Право дитини на сім'ю чи його видимість? Що потрібно знати про усиновлення в Україні
Усиновлення – це низка колосальних зусиль, компетенцій, прагнення захистити права дитини – як на рівні державних інституцій, так і на рівні кандидатів у всиновителі.
В українських інтернатних закладах наразі перебувають близько 100 тисяч дітей. Усиновленню підлягають 6191. Решта у системі – за заявою батьків. Водночас в останні 5 років кількість усиновлень скоротилася у 2,5 рази.
На які ризики наражає дітей інтернатна система? Про що важливо знати усиновителям?
Чому усиновлення – це передусім про інтереси дитини, а вже потім – про потреби усиновителя? Спробуймо розібратися в найголовнішому на шляху до усиновлення.
 |
| Фото: Professor25/Depositphotos |
Інтернатна система: ризики та виклики
У стінах інституції дитина ніколи не отримає того, що могла б отримати в родині. Про це свідчать результати численних експертних досліджень.
Дитина в будинку дитини позбавлена можливості сформувати життєву основу – почуття прив’язаності, яке зазвичай формується у віці до 11-12 місяців: любити, брати та віддавати, довіряти.
Якщо вам доводилося відвідувати інтернати, ви могли бачити, що діти біжать назустріч незнайомим людям, відвідувачам, із криками: "Мамо!".
Передусім, у будь-якому дорослому дитина бачить батьків. Така поведінка не свідчить про довіру з боку дитини, це більше про відсутність розуміння безпеки. Дитина не розуміє, чому небезпечно йти до незнайомого дорослого.
Дитина перебуває в інтернаті серед таких самих дітей, що пережили горе, травму втрати і не зрозуміли, чому їх забрали з родини. А отже, дуже часто в тому, що сталося, діти звинувачують себе. І несуть тягар цієї провини усе подальше життя.
До інтернатної системи діти потрапляють внаслідок складних сімейних обставин. Рідні чи чужі дорослі вирішують, що дитині в інституції буде безпечніше.
Дах над головою, можливість навчатися, отримувати медичну допомогу – здається, цілком добре рішення, але – лише на короткий проміжок часу. А якщо йдеться про роки без родинного затишку?
Є діти, які з миті народження пройшли всі етапи: дитину залишили в пологовому будинку, вона потрапила до будинку дитини, у віці 4 років її перевели до дитячого будинку, потім – до інтернату. У 16-17 років дитина вступає до ПТУ на рекомендовану спеціальність.
А потім виходить у незнайомий світ, який їй не радий. Якщо пам’ятає свою біологічну родину, то намагається повернутися до неї – і потрапляє до тих самих обставин, задля спасіння від яких її забрали колись до інтернату, і, відповідно, продовжує жити тим самим життям. Реплікація неблагополуччя – замкнене коло, й інтернатна система жодним чином не сприяє його розімкненню.
Крім того, інтернат – закрита система, яка функціонує за власними жорсткими правилами. Діти можуть дуже жорстоко ставитися одне до одного. Крім того, є значні ризики насильства з боку дорослих, і такі процеси вкрай складно контролювати.
Усе це – болісно для дитини, вона страждає. Бо дітям будь-якого віку не місце в інтернаті.
Всиновлення: що важливо знати
Якщо немає можливості допомогти дитині повернутися до біологічної родини, або до сім’ї родичів, ідеальним варіантом для дитини є всиновлення, або сімейні форми виховання, як-от прийомна родина, дитячий будинок сімейного типу.
Основна черга українських усиновителів, близько 1,5 тисяч кандидатів, переважно хочуть усиновити дитину до 3-5 років. Проте дитина може осиротіти в будь-якому віці, й відповідно – може бути всиновлена у будь-якому віці.
Наприклад, може опинитися в будинку дитини немовлям, а батьків позбавлять батьківських прав лише за 5 років, а отже статус, потрібний для усиновлення, дитина отримає тільки тоді.
З чого почати людям, які хочуть усиновити дитину?
Не варто їздити до інтернатів та "підшукувати" собі дитину. Часто у таких закладах перебувають діти, не позбавлені батьківського піклування, не є сиротами, а отже – не підлягають усиновленню.
Почати потрібно зі звернення до Служби у справах дітей за місцем проживання, де ознайомлять із вимогами до пакету документів, який можна підготувати впродовж місяця.
Після цього вас відвідають представники Служби, складуть акт обстеження житлових умов.
Важливо: для всиновлення не потрібно мати житло у власності (така вимога існує для іноземців), достатньо надати офіційне підтвердження, що ви орендуєте житло й маєте змогу його утримувати. Також не обов’язково перебувати у шлюбі.
Але найважливіше, що потрібно зрозуміти: право бути всиновленою – цілком на боці дитини. Ми обираємо сім’ю для дитини, а не навпаки. Тому, коли до мене звертаються із конкретним переліком побажань щодо прийомної дитини, я пояснюю, що не зможу допомогти, бо орієнтуюся на потреби саме дитини.
В Україні є кілька сайтів з інформацією про дітей, які підлягають всиновленню: Сирітству – ні!, Зміни одне життя і сайт Міністерства соціальної політики України.
Які проблеми тут існують? Передусім – можлива невідповідність фото дітей, розміщених на сайті Мінсоцполітики реальному віку дитини: скажімо, на сайті фото дитини у 3-річному віці, а їй зараз 10 років. Звісно, така світлина не сприятиме швидшому усиновленню.
Крім того, багато важить якість фотографій: що кращі світлини (добре, якщо є ще й відео) – то більше шансів у дитини бути всиновленою.
Отже – потрібно обновити базу даних Мінсоцполітики, варто якомога більше розповідати про дітей, не порушуючи їхнього права на приватність.
Побоювання та реальність
…Якось діти з родини, яка хотіла всиновити дитину, переглядали сайт для усиновлення. Побачили фото хлопчика, і почали гукати батьків: "Подивіться, який він схожий на тата на дитячих фото!" Усі разом роздивилися: дійсно схожий. Ще раз подивилися. І – пішли збирати документи на всиновлення…
Після навчання для прийомних батьків поїхали знайомитися з хлопчиком.
Виявилося, що він в інтернаті близько 5 років, і до нього ніхто не приїжджав на знайомство, бо малюк мав чимало медичних діагнозів, інвалідність. Але родину це не злякало. Відтоді минуло 2 роки, хлопчик у сім’ї, ходить до школи, а переважну більшість діагнозів знято.
Усиновителі часто побоюються діагнозів, які вказані у картках дитини. Тому так важливо знати: вони мають право привезти з собою лікаря, щоб обстежити дитину. У багатьох випадках діагнози не підтверджуються.
Але трапляються й інші випадки – у дитини дошкільного віку після всиновлення можна виявити низку захворювань, серед яких – навіть венеричні. При цьому дитина перебувала в інтернатній системі упродовж декількох років.
Важко прийняти, що дитина може піддаватися сексуальному насильству – впродовж тривалого часу в місці, яке мало б її убезпечити від подібних ризиків.
Адже серед аргументів на користь збереження інтернатної системи один із головних той, що інтернати нібито захищають дитину від насильства, на відміну від біологічних сімей у складних життєвих обставинах. Проте це – реальність.
Про такі речі усиновителі неодмінно мають знати. Тому так важливо спілкуватися із досвідченими усиновителями! Це колосальна допомога на будь-якому кроці до усиновлення і вже коли дитина потрапила в нову сім’ю.
Найкраща популяризація усиновлення – ділитися реальними історіями дітей, які живуть в інтернатних закладах, які були усиновлені. Про усиновлення варто говорити на великих національних майданчиках.
Якісна національна інформаційна кампанія дуже мотивує всиновлювати дітей, позбавлених батьківського піклування, створювати прийомні родини або дитячі будинки сімейного типу. Успішний досвід Україна має, а відтак – можемо його примножувати.
Дар'я Касьянова, голова правління "Української мережі за права дитини", національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна", спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Чому українці не кажуть усиновленим дітям правду про походження і навіщо це змінювати
Холодне серце: історія одного усиновлення, яке розкриває загальнодержавну проблему
Гей, що вчився на священника, всиновив дитину, від якої відмовилися 20 разів
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.