Концепція lifelong learning – запорука успішного суспільства, та як це впливає на школи

583
20 січня 2021

Автор рубрики "Майбутнє школи" Євген Лапін ініціював дискусію з приводу фундаментальних викликів, які постануть перед освітою в найближчому майбутньому.

І першим викликом було зазначено прийняття суспільством концепції навчання впродовж всього життя – lifelong learning (далі LLL).

Я думаю, що і ця концепція, і шкільна освіта є невід‘ємними частинами суспільно-політичної системи, що обслуговує домінуючу ідеологію суспільства. Ця закономірність давно описана різними дослідниками, серед яких Паулу Фрейре, Карл Роджерс та інші.

Щоб ми не казали про сучасну українську школу, але вона чудово вирішує завдання підготовки людини для життя в суспільстві, де домінує ідея "олігархічного нео-феодалізму".

Домінанта дорослого в системі відносин, перевантаженість інформацією, травмуюча система оцінки та порівняння, відсутність безпеки та екології в відносинах, завантаженість повного дня, орієнтація на зовнішню оцінку, а не на особисте уявлення, занижена самооцінка – все це якості, які роблять умовно-можливим "успіх" в світі тотальної монополії на засоби виробництва та ключові ресурси, в культурі токсичного менеджменту, в системі, де відсутня цінність людини, а гідність скоріше є фактором ризику, ніж морально-етичною нормою.

Зрозуміло, що в системі, де державні інститути є інструментом досягнення інтересів обмеженої групи олігархів, – є зацікавленість в населенні, що легко піддається маніпулюванню, і немає місця для освітніх інституцій, метою яких є людина вільна, здатна на аналіз та рефлексію в сучасному складному світі.

На особистому досвіді можу сказати, що розмови з українськими можновладцями про створення широкого інституту суспільно-політичної або громадянської освіти в рамках концепції LLL закінчуються вдаваним нерозумінням потреби.

Або, в кращому випадку, заявами про створення "території щастя", з наявністю робочих місць, медичного обслуговування та парків розваг…

Здається, в нас бачать дійних корів, а не громадян, яким належить право вирішувати своє майбутнє.

Тому будь-яка розмова про концепцію LLL, тим більше про зміни в середній загальній школі, мають наріжне питання – що ми визнаємо за головну ідею українського суспільства?

Без відповіді на ці питання, подальша розмова про будь-які аспекти освіти стає безглуздою, а зусилля по її трансформації – марними.

Але якщо ми припускаємо, що такою ідеєю стає розбудова в Україні "держави загального добробуту", то тоді пазли цієї картини ми можемо скласти.

Або, іншими словами, ми можемо моделювати соціально-трансформуючі зміни, що кінець кінцем, дозволять нам вибудувати ту Україну, в якій буде хотітися народжувати та викохувати майбутніх громадян світу.

Фото samotrebizan/Depositphotos

Отже – держава загального добробуту.

До речі, переклад українською, семантично, більш точний, ніж переклад російською – "государство всеобщего благополучия", оскільки мова не йде про "получение блага" зверху. 

"Держава загального добробуту" в нордичній версії – це соціально-орієнтована суспільно-політична система, в якій, на принципах партнерства та плюралізму, суспільство та держава:

"…маючи високий рівень автономності, вбудовані в конкретну систему соціальних зв‘язків, які пов‘язують державу з суспільством та забезпечують інституціалізовані канали для постійних переговорів та перегляду цілей та політики" (Berg & Edquist, The Capitalist State and the Construction of Civil Society).

Сама концепція не є "власністю" Північних країн. "Держава загального добробуту" заявлена в якості головної ідеї суспільно-політичної розбудови Радою Європи та більшістю країн, так званого, Західного світу.

Якщо сильно спростити, то головною метою держави, в цій концепції, є всебічний захист прав, та створення умов для реалізації унікального призначення кожної людини.

Є безліч варіантів реалізації концепції, але в останній час, більшість дослідників визнають, що саме в країнах Північної співдружності (Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Ісландія) вдалось найбільш вдало реалізувати ідею "держави загального добробуту".

Саме тому цю концепцію часто називають "північною", "скандинавською" або "шведською" моделлю соціально-орієнтованої держави.

Головна відмінність скандинавської версії – це універсалізм в реалізації ідеї загальної справедливості.

Знову ж таки, якщо спробувати коротко описати, це такий перерозподіл податків, який створює декілька принципових умов: гарантує, що ніхто в державі не опиниться за межею виживання, і для всіх будуть створені однакові гарантії в отриманні освіти, доступу до медичних послуг, культури та інших видів суспільного блага.

"ОДНАКОВІ", в цьому випадку, – ключове слово.

Так скандинави розбудували держави (а потім спільноту Північних держав) в яких кожен громадянин має однаково безкоштовний доступ до однаково якісної освіти, одну з кращих систем медичного обслуговування, високій рівень соціальних гарантій для людей похилого віку, найрозгалуженішу систему неформальної освіти впродовж життя, культ бібліотек, що повсюди виконують роль центрів суспільного життя, інноваційні музей, збережену природу…

Вся ця система не ідеальна. Але є принципове – "але": вона однакова для всіх, а її якість відповідає найвищим світовим критеріям якості життя.

Зрозуміло, що повноцінна реалізація такої ідеї потребує вищого ступеню розвитку здатності домовлятися, що виражається в суспільному договорі й, можливо, в умовах суспільної (або національної) культури відповідного типу.

В даному випадку, це культура, що базується на цінностях свободи та відповідальності, довіри, справедливості, партнерства та взаємодопомоги.

Ця ціннісна матриця, висловлюючись сучасною мовою, і стала програмою соціальної трансформації, розпочатою скандинавами, приблизно 170 років тому.

На той момент Скандинавія потерпала від декількох зовнішніх і внутрішніх воїн, соціальної напруги викликаної економічною кризою, шаленої еміграції в США, високого рівня патерналізму в суспільний свідомості та низького рівня взаємної довіри.

Еліта розуміла нагальність змін і що загальне спасіння лежить в створенні міцної та сталої суспільно-політичної системи.

Така система не може бути вибудована на експлуатації, або ідеї диктатури одного класу над іншим.

"Справжня демократія може бути реалізована тільки в суспільстві освічених громадян", – писав видатний данський педагог, теолог та філософ Н.Ф.С. Грундтвіг.  

Пошук наступного кроку розвитку суспільно-політичної системи, на рубежі XVII-XIX сторічь був притаманний більшості країн Європи.

В німецькій філософії ідеалізму з‘явилась ідея білдунгу.

Концепція bildung – про внутрішній розвиток впродовж життя
Фото Mazirama/Depositphotos

На раціональній мові сучасної утилітарної освіти, майже не можливо стисло пояснити семантику цього слова. Навіть в Німеччині, де народилась концепція білдунгу, його перекладають як "освіта".

Але за ідеєю авторів, серед яких були Йоганн Вольфганг фон Ґете, Фридрих Шиллер, Йоганн Готліб Фіхте, Г.В.Ф. Гегель, Вільгельм фон Гумбольдт, швейцарський педагог Йоганн Генріх Песталоцці, білдунг – це більше ніж "освіта" в сучасному розумінні.

"Концепція bildung – про внутрішній розвиток впродовж життя, і німецькі філософи білдунга досліджували те, як цей внутрішній світ "ідей" пов'язаний із зовнішнім світом і те, як ми впливаємо на зовнішній світ своїми думками і діями.

Тим самим, внутрішній і зовнішній світи пов'язані в постійному процесі діалектичного розвитку або взаємодії", – пише сучасна дослідниця цього явища, член Римського клубу Лене Райчел Андерсен.

Відштовхуючись від ідеї білдунгу, скандинави знайшли свій шлях до "держави загального добробуту" – створення розгалуженої системи просвітницьких закладів для дорослих, в яких будь-хто, незалежно від соціального та економічного стану, зможе отримати знання та досвід розбудови суспільства заснованого на цінностях свободи та відповідальності, довіри, справедливості, партнерства та взаємодопомоги.

Так з‘явився унікальний феномен скандинавських Народних вищих шкіл для дорослих.

З соціальної точки зору, ці школи стали місцем моделювання та життєвого засвоєння відносин заснованих на цінностях, необхідних для реалізації концепції "держави загального добробуту" – свободі, особистій та громадській відповідальності, довірі, партнерстві та взаємодопомозі.

Перші школи розташовувались там, де нагальна потреба в такому досвіді була найвища – в сільській місцевості, серед населення де майже не було доступу до якісної освіти.

За задумом авторів ідеї, в основу дидактики Народних вищих шкіл, ліг діалог, як основний механізм суспільної взаємодії.

Для створення відповідної культури, школи засновувались на декількох обов‘язкових принципах – високому рівні автономності, свободі вибору та відсутності оцінок, екзистенціальності та холістичності процесу.

Іншими словами, якщо на виході освітнього процесу ви хочете отримати громадян здатних взаємодіяти в культурі певного типу, ви маєте створити відповідну культуру в процесі освіти.

Свобода, довіра, взаємодія необхідні в суспільстві, мають стати ключовими елементами освітнього процесу.

За 170 років ці школи стали інститутом гарантування розвитку людини незалежно від її економічного стану і як наслідок – розвитку суспільства об‘єднаного загальними цінностями, знанням, соціальними механізмами солідарних дій.

З часом, ідеї і принципи закладені в скандинавські Народні вищи школи, багато в чому перейшли в освіту дітей.

Відмінностями сучасної скандинавської загально-освітньої школи є велика повага до особистості дитини, партнерські відносини між дорослими та дітьми, мінімізація форм лінійної подачі інформації, максимізація, в дидактиці, форм заснованих на груповій роботі та діалозі.

В юридичних актах, що регулюють цілі і завдання середньої освіти змінились пріоритети. На перше місце вийшли завдання пов‘язані з підготовкою громадянина, здатного бути активним і відповідальним членом суспільства.

Так ідея "держави загального добробуту" переформатувала змістовну частину освіти, її функції, завдання та якість процесу.

Щодо української загально-освітньої школи… ця ланка формальної освіти (втім як і інші) обслуговує домінуючу в суспільстві ідею суспільно-політичного устрою. Тож якщо зріле українське суспільство вибере за мету розбудову держави загального добробуту, то і у системи освіти не буде вибору.

Але це процес, який потребує ретельної, глибокої підготовки. Не можна за наказом змінити культуру 15 тисяч закладів освіти, тим більше, якщо "наказувач" сам не відповідає цінностям суспільства, в якому може бути реалізована ідея "держави загального добробуту".

Сергій Чумаченко, психолог, освітянин, співзасновник і бизнес-тренер в Team Expert, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина samotrebizan/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

7 позитивних змін, які відбулися в технічній освіті за останні 15 років і чого хочеться ще

Чому Міністерство освіти забуло про освіту?

Чому потрібен закон про освіту дорослих

Що таке центри освіти дорослих і як вони працюють в Україні

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.



powered by lun.ua