Ліки від війни чи Україна без ліків: як фармацевтична помста агресорам загрожує українським пацієнтам та державі

120 днів в Україні триває повномасштабна війна з російською федерацією. Військові тримають фронт, волонтери підтримують військових і рятують цивільних від окупації. Не виключення і українські пацієнти – вони також не залишаються осторонь. Однак у пацієнтів, на жаль, є й другий фронт – це постійна боротьба за життя та здоров'я.

Здавалося б, уряд країни, для якої життя кожного громадянина – найвища цінність, мав би докласти всіх зусиль, аби вберегти ці життя не лише від ворогів у військовій формі, а й від тихого непомітного ворога – хвороби. Проте на практиці відбувається інше.

22 травня Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про лікарські засоби" щодо обмеження обігу лікарських засобів, виробництво яких розташовано на території Російської Федерації або Республіки Білорусь, а також щодо вивезення лікарських засобів з України" № 2271.

Закон із патріотичною та шляхетною метою – змусити фармацевтичний бізнес вийти з російської федерації та білорусі, оскільки його податки йдуть на підтримку війни проти українців. Задля цього пропонувалося заборонити в Україні ті ліки, які виготовляють на території держав-агресорів. Або ж… це малося на увазі.

Однак вже з першої оприлюдненої редакції законопроєкту, що зрештою був ухвалений, стало зрозуміло: українські пацієнти ризикують залишитись без життєво необхідного лікування. І це не тому, що такі ліки виготовляються на території рф чи білорусі (застосування деяких таких ліків в Україні було заборонено одразу після початку повномасштабної війни), а тому, що Закон фактично ставить під ручну заборону імпорт практично будь-яких ліків іноземного виробництва – хай навіть вони імпортовані з ЄС чи США, а також надає можливість позбутися "неугодних" вітчизняних препаратів.

Закон містить дуже широкі прив'язки до "зв'язку з державами-агресорами" – так, наприклад, якщо будь-яка міжнародна (чи українська) компанія станом на 24 лютого мала в рф чи білорусі будь-які власні виробничі потужності чи то замовляла контрактне виробництво, або навіть просто вчиняла будь-які правочини з компаніями, які мали там виробництво, то – її ліки в Україні можуть бути усунені з ринку.

Але очевидно, що всі великі іноземні фармацевтичні виробники, що постачають свою продукцію по всьому світу, були присутні в росії чи білорусі станом на цю дату, бо вони не могли знати про заплановане вторгнення в Україну та за один день не могли фізично вийти з ринку. Тобто Закон вводить санкції проти іноземних компаній заднім числом.

Чому держава вирішила почати обмежувати імпорт в Україну саме ліків, а не будь-яких інших товарів (виробники яких також мають представництва на території держав-агресорів) – харчових продуктів, побутової електроніки, автомобілів, хімічної промисловості? Відповідь проста – це може бути результатом корупційного лобіювання представників окремих фармацевтичних компаній України, які таким чином, під дуже правильними та патріотичними гаслами вирішили розчистити для себе ринок від зайвих конкурентів – і дарма, що це робиться ціною мільйонів життів простих українців.

Пацієнтські організації, бізнес асоціації та дипломатичні установи спробували достукатися до законотворців: від першого оприлюднення проєкту Закону і до його ухвалення в другому читанні було подано десятки пропозицій і листів, проведено робочі зустрічі й обговорення, але все дарма: майже жодна із пропозицій не була врахована. Тоді законотворці обіцяли, що всі непорозуміння вирішать на рівні підзаконних актів, де чітко будуть включені критерії, за допомогою яких всі ризики для доступу пацієнтів до якісного лікування нівелюють.

Після того, як закон набрав чинності, Міністерство охорони здоров'я взялося за розробку підзаконного акту, яким мають бути встановлені ці критерії. Але після того, як відповідний проект наказу був оприлюднений, стало зрозуміло, що такі широкі прив'язки в Законі – зовсім не випадковість чи помилка нормотворчості, а текст проекту наказу (із дуже широкими критеріями та ручною процедурою відбору таких ліків) ще більше підтверджує те, що у цієї "патріотичної реформи" були зовсім інші цілі, далекі від національних інтересів.

Активістів знову запрошують на численні зустрічі, вони знову надсилають листи із проханням переглянути запропонований текст наказу, але чим далі, тим менше віри в те, що ініціаторів цієї "реформи" взагалі хвилюють ризики катастрофічних наслідків для населення України.

Читайте також: Ми платимо велику ціну. Віктор Ляшко про наслідки війни для медичної системи й українців та ефективність роботи ВООЗ

Текст проекту наказу був оприлюднений для громадського обговорення всього на 5 днів – замість 15, які вимагаються законом. Таку поспішність складно пояснити чимось крім бажання швидко реалізувати задумане без зайвої уваги громадськості. Виникає відчуття, що ініціатори цієї "реформи" повертають Україну до епохи корупції – тільки тепер прикриваючи її патріотичними гаслами.

І хоча вважається, що критикувати владу – не на часі, і на певні прорахунки можна було би закрити очі під час війни, але в цьому випадку занадто висока ціна, яку пацієнти та держава заплатять за це. Яку саме – читайте далі.

Так, відповідно до проєкту наказу МОЗ, залишитися на ринку зможуть лише: і) ліки, які мають менше двох аналогів за класифікацією АТХ-5 та NFC-1; іі) біологічні ліки; ііі) оригінальні ліки; iv) ліки, щодо яких були укладені контракти на державні закупівлі. Чим це загрожує пацієнтам та державі?

Перше і найпростіше – втратою конкуренції на ринку лікарських засобів, що неминуче призведе до скорочення наявного асортименту, росту цін та відповідно серйозного ускладнення фізичного доступу українців до лікування, аж до повного дефіциту в багатьох категоріях життєво необхідних ліків.

Не потрібно бути великим економічним експертом, щоб розуміти, що вихід з ринку значної кількості препаратів призведе до того, що виробники ліків, які залишаться, підвищать ціни на них та матимуть менше мотивації турбуватися про якість – так відбувається завжди, коли зникає здорова конкуренція.

А ще – втрата значної кількості препаратів означає, що пацієнти, які впродовж довгого часу отримували терапію за певною схемою, будуть змушені змінювати її, часом – з катастрофічними наслідками для здоров'я.

Сьогодні через перебої з логістикою, фізичні руйнування інфраструктури, фінансові ризики і так спостерігаються серйозні проблеми із постачанням багатьох лікарських засобів, що вже призводить до дефіциту – і це без будь-яких нових регуляторних обмежень. Що буде, коли запрацює цей новий механізм ручного усунення імпортних та деяких вітчизняних ліків з України, навіть страшно уявити.

І хоча МОЗ вдає, що залишаючи препарати, які мають менше двох аналогів, зберігає конкуренцію та широкий спектр на ринку – це абсолютна фікція. По-перше, наявність аналогічного препарату за АТХ-5 та NFC-1 не означає, що препарати взаємозамінні для пацієнта. По-друге, в проєкті наказу відсутні будь-які гарантії забезпечення необхідних обсягів потреби пацієнтів у препаратах – тобто навіть 2-3 лікарських засоби в певній категорії, які МОЗ залишатиме на ринку, можуть бути нездатні забезпечити вироблення та постачання всього обсягу потреби – тобто знову дефіцит.

Звернемося до абсолютно реальних прикладів. За програмою реімбурсації "Доступні ліки" (яка включає найбільш затребувані пацієнтами препарати) – за окремим нозологіями, іноземні препарати задовольняють до 90% потреби.

Деякі антибіотики для лікування переважної більшості інфекцій дихальних шляхів взагалі не виготовляються вітчизняними виробниками. Ба більше, половину потреби в критично необхідному в період війни кровоспинному препараті задовольняє саме іноземний виробник! Уявімо що станеться, коли за таких обставин реєстрацію імпортних препаратів буде скасовано.

І хоча МОЗ переконливо запевняє, що дефіциту ліків не станеться, і вітчизняні виробники здатні задовольнити всю потребу – всі ми прекрасно розуміємо, яких ризиків наражається локальне виробництво в умовах, коли ракетні удари щодня завдаються по всій території України, п'яту частину території окуповано, а ще значна частина – в безпосередній близькості від воєнних дій.

Тож чи можемо ми в такому соціально важливому аспекті просто покладатися на запевнення та обіцянки, які не мають жодного відображення в нормах актів, які приймаються? Введення ручного адміністративного режиму прийняття рішення щодо того, які лікарські засоби мають залишитись, а які – піти з ринку України, вочевидь, загрожує національній безпеці.

Ручне керування конкуренцією на будь-якому ринку, а особливо такому динамічному та соціально важливому, просто неможливо здійснити якісно, навіть якщо МОЗ залучить армію найкращих у світі економістів-аналітиків. Таке втручання неминуче призведе як до перебоїв в лікарському забезпеченні госпіталів та лікарень, так і до спустошення аптечних полиць.

Якщо вітчизняне виробництво не задовольнить стовідсоткову потребу пацієнтів у ліках, або ж пацієнти не потягнуть "нові ціни" або стикатимуться з побічними ефектами від зміни схеми лікування – який вони матимуть вихід? Правильно – чорний та сірий імпорт – тобто пошук ліків за кордоном і ввезення їх в обхід закону. Тож очікуємо стрімке зростання ускладнень та смертей внаслідок прийому ліків.

Більше того, наслідки подібних рішень з боку Парламенту та МОЗ можуть стати плачевними не лише для українських пацієнтів, а й для держави в цілому. Так, ми всі радіємо наданню Україні статусу кандидата у члени ЄС. Годі й казати, що за цей статус ми заплатили не лише тривалим шляхом реформ і перетворень (хай навіть і досі неповних та незавершених), а й кров'ю українців.

ЄС насправді ж це рішення дається дуже важко – воно вимагає від держав-членів абсолютної єдності та довіри до України як до відповідального партнера, а від самої України – бездоганної репутації. Проте вказана законодавча ініціатива суперечить цілій низці норм Угоди про асоціацію та європейського регулювання, так само як і інших міжнародних зобов'язань України.

Чому іще Україні не вигідна ця "реформа"? Дуже просто – з економічних міркувань. Не секрет, що адміністративний вивід з ринку України іноземної продукції призведе до скорочення й присутності міжнародних фармацевтичних компаній в Україні, а відповідно до втрати великої кількості робочих місць, суттєвого зменшення господарських операцій, надходжень до державного бюджету від податків.

І хоча Закон декларує за мету зменшення податкових надходжень до бюджету рф та білорусі – на практиці ж постраждає саме бюджет України. Більш того, пацієнтські організації не з чуток знають, як складно вмовити певних іноземних виробників вийти із якимось важливим препаратом на ринок України, оскільки обсяги потенційного ринку дуже часто не співрозмірні із ризиками та складнощами, з якими такі виробниками стикаються в Україні. Після такого "державного регулювання" Україна ризикує на багато років відбити бажання цих виробників реєструвати в Україні свої лікарські засоби.

Час виправити помилки та не допустити описаних наслідків ще є, і зробити це не так складно. Врахування пропозицій, що вже були напрацьовані низкою авторитетних організацій, суттєво покращить текст наказу та усуне значну частину ризиків.

Окрім цього, критично важливо "включитися" всім залученим до затвердження наказу органам влади: Мін'юсту – провести антикорупційну експертизу, АМКУ – оцінити відповідність проєкту наказу вимогам конкурентного законодавства, Державній регуляторній службі – переглянути дотримання вимог закону під час реєстрації наказу (зокрема, порушення строків громадського обговорення), Мінекономіці та Мінфіну – оцінити потенційний вплив акту на економіку, надавши МОЗ обов'язкові до розгляду зауваження до проєкту наказу.

Хочеться сподіватися, що держава ще здатна прислухатись до здорового глузду та не буде власними силами наражати українців на нові випробування, адже без імпортної кави, посуду, мікрохвильовок, одягу, можливо, українці ще можуть вижити, але без високоякісних ліків – навряд чи.

Інна Іваненко, виконавча директорка БФ "Пацієнти України" та Лана Сінічкіна, партнер, керівник практики охорони здоров’я, АО Арцінгер, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.