить видобуток торфу, стимулює споживачів дедалі більше відмовлятися від купівлі грунтових сумішей на основі торфу.

Замість використання торфу у сільському господарстві так само варто використовувати компости, та підтримувати родючість грунту за допомогою вирощування сидеральних культур та завдяки соломі та іншим рослинним решткам, що залишаються на полі після збору врожаю.

Все в руках Мінекоенерго

Обводнення осушених торфовищ є ефективним способом збереження біорізноманіття, водних ресурсів та відновлення їх здатності до накопичення вуглецю з атмосфери, а також припинення ними викидів СО2 внаслідок мінералізації.

Посуха прогресує, і збереження торфовищ як накопичувачів води – життєво необхідне.

Не зважаючи на цінність торфовищ і безглуздість використання торфу за наявності нічим не гірших альтернатив, Мінекоенерго у 2019 році висновком з оцінки впливу на довкілля (ОВД) дозволило плановану діяльність із видобутку торфу на площі 1848,2 га родовища "Гвоздь" в Овруцькому районі Житомирської області.

У 2020 році Мінекоенерго також дало "добро" на розробку майже 6 тис. га торфовищ у Волинській області.

Що цікаво, що у жодному звіті з ОВД щодо видобутку торфу не були оцінені викиди СО2, пов’язані із окисленням (мінералізацією) торфу, не був також належним чином оцінений вплив торфовидобутку на біорізноманіття та водні ресурси.

Відповідно до закону "Про оцінку впливу на довкілля", такі впливи мають бути оцінені як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. 

Враховуючи намагання Мінекоенерго впроваджувати кліматоохоронну політику, лишається сподіватись на згортання торфовидобувної галузі, адже можна сказати, що справжня ціна торфу вимірюється не у грошовому еквіваленті, а у кількості тонн вуглецю та води, яку він досі накопичує в собі, та від кількості видів тварин і рослин, що досі виживають завдяки існуванню торфовищ.

Від дій Мінекоенерго залежить – чи будуть торфовища лишатись сховищем вуглецю, чи будуть ставати щораз більшим джерелом викидів парникових газів.

Катерина Борисенко, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Як насправді виглядають санітарні рубки в Карпатах

Екологічний діагноз для України: рецепт оздоровлення

Як екологи два роки борються за карпатську полонину Боржава. Там хочуть поставити вітряки

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua