Чому Міністерство освіти забуло про освіту?

Карантин в Україні ще раз підкреслив, що середня освіта перебуває в стані кризи і навряд чи здатна впоратися із сучасними викликами.

Вся система, за винятком окремих островків, нібито забула своє призначення, і всі зусилля міністерств, управлінь освіти, органів, що відповідають за якість і зміст освіти, в останні місяці спрямовані не на підвищення якості освіти з урахуванням дистанційного навчання, а сліпе перенесення всіх колишніх практик і методик, часто застарілих і неефективних, в онлайн або на телебачення, без розуміння ані нових викликів, ані нових вимог до освіти як такої.

У результаті формально жалітися немає на що: країна (за величезної підтримки батьків) закінчила навчальний рік, провела ЗНО і достатньо успішну вступну кампанію, зберігся основний штат педагогів у школах, а новий навчальний рік почався у традиційному або змішаному форматі.

Проте проблеми зі змістом освіти, зі способом навчання, зі справедливим поточним оцінюванням знань залишились "непоміченими".

За свідченнями викладачів університетів і роботодавців, якість вступників до закладів вищої освіти щороку падає, а рівень підготовленості випускників шкіл не відповідає вимогам сучасного швидкого життя.

Хотілося б вірити, що велика системна криза не лише висвітлила застарілі проблеми у шкільній освіті, але й може стати тим необхідним поштовхом, щоб розробити і запровадити нову стратегію середньої освіти, способи подачі матеріалу і взагалі мету: що саме діти мають вивчати в школах.

11 березня 2020 року, того ж дня, коли Кабінет міністрів оголосив про закриття шкіл на карантин, Міністерство освіти і науки направило лист до всіх закладів освіти щодо організації освітнього процесу.

В цьому листі, зокрема, керівникам закладів освіти було рекомендовано "розробити заходи щодо проведення занять за допомогою дистанційних технологій та щодо відпрацювання занять відповідно до навчальних планів після нормалізації епідемічної ситуації".

З цього дня і до кінця навчального року школи і вчителі мали самостійно вирішити, як має виглядати навчальний процес "за допомогою дистанційних технологій".

В результаті в кожній школі, і навіть в кожному класі, навчання виглядало дуже по-різному.

Вчитель самостійно вирішував, як (і чи потрібно взагалі) спілкуватися з учнями, як розповідати матеріал, як перевіряти роботи.

Опитування, яке провела Державна служба якості освіти, показує, що з налагодженням комунікації між вчителями та учнями виникла велика проблема.

Згідно з опитуванням, не було встановлено системних каналів комунікації, єдиних для всіх учнів і вчителів в межах навіть тієї самої школи.

Так, у 15% випадків вчителі не спілкувалися з учнями напряму, а тільки через класного керівника або старосту, 20% респондентів вказали, що комунікували лише окремі вчителі.

61% учнів вказали, що вчителі комунікували в різний спосіб. Тобто, не було обрано єдиної платформи та інструментів, кожен вчитель обирав метод зв’язку на власний розсуд, що не може сприяти ефективному навчанню, оскільки учню доводилося постійно переключатися та шукати інформацію в різних джерелах.

У 3% випадків комунікація не відбувалась взагалі.

У 20% дітей були відсутні регулярні заняття за розкладом.

Лише у 18% випадків вчителі проводили "живі" уроки онлайн, у решті випадків надсилалися завдання та навчальні матеріали різними способами, тобто учні опановували матеріал самостійно.

8% дітей отримували тільки домашні завдання, тобто не отримували навчальні матеріали.

Очевидно, що карантин негативно вплинув на якість навчання і засвоєння матеріалу.

Попередні дослідження, які стосувались короткочасних періодів закриття шкіл (наприклад, на час снігопадів у США), вказували на досить істотне погіршення результатів стандартних тестів навіть після тижневих локдаунів.

Якщо екстраполювати ці дослідження для українських учнів, за півроку відсутності навчання можна говорити про повну "втрату" двох місяців навчання.

До кінця навчального року вчителі так і не отримали чітких і зрозумілих правил, як саме навчати дітей, які перебувають вдома. Більше того, не отримали вони їх і до початку нового навчального року.

Коли карантин було оголошено в березні 2020 року, здавалося, що ці обмеження дуже тимчасові, і можна цей час просто "пересидіти" і перекласти певну частку навчального процесу на батьків і самих дітей.

Проте зараз все більше стає зрозуміло, що тривале навчання в умовах епідемії стало новою реальністю, і тому потрібно істотно міняти підходи до шкільної освіти, чи навіть саму концепцію освіти: чого і як ми мусимо навчати дітей у школі.

Практика тривалого локдауну показала, що школи потребують більш чітких процедур і правил.

Всі інструкції, які надали Міністерство освіти та Міністерство охорони здоров’я школам перед 1 вересня, спрямовані насамперед на встановлення певних правил щодо організації навчального простору: рух по коридорам, провітрювання, прибирання приміщень тощо.

Проте не було жодних рекомендацій щодо методики навчання у нових умовах.

Потрібні рекомендації щодо організації дистанційного навчання (в тому числі в умовах обмеженого доступу до мережі інтернет), організації форм дистанційного контролю знань, як проміжного, так і підсумкового (що є особливо важливим для старшої школи).

Крім того, в умовах адаптивного карантину потрібно передбачити постійний процес переходу між дистанційною і очною освітою. Саме адаптація змісту освіту до нових реалій має бути пріоритетом у розробки нових підходів.

Наразі школи були змушені самостійно розв’язувати всі ці проблеми, що є дуже несправедливо з огляду на величезну різницю у наявних фінансових і людських ресурсах між школами.

Ми не маємо права позбавити шансу на достойне майбутнє наших дітей. Фото AlexNosenko/Depositphotos

І це саме та ділянка, де держава в особі Міністерства освіти і науки, а також галузевих органів (наприклад, Національної академії педагогічних наук, Інституту модернізації змісту освіти, місцевих органів влади і управління освіти) могли б надати допомогу в організації освітнього процесу у нових умовах.

Карантин не скінчився, і найближчий рік пройде у найкращому випадку по змішаній моделі (частково або повністю з дистанційною освітою). Мусимо адаптуватися.

Батьки і вчителі мають право очікувати від МОН швидкої розробки нової методики навчання у таких умовах.

Школи також повинні адаптуватися: провести навчання вчителів ефективному користуванню платформами для дистанційної освіти, і разом з МОН розробити нові правила як освіти, так і контролю знань.

Школи, у свою чергу, можуть очікувати від батьків більшої залученості батьків у навчальний процес (проте не слід сподіватися, що батьки повністю зможуть замінити вчителя, як це відбувалося в багатьох школах навесні).

Освіта – стратегічний напрямок для розвитку країни. Ми не можемо виправдовувати неякісну освіту тим, що по всьому світу карантин, ми не маємо права позбавити шансу на достойне майбутнє наших дітей.

Володимир Вахітов, професор Київської школи економіки

Наталія Заїка, керівник проектів Київської школи економіки