Звідки гроші на переробку сміття беруть в Європі?

Україна стоїть на порозі довгоочікуваної сміттєвої реформи.

13 травня в сесійну залу Верховної Ради вперше за часи незалежної України потрапив якісний законопроєкт 2207-1 про управління відходами, який адаптує Європейську директиву про відходи згідно до вимог Угоди про асоціацію з ЄС.

Ціль закону – перетворити відходи у ресурси, тому що сьогодні лише 5% всього сміття в Україні йде на переробку, решту – ми, люди, просто викидаємо в природу.

Прийняття закону 2207-1 – це шанс для України отримати якісну та прозору систему для створення цивілізованої галузі збору та переробки сміття.

Але є одне "АЛЕ": наприкінці травня у комітеті екології Верховної ради текст законопроєкту змінили та додали поправку, яка суперечить європейським практикам та може повести Україну шляхом корумпованої моделі Росії – "утилізаційний податок".

Чому в Європі давно відмовились від такої моделі, чим податок на захоронення відрізняється від податку на утилізацію – розповідаю в цій статті та запрошую всіх небайдужих приєднатися до боротьби за класний закон.

Чому зараз в Україні переробляється лише 5% сміття

Побутує думка, що проблема засмітнення України криється в людях. Буцімто, українці просто занадто байдужі, не люблять природу, і тому країна перетворюється на суцільний смітник.

Але дослідження показали, щонайменше 66% українців готові сортувати сміття, якщо створити для цього зручну інфраструктуру біля дому. Ще більше – підключаться, коли з’явиться адекватна пропаганда сортування та жорстокі штрафи за фіктивну переробку.

Чому цього всього поки немає?

Дуже просто: немає відповіді, хто за цю інфраструктуру, освіту та систему штрафування заплатить. Роздільний збір сміття, як і переробка більшості типів відходів, не окуповуються й за них потрібно доплачувати.

На заводі з переробки холодильників в місті Валенсія, Іспанія

Для порівняння, система збору та переробки лише портативних батарейок сусідній Польщі зараз коштує близько 4 млн євро на рік.

Саме тому, зараз 98% всіх батарейок зараз в Україні опиняються на звалищах або в лісі, в річці, та отруюють нашу природу на довгі роки. У нас просто немає відповіді, хто заплатить за збір та переробку.

Звідки в Європі беруть ці кошти в Європі?

[BANNER1]

Спроба 90-х – податок на утилізацію

В 90-роки ХХ сторіччя в Європі гостро постало питання росту площі звалищ: кількість побутового сміття, яке генерується на душу населення, постійно зростало. Модель, коли люди просто сплачували за вивезення сміття, не стимулювала переробку, потрібен був новий підхід.

Першою спробою стала ідея утилізаційного податку. Її зміст – кожна компанія-виробник чи імпортер товарів, які згодом стають сміттям, зобов’язаний за кожну одиницю своєї продукції сплатити податок. А потім держава та її структури за ці гроші – відповідають за переробку.

Наприклад, в Бельгії система податку на батарейки працювала з 1993 по 1996 рік: виробник/імпортер платив за кожну батарейку, виставляючи її на ринок, приблизно 0.25-0.5 євро (15 грн, дуже дорого). Без розбору якого саме типу батарейка (а їх щонайменше 8 різних типів, які потребують зовсім різних технологій переробки).

4-36 грн – стільки зараз приблизно коштує 1 батарейка типу АА в Україні

Втім, передові країни ЄС дуже скоро від цієї ідеї податку відмовились, і для цього було декілька причин.

З одного боку, гроші використовувались неефективно. Незалежні дослідження показали, що той самий обсяг батарейок можна зібрати щонайменше в 4 рази дешевше.

Крім цього, система була дуже повільною та бюрократичною.

Але найважливіше – модель не стимулювала виробників прибирати з своїх товарів шкідливі компоненти, робити їх легкими в переробці та придатними до повторного використання, а тому кількість сміття в ЄС продовжувала зростати. Модель породила сумнозвісні сміттєспалювальні заводи, від діяльності яких утворюються токсичні шлаки та викиди діоксинів.

І тоді в 90х роках шведський еколог Томас Ліндквіст, спочатку для сфери, відходів пакування, запропонував нову модель, яка далі стала основою майбутньої політики Євросоюзу в сфері управління відходами – модель розширеної відповідальності виробника.

Її суть – виробників зобов’язали самостійно нести відповідальність за утилізацію своїх відходів.

Виробник зобов’язаний безкоштовно прийняти у користувача відходи своєї групи після використання та далі нести повний спектр відповідальності за її утилізацію:

Для збільшення натисніть на інфографіку

Мені подобається метафора, що виробник без фізичної відповідальності, це як батьки, які "відкуповуються" від своєї дитини та не приділяють необхідного часу для її усвідомленого виховання. Але так само як і дітям, так і відходам, потрібні не лише гроші, а ще і турботливі батьки, які подбають про їх подальшу долю.

Нова модель зобов’язала виробників в Європі створити так звані організації розширеної відповідальності виробників (ОРВВ), які згідно з Європейською директиву про відходи мусять відповідати за переробку більшості типів побутових відходів. Ключова умова – засновниками членами ОРВВ можуть бути виключно виробники чи імпортери, і саме вони – мусять нести також юридичну відповідальність, а не сама ОРВВ.

Участь в складі рад таких організацій переробних заводів, перевізників чи просто окремих фізичних осіб не допускається, тому що тоді – виникає конфлікт інтересів, монополізація та ризики відмивання коштів. Задача ОРВВ –обирати підрядників на тендерній основі та знижувати вартість утилізації.

[BANNER2]

Відповідальність виробника – як це працює на практиці

В 2016 році мені з колегою пощастило завітати для обміну досвіду до найбільшої ОРВВ по батарейкам в Іспанії – організацію Ecopilas.

Ця некомерційна організація з’явилась добровільно завдяки ініціативі декількох виробників батарейок – Sony, Panasonic, Energizer та Saft, які заснували її за 6 років до того, як збирати батарейки їх зобов’язала європейська директива.

На зустрічі в офісі Ecopilas

Зараз членами Ecopilas є 811 компаній-виробників батарейок, перед якими організація відповідає за те, щоб виконати норми збору та переробки батарейок перед державою.

За 14 років, після впровадження, директива зобов’язує виробників зібрати щонайменше 45% всіх батарейок, які вони виставили на ринок в попередньому році, і ця цифра постійно зростає.

Для того, щоб виконати ці задачі, Ecopilas обирає за тендером та наймає заводи з переробки, перевізників, PR-агенції та інших партнерів, які можуть забезпечити ці цілі від імені виробників, а також утримує власний колл-центр.

Також роль Ecopilas – заключати договори з місцевими муніципалітетами, щоб поєднувати зусилля та збирати батарейки ефективніше.

При цьому, якщо виробник не буде задоволений роботою Ecopilas – він може приєднатися до іншої організації. Всього їх в Іспанії 3, вони конкурують між собою, що дозволяє досягати найкращих показників по критеріям ціна/якість.

Ось так виглядає вся система:

Для збільшення натисніть на інфографіку

В рамках моделі, ціни на товари можуть і не зростати. Витрати на утилізацію стають частиною ціноутворення, сам виробник вирішує – чи піднімати чи не піднімати ціни на товар.

Задача держави в моделі ОРВВ – затверджувати норми утилізації та здійснювати якісний контроль. Держава виступає антагоністом до виробників, чим забезпечує баланс: присікає схеми "утилізації на папері" та жорстоко штрафує виробників чи переробників, які порушують закон.

Завдяки тому, що Європа пішла шляхом саме моделі РВВ, їм вдалося не тільки отримати ефективну систему збору батарейок, а ще суттєво знизити кількість найбільш шкідливих компонентів батарейок: ртуті, кадмію, свинцю, які роблять переробку дорожчою, а наслідки для природи і здоров’я людей – важчими.

Дешева китайська батарейка із вмістом свинцю

Зазначу також, що система ОРВВ – не єдине джерело фінансування переробки в Європі. Частину бюджету також продовжують покривати платежі за утилізацію сміття, які люди сплачують операторам відходів.

Втім, ці платежі призначені для організації переробки відходів, до яких модель ОРВВ не застосовується. Наприклад, органіки.

[BANNER3]

А що в Україні?

Першу спробу створити систему збору фінансування інфраструктури для переробки сміття в Україні зробили в 2001 року у вигляді моделі податку та підприємства "Укрекоресурси" (постанова №915).

На рахунок цього підприємства держава зобов’язала імпортерів сплачувати утилізаційний збір, від якого Європа на той момент уже практично відмовилась.

Це підприємство в теорії мало створити систему переробки.

Чим це закінчилось на практиці?

За 14 років існування "Укрекоресурси" не збудувало в Україні жодної діючої сортувальної станції, жодного заводу, але при цьому кудись "загубило" щонайменше 1 млрд гривень.

Доходило до того, що відкривались бутафорні лінії зі збору та переробки сміття, які не працювали жодного дня, а все майно потім зникало. Врешті решт підприємство ліквідували.

Фото з відкриття фейкової лінії по сортуванню сміття в м. Дніпрі на вулиці Будівельників в 2013 році

Цікаво, що саме така модель – утилізаційного податку і зразково-показових відкриттів станцій сортування, діє в сусідній Росії, досвід якої теж дуже важливо врахувати.

Там податок позиціонується як "альтернатива" до РВВ: російські виробники начебто можуть користуватись чимось одним на вибір, але в реальності – модель РВВ убивається податком.

Чому?

Про-державні організації роблять утилізацію "на папері", і оскільки цей фейк завжди виходить дешевше, ніж інвестувати серйозні суми в круті заводи – виробник обирає фейк.

А природа та наше здоров’я… на жаль, про них і держава, і виробники думають в останню чергу.

[BANNER4]

Шлях Росії чи шлях Європи?

Чи зробимо ми висновки із негативного досвіду Європи, Росії та України в минулому під час втілення нової сміттєвої реформи?

Я поки що вірю, що так, і можливо ця стаття в цьому допоможе.

Довгий час європейський закон неможливо було прийняти, тому що більшість у Верховній Раді відстоювала інтереси корупціонерів, які блокували будь-які спроби створення ринку переробки.

Хочеться вірити, що за депутатами, які просувають ідею "утилізаційного податку на переробку" зараз, стоять не тодішні корупціонери, а, просто, ці депутати ще не мають достатнього досвіду та переплутали терміни. Сплутали "утилізаційний податок" з "податком на захоронення", який також описаний в законі та має безумовно залишатись.

Податок на захоронення важливо зробити високим. Саме ним держава має "штрафувати" тих виробників, які не будуть виконувати норми збору та переробки своїх товарів в рамках моделі ОРВВ, за ту шкоду, яку їх бізнес спричиняє нашому довкіллю та здоров’ю людей. Це одна із ключових складових успіху майбутньої реформи – якісний та дієвий контроль з боку держави.

Але жодним чином держава не має забирати у виробника відповідальність та обов’язок самостійно знайти рішення з переробки. Це вибір між тим, куди ми йдемо – у Росію чи в Європу.

Люба Колосовська, співзасновниця та голова руху "Батарейки, здавайтеся!", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина KateNovikova/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Куди зникають використані батарейки і чому їм не місце на сміттєзвалищі

На переробку можна здати майже все. Що, де і за скільки

Не викидайте поламані парасольки! Їх тепер можна здати у Києві на переробку

Школярка з Маріуполя представила революційний метод утилізації поліетилену

В Україні проведуть кампанію з утилізації ламп, які містять ртуть. Куди здавати

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.