Сумні реалії усиновлення в Україні в 2020 році

30 вересня Україна у 12-й раз відзначила День усиновлення.

Останні кілька років у день свята стає сумно. Кількість національних усиновлень, а також влаштувань дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування в сімейні форми виховання постійно знижується.

90% із понад 100 тис. дітей, які перебувають в інтернатних закладах, не мають статусу позбавлених батьківської опіки, що дозволяло б їх усиновити.

Справи про позбавлення батьківських прав суди розглядають за залишковим принципом.

Служби у справах дітей не завжди сумлінно ставляться до своїх обов'язків.

Тема майже зовсім зникла з інформаційного порядку денного.

СOVID-19, вдаривши по всіх сферах нашого життя, на жаль, не обійшов стороною й без того знедолених дітей, ще більше загальмувавши процеси, які могли б подарувати їм нові сім’ї.

І якщо у 2019 році українцями було усиновлено 1419 дітей, іноземцями – 378, а в сімейні форми виховання (дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї) влаштовано 1870 дітей, то за 8 місяців 2020-го українцями було усиновлено лише 558 дітей, іноземцями – 136.

Цифри щодо влаштування у сімейні форми виховання за цей рік Мінсоцполітики поки не представило.

17 тисяч хлопчиків і дівчат різного віку знаходяться на обліку з усиновлення й очікують на свою люблячу сім’ю.

Однак при тому, що 1100 українських сімей зареєстровані як кандидати в усиновлювачі, до штучних перепон на їхньому шляху до усиновлення, які були минулого року, додалися нові.

Так, через карантин було призупинено набуття чинності рішень судів про усиновлення.

З березня по серпень де-юре всиновлені діти де-факто в свої нові сім’ї не потрапили. "Зависло" майже 700 дітей.

[BANNER1]

Ця ситуація починає потроху виправлятися лише зараз.

Деякі кандидати в усиновлювачі говорять про те, що постанова Кабміну №603 від 10.07.2019, п.50 якої передбачає розсилання на електронну пошту кандидатів в усиновлювачі запрошення на прийом з тим, щоб вони ознайомились з інформацією про дитину після того, як її буде поставлено на регіональний облік з усиновлення, можливо, мінімізує корупцію, але, на жаль, гальмує процес.

Охоплення інтернетом в Україні поки що далеко не стовідсоткове. Особливо, якщо мова йде про маленькі містечка або села. Є чимало людей, які користуються електронною поштою нечасто, взагалі її не мають або є перебої з інтернетом. Можливість отримати інформацію про дитину таких кандидатів може бути втрачена.

Необхідні додаткові канали комунікації (месенджери або індивідуальний супровід усиновлювачів з орієнтацією на потреби дитини) і реєстр усиновлювачів, щоб інформація точно дійшла до отримувача.

А пам’ятаєте 42 тисячі дітей, яких в березні, на початку карантину, інтернати повернули в сім’ї без перевірки їхньої спроможності піклуватися про дитину?

Відвідати такі сім’ї в п’яти областях (Волинській, Дніпровській, Полтавській, Миколаївській та Харківській), проаналізувати ситуацію, зрозуміти причини, чому діти опинились в інтернатах, а також, що можливо зробити, аби якомога більша кількість дітей 1 вересня змогли залишитись вдома, а не повертатися в інтернати, – такими були цілі моніторингу, який є частиною спільного проекту ЮНІСЕФ, Мінсоцполитки та Громадської спілки "Українська мережа за права дитини", який розпочався наприкінці липня.

Перший етап моніторингу завершився 15 вересня. І хоча отримані дані ще потрібно буде узагальнити та проаналізувати, перші результати вже є. А з ними – і велика кількість різних історій, як оптимістичних, так і не дуже.

Наприклад, у Волинській області багатодітній мамі, одна з дочок якої знаходилась у спецшколі-інтернаті кілька років, цього року вдалося залишити дитину вдома.

Мама знайшла постійну роботу, і влаштувала доньку у місцеву школу. Однак спецшкола, в якій дівчинка була раніше, не здається, і всіма правдами-неправдами намагається забрати дитину назад.

Мама тримається. А небайдужі фахівці моніторингу їй у цьому допомагають, зокрема й матеріально – щоб зрозуміти, що необхідно, аби дитина змогла нарешті залишитись вдома, було зроблено оцінку потреб.

90% дітей, які перебувають в інтернатних закладах, не мають статусу позбавлених батьківської опіки. Фото Milkos/Depositphotos

У Дніпропетровській області успіх половинчастий. Батьки двох синів раніше зловживали алкоголем і жили в неналежних умовах, ще у 2014 році влаштувавши дітей в інтернат. Минулого року вони закодувались, знайшли роботу і купили будиночок у селі.

Цього року батьки забрали з інтернату молодшого сина і влаштували його в місцеву початкову школу.

Однак старший, дев’ятикласник, залишився в інтернаті. Середньої школи в селі немає, а добиратися щодня без розвозки – дуже далеко.

Про такі речі мала б подбати місцева влада. Але люди ще не навчилися бути активними й вимагати, і далеко не всі керівники новостворених ОТГ зрозуміли, що їхнім головним ресурсом все-таки є саме люди, а не фасади.

Ми – реалісти, й розуміємо, що високий відсоток дітей повернеться в інтернат. Моніторинг – це не превенція. Мова йде про дітей, які вже були у закладі. Отже є високий ризик того, що дитина опиниться там же знову.

За попередніми даними, переважна кількість дітей, які до карантину знаходились в інтернаті, туди ж і повернулись.

Часто не тому, що батьки не справляються. А тому, що так зручно – не потрібно напружуватись. Ні батькам, ні фахівцям соціальної роботи, ні службам у справах дітей, ні місцевій владі загалом. З одного боку.

А з іншого – є діти, які після повернення на карантин додому знову були вилучені із сімей. Через жорстоке поводження в сім’ї, злісне невиконання батьками своїх обов’язків.

Тут мала б розпочатися процедура позбавлення батьківських прав. Тільки після цього дитина отримує статус і може бути всиновлена або влаштована в прийомну сім’ю. Однак ці процеси гальмуються.

Причин – чимало. Завдання служб у справах дітей в разі, якщо є небезпека для дитини в біологічній сім’ї, – позбавляти батьків батьківських прав.

А у центрів соціальних служб, навпаки, – будь-якими силами зберегти дитину в сім’ї.

Хоча й ті, й інші фахівці мають працювати в мультидисциплінарних групах на вирішення однієї проблеми – в інтересах дитини, кожна служба передусім намагається вирішити своє завдання. До усього цього додайте ще карантин і незадовільну роботу судів.

У рамках нашого моніторингу ми виявили, що з інтернатів було повернено чимало дітей у віці 4-6 років, хоча до цього ми були впевнені, що там – тільки діти шкільного віку. Їхні біологічні сім’ї не впорались, і діти вже могли б жити у нових сім’ях.

Дошкільнят всиновляють охочіше. Але діти "зависли". Для вирішення питання потрібен системний підхід: вибудовувати системну роботу з батьками або, якщо сім’я не ресурсна, швидше позбавляти їх батьківських прав, і шукати дитині нову сім’ю.

У процесі децентралізації з 490 районів в Україні залишиться 129. Фінальний етап перетворень заплановано на 25 жовтня, якраз після проведення місцевих виборів. Але відкритим залишається питання – хто займатиметься на місцях системою опіки і піклування дітьми?

ОТГ таких повноважень не мають. На рівні районів окремі фахівці для роботи в цій сфері також не передбачені.

Є постанова Кабміну, яка визначає порядок усиновлення. Людина, яка вирішила усиновити дитину, раніше зверталася до райдержадміністрації в службу у справах дітей. РДА має надавати статус дитині, подавати документи в суд і т.д.

З 25 жовтня РДА не буде. І якщо це питання не буде вирішене якнайшвидше, то процеси усиновлення і влаштування дітей до сімейних форм виховання можуть серйозно ускладнитись.

Дар’я Касьянова, голова правління "Української мережі за права дитини", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Professor25/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

17 тисяч дітей не потраплять у сім'ї: з 1 січня в Україні можуть припинитися процеси усиновлення

Мінсоц пояснив, хто відповідатиме за усиновлення з січня 2021 року

Інтернати продовжать набирати дітей – ВР ухвалила зміни до закону

В Україні запускають проєкт підтримки дітей, які повернулися з інтернатів через пандемію

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.