Мала за розміром, але важлива за змістом: що таке форкола та як вона зберігає ідентичність Венеції?

Ми з дружиною дуже любимо Венецію. Намагаємось бувати там раз, а то й два в році. В різні пори року, різну погоду і різний рівень води. Кожного разу я відкриваю там щось нове.

Часом випадково, а часом назбируючи ці відкриття через друзів чи місцевих мешканців. Кожна поїздка – різна.

Так-от, хочу розповісти про одну річ, котра, на перший погляд, непомітна дрібничка серед тих всіх епохальних споруд і двіжів, але насправді – твердо, немов капсула, зберігає ідентичність міста.

Це Форкола або forcole.

То така собі дерев‘яна рука, причеплена до гондоли чи іншого човна. У ту "руку" вставляють весло, і лиш тоді човен стає керованим.

У венеції досі можна зустріти до 10 різновидів човнів з веслами. Колись їх було майже 50 видів.

Навіть вирізняють окремий – венеціанський стиль веслування (voga ala veneta).

Відповідно до човна, висоти і ваги веслувальника – виготовляється своя особлива форкола. І їх теж є до 40 видів.

Виготовляють її із цільного куска дерева. Вручну. Переважно з горіха, рідше груші чи яблуні.

Форкола

Часом форкола може бути дорожчою за човен. То така собі коробка передач до човна.

Вона має до 8 позицій весла, і за допомогою неї можна регулювати все: як швидкість так і напрям руху. Іншими словами – форкола перетворює навіть найскладніший човен – на сап (SUP в перекладі з англійської Stand Up Paddle – стоячи з веслом – ред).

Попри те, що більшість човнів моторизовані, у місті залишилось все ж багато човнів з веслами. То ж всім їм потрібні форколи.

На всю Венецію залишилося лиш три майстра, котрі вміють їх виготовляти та ремонтувати. І попри це вони ще майструють весла. Їх у Венеції називають remeri.

Майстерня, де виготовляють форколи

Те, що вони є лиш в Венеції і їх всього три – робить їх однією із найунікальніших та найрідкісніших професій у світі. Я був у всіх трьох майстернях. Наймолодший, хоча робить це вже 15 років – Piero dri радо проводить майстеркласи та навіть майструє весла до сапів.

Найстарший saverio pastor – має найбільш екстравагантну майстерню на березі каналу.

Він, як і третій Паоло, учні найвідомішого досих пір у Венеції майстра форкол – Джузеппе Карлі. Карлі ще називають королем форкол.

Саме він перший зумів перетворити форколи на мистецтво. На сучасну абстрактну скульптуру.

Колись він виготовив двохметрову форколу, яка відразу ж опинилась у Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку.

До цих пір на аукціонах можна знайти форколи, виготовлені Карлі за ціною декількох десятків тисяч доларів. А це лиш запчастина до човна. Які він постійно виготовляв для місцевих гондольєрів.

З того часу форколи почали сприймати не лиш як необхідний девайс для пересуванням каналами, а власне, як арт-об‘єкти. З дуже чуттєвою аристократичною формою та обов‘язковим ручним виготовленням давніми техніками.

До речі, часом можна побачити на гондолах по дві форколи. Одна звична позаду і маленька спереду. Такі є або на весільній гондолі, або на траґґето Це такий собі громадський транспорт переважно для місцевих на старих гондолах, аби перетнути Великий канал і не бігати по мостах. На них мусить бути по два веслувальника.

І тепер, як будете у Венеції – ваша мандрівка точно буде іншою: пригляньтеся до тих фантастичних девайсів, яких можна й не помітити поміж звикло туристичного страху, аби не пропустити чогось важливого. А важливе переважно мале за розміром, але грандіозне за змістом.

Форкола на човні

Дуже хочеться, аби ті човни, форколи та майстри завжди залишалась та цінувались в тому місті. Бо у світі – де все уніфіковується та модернізується, легше всього замінити ті весла на електродвигуни. Але є речі, які формують ідентичність міста, а ідентичність формує культуру та душі її мешканців. Хоча як безглуздо це б не виглядало з модернової точки зору.

І тому так важливо, аби в Новому Орлеані не згасали вуличні газові ліхтарі, у Венеції плавали човни з форколами, а у Львові роботи не замінили кельнерів, як би важко не було зараз їх знайти нам до праці.

До речі, я нарешті здобув свою форколу.

І тепер вона в мене в хаті, як ароматична паличка, поширює настрій та флюїди Венеції.

Моя форкола стояла десяток років не на гондолі, а на найбільш традиційному венеційському плоскодонному човні-сандоло. Трохи менший і не такий пафосний, як гондола. Про те, що вона активно використовувалась, свідчить спеціальна дзюрка знизу. То не особливий стиль, традиція чи декор. Туди пропихали ланцюг з колодкою, аби її банально не вкрали.

Юрко Назарук, співзасновник холдингу емоцій "!FEST", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Подорож з дітьми: як організувати мандрівку та зацікавити малечу різного віку

12 світлин, які надихнуть вас на подорожі. Переможці конкурсу "Найкращий фотограф-мандрівник"

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.