Від Арктики до пустелі: як вчителі світу дають безкоштовні уроки українським дітям

996
25 травня 2022

"Я спеціально прийшов показати вам цей льодовик, бо він дуже красивий, правда ж?", – Девід Фальконер, директор маленької школи в арктичному канадському місті, починає онлайн-заняття просто на вулиці. Поки в Україні цвітуть вишні, на архіпелазі – десь -17 °C, і це вже тепло. Принаймні так сказав Девід. Майже весна.

Уроки Девіда – одні з багатьох, які можуть відвідати українські діти у рамках безкоштовних зустрічей з іноземними учителями, організованих ГО "Смарт освіта". Десь говорять про спекотний Оман та клімат, десь – вчаться аналізувати мистецтво, а десь просто весело танцюють під жваві пісні. До проєкту доєдналися викладачі з Австрії, Канади, Італії, Японії, Туреччини та багато інших. 

Початок війни росії проти України паралізував освітній процес на декілька тижнів. Ми мали вижити та облаштуватися у нових умовах. Але потім стало зрозуміло, що уроки потрібні. Навіть не заради академічності, а заради підтримки. Не для того, щоб закарбувати в пам’яті теорему Піфагора, а хоча б для того, щоб відволікти від бойових дій. Тому майже одразу з’явилися онлайн-зустрічі з українськими вчителями. Наша "Освітня сотня" що проводила перші заняття під сиренами та обстрілами, відновлюючи освітянський стрій. 

Трохи згодом виявилося, що Україна має багато друзів у світі не тільки у політиці та економіці, але й в освіті. Тому з 9 березня маємо окремий англомовний блок занять. Спочатку здавалося, що це якась дивна авантюра: ну хіба багато дітей володіє мовою достатньо для того, щоб навчатися без перекладача?

Та цифри переконали всіх: 150-200 учасників у перші ж дні! Самі вчителі казали, що це найбільші класи у їхньому житті та найцікавіший досвід викладання. Із відновленням роботи шкіл кількість відвідувачів знизилася, але ми все одно збираємо по 60-90 учасників на заняттях.

"Привіт, я з Ірпеня! Ми тут ховалися з мамою в цоколі, коли бомбили. А ще навпроти дах знесло. Там така дірка велика, шкода, що не можу сфоткати. Дякую за уроки!"

"Ми в Херсоні, тут не так багато можливостей навчатися. От сиджу з вами, дякую".

Це одні з декількох повідомлень від учасників. Нас дивляться з усієї України та поза її межами. Діти під’єднуються не тільки з кімнат, а навіть із майданчиків, коридорів та бомбосховищ. Усі наші викладачі говорять, що заняття – це мінімум, який вони можуть зробити для цих дітей, бо навіть на годину відволікти їх від війни – це важливо. 

А відволікати є чим! Для найменших проводяться веселі та жваві уроки з піснями, флешмобами та справжнім ляльковим театром. Старші учні можуть дистанційно відвідати музеї науки, побуту, магічне шоу та поспілкуватися зі справжнім астронавтом! Є у нас і заняття з читання та розмовні клуби, рукоділля, малювання та спорт. І все – англійською.

Та найважливішим є навіть не ті знання чи розмовні навички, які отримують діти. Кожен із дорослих, що приходить на наші зустрічі, транслює безумовну повагу до нації, нашої гідності та боротьби. Українську символіку можна побачити не тільки на вулицях різних міст, але й у шкільних класах.

Учні наших викладачів малюють плакати, вирізають метеликів чи розігрують вистави для своїх однолітків. І усюди можна почути: "Дивіться, це кольори вашого прапору!", "Ми спеціально використали жовтий і блакитний", "А як це буде українською, навчіть!"

Читайте також: Українці скрізь бачать синьо-жовтий прапор. Світлини збирають у спеціальному акаунті. ФОТО

Чому це так важливо? Бо сучасній дитині легко загубитися в навалі російськомовного контенту у соціальних мережах. Там, де говорять, що України не існувало, її вигадав Ленін, а ми, українці, взагалі не маємо права на існування як нація.

На противагу ж діти бачать десяток важливих дорослих, які дають зрозуміти: ти важливий, ми тебе поважаємо, поважаємо твою країну та твою націю. Учні розуміють, що світ великий, більший за брехню, а люди в цьому світі нас підтримують. 

Ми ще надолужимо всі теореми, формули та граматичні правила. Складно вчитися без відчуття безпеки. А зараз маємо чудову можливість закласти фундамент гідності та самоідентифікації. Разом з друзями, що дарують декілька годин свого часу нашим дітям, бо просто не можуть залишатися осторонь. 

Лідія Насонова, викладачка української мови і літератури, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Читайте також: Чи підуть українські діти до шкіл 1 вересня? Відповідь МОН





Головне на сайті