"Тримайтеся до кінця, і ми вас розцілуємо". Чому варто рятувати Довженко-Центр

Ця фраза належить українському режисеру Анатолію Карасю, одному з авторів фільму "Липневі ГРОЗи" про шахтарські страйки на Донбасі у 1980-1990-х роках.

Рівно 5 років тому цей прекрасний український документальний фільм вперше було показано.

Стрічка дуже довго лежала у кіноархіві ім. Пшеничного допоки працівники науково-програмного відділу Довженко-Центру не дістали його з-під пилу (і в даному випадку це не красива метафора) та не зв’язалися з авторами.

Фільм було показано з успіхом у Києві та інших містах України, а під час показу у Львові білетерка кінотеатру "Коперник" майже плакала. Вона просила нікому не казати, що покинула свій пост, аби подивитись фільм.

Я бачила багато фільмів про шахтарів, але цей дійсно для мене став відкриттям.

Йшов другий рік війни, купа стереотипів щодо шахтарів та мешканців східних регіонів постійно підігрівалась у новинах. Однак, фільм показав регіон з зовсім іншої сторони – сміливої та щирої.

Показ фільму став частиною великого проекту "Кіноревізія Донбасу".

Ознайомитись з ним можна зайшовши на сайт Довженко-Центру та переглянувши видання кіноархіву.

Це дві книжки, у яких зібрані тексти про фільми про Донбас – від Дзиги Вертова до сучасних амарських відео.

Якщо вам пощастить, ви можете придбати друге видання, яке візуально схоже на шмат антрациту. Наклад першого видання розійшовся.

Звісно, перше що згадується при думці про Донбас – це фільм Сергія Лозниці "Донбас".

Під час зйомок він прочитав серію майстер-класів під загальною назвою "Театр військових дій", у тому ж таки Довженко-Центрі у листопаді 2018 року під час кінолекторію "Культурфільм".

Хтось тоді з аудиторії виступив і заявив, що таких лекцій не вистачає у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, адже саме так мають виглядати режисерські майстерні.

28 травня на сайті Довженко-Центру з’явилась заява, вони повідомили про свою неплатоспроможність.

З кінця травня Центр не здатен сплачувати обов'язкові податки та існуючі зобов'язання за договорами.

Причиною такого стану є не затверджений паспорт бюджетної програми, що стався через саботаж керівництва Державного агентства України з кінематографії.

У цьому саботажі легко переконатись передивившись, наприклад, усі публічні інтерв’ю керівниці Держкіно Марини Кудерчук.

Вона або не відповідає на питання щодо Довженко-Центру, або взагалі виходить із залу.

Можливо, занепад провідної інституції міжнародного рівня, що займається історією українського кіно, популяризацією його та реставрацією і є стратегією нової очільниці.

Однак і на питання щодо своїх обов’язків та задач у радіоінтерв’ю Олексію Тарасову у програмі "Скажені пси" вона також не дала чіткої відповіді.

У американського історика та інтелектуала Тімоті Снайдера є прекрасна коротка книжка "Про тиранію: 20 уроків ХХ століття" видана видавництвом "Медуза".

Аналізуючи історію минулого століття Снайдер робить зауваги, фактично, це – методичка для новоприбулих менеджерів, політиків і просто громадян.

Другий урок Снайдера – це заклик. Він фактично кричить з позиції сьогоднішнього дня: "Захищайте інституції!"

Великі українські інституції, котрі займаються продукуванням інтелектуального продукту, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

[BANNER1]

Довженко-Центр серед них.

Адже окрім показів кіно, зберігання, прокату, копіювання та реставрації вони створюють контекст – роблять виставки, пишуть тексти та книжки, створюють освітні програми. Не тільки для українського глядача, але й закордонного.

Наприклад, "Культурфільм" – одна з таких великих освітніх програм, які ре-актуалізують українську спадщину, роблять архівне кіно сучасним.

І тут вже точно немає жодної іншої в Україні кіноінституції, яка б створювала такий якісний продукт.

Саме у рамках "Культурфільму" були показані і "Липневі ГРОЗи", і "Донбас", і багато всього іншого.

Тому чесно кажучи складно погодитись із діями очільниці Держкіно.

Єдине з чим можу погодиться, це з її словами, сказаними в тій самій передачі "Скажені пси". Вона зауважила, що український глядач любить українське кіно.

Від себе додам: український глядач любить українське архівне кіно.

І дивлячись на постійні повні зали показів кіно від Довженко-Центру я можу з цим погодитись.

Складно уявити собі більш популярний фільм, аніж реставровану "Землю" Олександра Довженка у музичному супроводі "Дахи Брахи".

І реставрацію, і новий музичний супровід, і новий контекст навколо фільму збудували саме співробітники Довженко-Центру.

Жодна інша інституція не була спроможна це зробити, і скоріше за все жодна інституція не зможе замінити діяльність Довженко-Центру.

І "Липневі ГРОЗи", і увесь цикл статей та лекції "Кіноревізії Донбасу" змінили ставлення до східного регіону та прибрали стигму. Це було дієвіше аніж вся діяльність народних депутатів.

[BANNER2]

Я не знаю, чи зміниться ставлення очільниці Держкіно до українського кіно і вона раптом полюбить українську спадщину.

І тим паче не знаю, якими словами варто їй донести те, що чиновники завжди йдуть зі своїх посад – хтось може і йде кар’єрними сходами, але бували й такі випадки, що раптом вони опинялись у Ростові.

Та навіть йдучи вони мають щось лишити по собі – і краще щоб це був не попіл, а діючі індустрії та інституції.

Попри те, що любов до хорошого кіно лишається назавжди, варто, щоб воно як і раніше опинялось у хороших руках, а не покривалось пилом десятками років.

"Саме інституції допомагають нам зберегти порядність", – пише Снайдер, зауважуючи: "Вони самі себе захистити не можуть. Вони падатимуть одна за одною, якщо кожну з них не боронити від початку".

Як і Снайдер, я звертаюсь до вас боронити інституції, адже нам дійсно є що втрачати.

Катерина Яковленко, журналістка і дослідниця українського мистецтва, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Держкіно відкидає звинувачення Центру Довженка щодо незабезпечення фінансуванням

Гендиректором Центру Довженка призначено Івана Козленка

Іван Козленко і Центр Довженка: точка неповернення для влади

Новий скандал довкола Мінкульту. Керівнику Центру Довженка не продовжують контракт

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.