П'яні брати, войовнича бабуся, вибиті двері: чому лікарі часто проти відкритих реанімацій

– Все мені набридло, я заборонила пускати родичів.

– Чому?

– Пацієнтка К .. пам'ятаєш, під вікном, почався делірій, дівчатка зафіксували їй руки канатами, тому що видерла катетер сечовий і внутрішньовенний. Вранці прийшли родичі. Пацієнтка К. стверджує, що ми її били і знущалися, але найсмішніше не це. Родичі запитали у пацієнтки, яка лежить поруч, і та все підтвердила.

– У В.?

– Так.

– Так у неї ж енцефалопатія жахлива, вона що завгодно підтвердить.

З цього діалогу із завідуючою почався мій ранок і ця колонка.

Ця історія демонструє, чому одні прагнуть зачинити двері, а інші – перебувати поруч. В кінцевому результаті не праві обидві сторони.

Часто саме після таких ситуацій анестезіологи виступають категорично проти відкритих реанімації. Тому що пацієнтові рідні вірять охочіше, ніж медперсоналу.

І персонал робить єдине правильне на їх погляд – не пускати, щоб викривлена пацієнтом ​​інформація не дійшла до рідних. А якщо це ще й підтвердила пацієнтка, яка лежить поруч, то історія про тортури в реанімації напрошується сама собою. І таке відбувається досить часто.

З іншого боку барикад рідні, які безапеляційно вірять всьому, що скаже пацієнт, або пацієнти, які часом не пам'ятають навіть свого імені і галюцинують.

І вихід – відкриті реанімації. Особливо в ситуації, описаній вище.

Якби родичі були поруч, то конфлікту ймовірно не було б, оскільки вони б самі все бачили і спостерігали, як їхня рідна людина в маренні нічого не розуміє і вириває з себе катетери, які потрібні.

А можливо і не було б делірію, оскільки, як показують численні дослідження, присутність поруч рідних людей покращує ментальні показники пацієнтів і часто запобігає маячному стану.

З іншого боку, іноді родичі стають джерелом небезпеки для пацієнта і медперсоналу. Нижче приведу низку епізодів за час моєї роботи.

Я часто згадую одну історію в перший рік моєї роботи.

Фото: sudok1/Depositphotos

Історія №1. Войовнича бабуся та анестезіолог, який кричить

Поступила 9-місячна дитина. Окріп. Вилив на себе. Площа опіків – 70%. У таких ситуаціях налагодити венозний доступ і почати вводити розчини в великих обсягах – питання виживання.

Швидко підняли дитину в реанімацію. Маму прошу залишитися за дверима. Закінчимо з маніпуляціями, тоді пущу. Наркотики, транквілізатори, щоб полегшити біль і трохи заспокоїти маленького пацієнта.

Намагаюся катетеризувати підключичну вену – це процедура, коли досить товстою голкою потрібно колупатися в надключичній області в пошуках вени.

Один неправильний рух – і можна пробити легені. І в цей момент в палату вривається бабуся малюка, жінка років п'ятдесяти, ще з якоюсь родичкою, і несамовито починає його смикати, зриває пов'язки, нарікаючи на те, що ми дурні витерли з опіків яєчний білок.

Дитина, коли потрапила до нас, була вся вимазана яйцем. Білок на опік – найкращий засіб, якщо хочеш, щоб все закінчилося сепсисом і смертю.

Я акуратно дістав голку, а далі вибухнув триповерховим добірним матом. За всі 5 років своєї роботи я ніколи так не кричав. У прямому сенсі силою виштовхнув бабусю та її подругу, після чого зачинив двері.

– Ми поліцію викличемо! – кричала бабуся.

– Дуже на це надіюсь.

Мене трясло від злості. Катетер поставив, маму пустили, яка виявилася досить адекватною людиною, на відміну від родичів.

Вийшовши з відділення, зустрів все ту ж бабусю і поліцію.

– Чудово, я в приймальну, і повернуся. Хочу написати заяву на цю особу, яка перешкоджала наданню допомоги, чим могла завдати непоправної шкоди дитині.

Піднявшись, я не застав ні поліції не бабусі. Більше я їх не бачив, крім мами.

Я шкодую, що дозволив собі кричати і матюкатися. Але і сама ситуація могла б не відбутися, якби в лікарні була охорона, а на дверях в реанімації був надійний замок.

Ці двері тільки на моїй пам'яті вже раз п'ять вибивали, якщо не більше. Але легко міркувати про мораль, коли життя маленької дитини, якій ти намагаєшся допомогти, не в твоїх руках. А паралельно потрібно відбиватися від її бабусі.

Історія №2. П'яні брати і поліція

А це вже історія про паліативного, вмираючого пацієнта.

Це був черговий хронік, якого ми неодноразово витягали, але рано чи пізно відбувається та сама остання госпіталізація. Пацієнт повільно згасає.

Доньці ми дозволили бути присутньою, скільки та захоче. Вона попросила впустити і братів, коли ті приїдуть. Ми не заперечуємо. В 12 ночі двері розчиняються, завалюється п'яний мужик, син пацієнта.

Протягом 15 хвилин встигає поплакати над "татом", рознести реанімацію і піти. На наступний ранок приходить дочка і два брати, один з них – наш нічний відвідувач. Просяться пустити.

– Добре, але він не зайде, оскільки порушував порядок.

– Це я не зайду! – кричить син і кидається на завідуючу.

Швидко затягую завідуючу в відділення і зачиняємо двері. Викликаємо поліцію.

Повідомляю родичам, що тепер вони точно не зайдуть, оскільки поводяться неадекватно і становлять небезпеку.

Другий син кричить, мовляв, воював, і поламає нас усіх.

Приїжджає поліція. Ми пускаємо дочку, з синами триває розмова.

– Так я воював, яка загроза? Якби я хотів, то давно б прибив.

– Ви зараз серйозно? У присутності поліції продовжуєте погрожувати? – питаю його.

Ще хвилин десять дебатів, пускаємо синів на кілька хвилин, йдуть з поліцією.

Крім цього в реанімацію неодноразово пацієнтам приносили сигарети, алкоголь, пару раз навіть наркотики.

А знаєте, як це "приємно", коли лежить зв'язаний по руках і ногах пацієнт з делірієм (білочка), а поруч ніж розміром з тесак.

За версією дружини, він дуже просив принести ніж, вона і принесла. Пізніше ніж приніс син, а ще трохи пізніше тітка.

Хоча ще на етапі першого інциденту ми пояснили дружині, що проносити подібне не можна категорично, якщо вона не хоче вранці застати фарш з медсестер.

А відключити інфузомат з дофаміну, щоб включити електробритву? А погодувати пацієнта з кишковою непрохідністю сосисками, адже він так просив?

А діабетика тортиком? Або залишити йому пакет цукерок під подушкою. Що ці лікарі розуміють про діабет, коли пацієнт просить шоколадних цукерок!

Зазвичай більшість проблем – від того, що пацієнт про щось просить, а добродушні рідні раді старатися.

Витягнути назогастральний зонд, перекрити крапельницю, відключити кардіомонітор – легко, адже просить.

***

Чи пояснювали ми правила відвідування – так. Чи почули нас в цих та багатьох інших випадках – ні.

Можна довго розбирати кожну з таких історій, намагаючись зрозуміти, де саме комунікація дала збій. Але варто визнати, що часом люди просто не в змозі об'єктивно сприймати інформацію і чути медперсонал.

При правильній організації роботи і комунікації більшість таких історій можна було б уникнути. Організації якраз і немає, від чого медперсонал теж страждає.

Відкритість – це про довіру. Розумію, чому багато хто сприймає зачинені двері як ознаку того, що від них щось приховують.

З іншого боку, часто ніхто нічого не приховує.

Чим більше родичі тиснуть і навішують ярлики, тим більше медики прагнуть сховатися за високим муром. І чим вище ця стіна, тим більша недовіра. Замкнуте коло: недовіра породжує закритість, закритість – недовіру.

Як розірвати цей порочний ланцюг?

Медичним працівникам необхідно вчитися комунікувати і всіляко сприяти присутності і підтримці родичів, коли це доречно. А родичам – навчитися довіряти.

Фактично, оголосити амністію і почати все з нового аркуша.

Оскільки часто люди сприймають те, що відбувається, через призму свого минулого негативного досвіду. А це не може не зачіпати лікаря, коли він ніби й все зробив правильно, а його все одно звинуватили в тортурах, навіть не спробувавши розібратися в тому, що відбувається.

Іван Черненко, анестезіолог Роздільнянської районної лікарні, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина BiancoBlue/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Реанімації під час пандемії: як потрапити до рідного, зокрема дитини

"Хай мама почує, хай мама прийде": допуск батьків до дитячих реанімацій під час пандемії СOVID-19

Родичі допускаються до реанімації. Але лише в захисті – Степанов

Стаціонарна зона, або Чому #пустітьвреанімацію не можна скасувати на карантин

Відкрита реанімація: правила поводження для відвідувачів

Реанімація, де двері відчинені навстіж

"Пустите в реанимацию!" Как в Украине нарушаются права родителей и их детей

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.