Сатанинське свято чи споконвічна традиція? Коротка історія Геловіну
Геловін – друге за фінансовим показником свято в США – останніми десятиліттями поширюється всією планетою, завойовуючи серця, передовсім, дітей і молоді. Витрати на нього самих лише американців 2019 року сягнули 9 мільярдів доларів.
В Україні Геловін також набирає обертів, хоч поки що переважно в молодіжному середовищі. Разом із тим, можна почути й діаметрально протилежні думки, мовляв, це "сатанинське свято" чуже нашій культурі.
Пропоную поглянути на насичену історію Геловіну, щоб розібратися, чи справді в його основі лежить сама лише комерція.
Насамкінець спробуємо поміркувати, чому нас узагалі тягне до страшилок і нечисті, тобто чому це торжество жахастиків завойовує прихильників усюди, де з’являється.
 |
| Фото: choreograph/Depositphotos |
Забігаючи наперед, варто одразу сказати: хоча маркетинг і зіграв величезну роль у популяризації цього свята, жодній корпорації не під силу з нуля вигадати традиції, які так добре приживаються навіть в інших культурах.
Геловінські звичаї сягають корінням сивої давнини, а вірування, на яких вони ґрунтуються, так чи інакше притаманні всім народам на всіх континентах.
Безпосередній предок Геловіну давнє кельтське свято сáвань (англійською – "Samhain"). Назва його, швидше за все, перекладається як "кінець літа", а ще цим словом називали, власне, місяць листопад.
Усе логічно: врожай остаточно зібрали, попередумісяці темряви й холоду, тож селянам залишається хіба влаштувати собі веселу забаву. Грубо кажучи, це був такий собі кельтський новий рік.
Ранні християнські записи про поганський савань свідчать, що участь у цих гуляннях була просто-таки обов’язковою. Окрім класичних гулянок з об’їданням і налигуванням, святкування включали в себе складання припасів на зиму, забивання худоби і розведення жертовних вогнищ.
Але є в цій історії й більш містичне підґрунтя. Давні кельти вірили, що в цей час, коли настає зима і вся природа помирає, межа між світом живих і світом мертвих витоншується, а тому останні, особливо якщо вони відійшли нещодавно, можуть повертатись і блукати землею.
Саме тому святкувальники не забували на своїх бенкетах про померлих і обов’язково залишали їм смаколики. Ті ж, за повір’ями, допомагали друїдам і простим смертним бачити майбутнє, тому в ці дні було прийнято ворожити.
Проте не лише близькі й рідні могли повернутися з потойбіччя в цей день. Землею могли блукати і розлючені, невпокоєні духи, і загалом різна нечисть – герої кельтських народних легенд.
Власне, щоб сховатися від небажаних гостей, давні кельти винайшли чи не найвідоміший атрибут сучасного Геловіну – перевдягання. Вони робили костюми зі шкір і черепів тварин, а ще замащували обличчя сажею з багать.
Костюми – це взагалі важливий атрибут свят і карнавалів в усьому світі; перевдягання дозволяє вийти за межі повсякдення і хоча б тимчасово відчути себе кимось іншимсправжній профіт у часи, коли в житті було дуже мало різноманіття.
Порівняйте це, наприклад, з українським водінням кози на Маланку або з парадом скелетів у Мексиці на День мерців, або європейськими карнавалами перед Великим постом… прикладів купа.
Але як кельтський савань зрештою перетворився на сучасний Геловін? Річ у тім, що коли на кельтські землі прийшло християнство, воно, як і будь-де, спершу намагалося боротися з поганськими звичаями. Але не можна просто взяти й заборонити віковічні традиціїлюди в найкращому разі продовжать відзначати свої свята потайки, а в найгіршому сприймуть таке новаторство на ножі.
Тому християни пішли іншим шляхом: не можеш щось побороти – треба це очолити.
Саме за такою логікою папа Григорій ІІІ, бажаючи підім’яти під себе кельтське свято, у VIII столітті призначив 1 листопада днем усіх святих.
Наступного, другого числа, він запровадив день усіх душ, у який віднині і належало вшановувати померлих цивілізованих християнам. Зрештою час змішав усе на купу, 31 жовтня все одно перемогло, але отримало іншу назву "Halloween", від "All Hallows’ Eve" переддень дня всіх святих.
Але до того часу цьому святу належало пережити ще чимало трансформацій.
Нова назва, очевидно,не єдиний наслідок його християнізації. Як і в переддень будь-якого нормального християнського свята, віднині в цей день належало постувати, читати молитви тощо (хоч і про язичницькі багаття люди все одно не забували, просто присвячували їх християнським святим).
Сільські й міські бідняки вигадали чудовий "бізнес-план"ходити по хатах і просити грошей за те, що вони молитимуться: католикиза душі померлих родичів господарів, аби ті пошвидше піднялися соціальним ліфтом із чистилища до раю, а протестанти, за відсутності в їхній картині світу чистилища,просто за добробут і здоров’я господарів.
Із часом цю роль перейняли на себе діти й молодь: вони перевдягалися в різні костюми, а замість обіцянок молитов пропонували господарям пісні, танці, сценки та подібні баляндраси. До речі, ось вам іще одна паралель із нашим Щедрим вечором.
А в XVII столітті до цього свята додалася ще одна деталь, пов’язана з дуже важливою для Британії подією.
Мова йде про так звану Порохову змову, тобто невдалий замах групи католиків на короля-протестанта Якова І. 5 листопада 1605 року завдяки анонімці замах розкрили, але всіх собак повісили лише на одного з учасників – Ґая Фокса, який саме охороняв припасений порох для вибуху в Парламенті.
Тоді 5 листопада стало святом подяки за спасіння, а зрештою трансформувалось у ніч Ґая Фокса, у яку протестанти відзначали свою моральну вищіть над осоружними папістами як могли: розводили багаття, надягали маски, возили на тачках опудало Ґая Фокса, яке потім спалювали, а щезавзято трощили й псували будинки та крамнички католиків, і це, звичайно, з благословення влади.
Із відкриттям Америки колоністи повезли всі ці свята з собою через океан: католики – день усіх святих і його переддень, а протестанти – ніч Ґая Фокса.
До того ж там, особливо в південних колоніях, так чи інакше відмічали закінчення року і збору врожаю (власне, так в Америці з’явився День подяки).
Наприкінці XVIII століття, після здобуття Штатами незалежності, свято Ґая Фокса відійшло в забуття, адже стало не комільфо відзначати чудесний рятунок короля. Від нього залишилась одна традиція – вандалізм, а оскільки в новій державі всі люди були рівні незалежно від віросповідання, то й майно молоді п’яні святкувальники тепер псували всім без розбору.
Доповнили картину католики-ірландці, які затопили Новий світ хвилею імміграції через картопляний голод 1845-49 років.
Пригадаймо, з чого все починалося: відмирання природи, межа між світом живих і мертвих… Нащадки давніх кельтів зберегли чимало народних міфів і легенд про різноманітних духів та істот, які нібито блукали землею в ці дні.
Одним із таких персонажів був Скупий Джек, п’яничка і шахрай, який перехитрував самого диявола, так що той не зміг забрати його душу в пекло. Утім, до раю його через сумнівні моральні якості також не пустили, тому чоловік був приречений вічно блукати землею, освітлюючи собі шлях ліхтарем із ріпи, в якому сяяла жаринка з пеклаїї Джекові знущально кинув диявол як останній подарунок.
Аналогічний виріб зі свічкою замість пекельної жаринки нібито мав захищати забобонних ірландців від цього неприкаяного духа.
А от в Америці ірландські іммігранти відкрили для себе гарбузи – вони набагато м’якіші, тимчасом як вирізати ліхтар Джека із якого-небудь турнепса реально важко. Настільки важко, що виходило в них щось таке. Так і з’явився ще один відомий символ Геловіну – гарбуз у вигляді людської голови.
 |
| Автор: Rannpháirtí anaithnid |
До того ж, саме католицькі геловінські традиції допомогли американським общинам на початку ХХ століття боротися з повсюдними в ці дні практиками вандалізму й насильства, які особливо поглибилися через Велику депресію.
Містечка й села США та Канади почали запроваджувати практику "відкупатися" від геловінських "колядників": тепер їм не треба було нічого співати чи розігрувати, достатньо було в обмін на цукерки просто залишити господарів у спокої.
Друга світова з її обмеженням пайків цукру припинила цю традицію, але її швидко відновили в 1950-х.
Саме в ті роки Геловін набув сучасних рис, які в 1990-2000 роках рознеслися по всьому нашому глобалізованому світу. Не останню роль у цьому відіграв кінематограф, який просуває американську поп-культуру.
З іншого боку, багато де ця "попсова" версія свята видозмінювалася під впливом місцевих традицій.
Наприклад, у Мексиці католицький день усіх святих і його переддень наклалися на народний культ богині смерті, раніше особливо поширений серед бідного населення й маргіналів і, схоже, пов’язаний іще з ацтекськими віруваннями.
На Філіппінах раніше панувала традиція групового "колядування" на честь душ померлих, що нидіють у чистилищі, хоча нині її витісняє типове американське "гаманець або життя".
У Португалії діти, ходячи по сусідах, замість американського "trick or treat" кричать "Pão-por-Deus", тобто "хліб для Бога", причому роблять це вранці 1 листопада.
В Італії померлі родичі приносять дітям подаруночки, а на Сардинії гарбузи перетворюють на голови мертвих. В Іспанії їдять батат, горіхові тістечка й каштани і п’ють мускат.
Утім, усі ці традиції так чи інакше пов’язані саме з християнським днем усіх святих, а інші, некатолицькі країни частіше переймають Геловін у його типовій американській версії, позбавленій релігійного підтексту, радше як привід влаштувати веселу костюмовану вечірку. А ще Геловінські івенти в усьому світі охоче влаштовують різноманітні бари, клуби і парки розваг.
Що ж, настав час звернутися до головного питання: чому ж ми любимо свято, яке асоціюється зі страхом, горорами, нечистю та потойбіччям? І ця любов, як ми щойно переконалися, зовсім не винахід сучасності – страшні казки та жахастики існували споконвіку.
Психологи вважають, що таким чином людина намагається вийти за межі повсякденного життя, зламати рутину "гострими відчуттями".
Це трохи як у тому жарті: хочеш зробити людині добре – зроби їй погано, а потім поверни все так, як було. Ось ти йдеш парком розваг і на тебе кидається зомбі, але наступної миті ти усвідомлюєш, що це всього лише жарт, і полегшення вкупі з мінідозою адреналіну приносить непідробну насолоду.
Ось ти дивишся горор, лякаєшся, але за дві години він закінчується, вмикається світло, і навіть якщо для героїв фільму все закінчується погано, глядачі все-таки залишаються в повній безпеці.
Тобто страх, парадоксально, приносить задоволення, якщо ми знаємо, що він несправжній. Це така собі емоційна розрядка через фейковий стрес.
А як бути з тими давніми віруваннями, які лежать в основі Саваня? Адже швидше за все в давнину люди й справді вірили в усіх тих моторошних істот, героїв геловінських легенд і фантастичних створінь, і страх перед ними був цілком реальним.
Що ж, якраз як захист від них усіх і виникали подібні свята. Залишаючи духам та іншим потойбічним істотам їжу, ховаючись від них під масками, а зрештою й перевдягаючись у них, люди перетворювали щось страшне та невідоме на щось хоч страшне, та все ж знайоме, близьке й більш-менш контрольоване. Адже найбільше нас жахає сама невідомість.
Наприклад, уже згадана легенда про Скнару Джека з його ліхтарем народилася через мандрівні вогні на трясовинах (власне, одна з народних назв таких вогнів і є "jack-o’-lantern").
Не маючи змоги пояснити загадкове явище науковим способом, люди вигадували історії, причому для тої-таки емоційної розрядки крім моторошного компоненту в них часто був і гумор: Джек– хитромудрий пройдисвіт, який надурив самого диявола.
Це давало бодай якусь ілюзію знання, а поінформований, як відомо,значить озброєний. Бажання пояснити страшний і незнаний світ узагалі лежить в основі більшості міфів.
Елла Євтушенко, поетка, перекладачка, авторка музичного проєкту Thuyone, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
8 книг, які допоможуть створити містичний настрій на Геловін
16 креативних образів, які люди з інвалідністю створили до Геловіну. ФОТО
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.