"Уяви Україну". Як сучасне мистецтво показує країну світові

714
3 червня 2022

Одночасно три виставки під закликом "Уяви Україну" мовою сучасного мистецтва звертаються до глядачів Бельгії, она з них – в Європарламенті.  

У співпраці з Офісом Президента України та Центром образотворчого мистецтва Bozar, за сприяння Голови Європейського парламенту, PinchukArtCentre і музей M HKA представляють у Бельгії масштабний проєкт "Уяви Україну". Пов’язані між собою виставки відкрилися в Антверпені і Брюсселі.

Експоновані роботи належать до колекцій осередку культурної спадщини фламандської громади M HKA, галереї "Артсвіт" з Дніпра або самим художникам та художницям. 

Проєкт проходить з травня по вересень і включає програму супутніх подій – лекцій, кінопоказів, обговорень. Голос науковців присутній в самих експозиціях – роботи художників поєднані з текстами фахівців з історії України Сергія Плохія і Тімоті Снайдера. Створений для мистецько-інтелектуальної платформи сайт також подає інформацію про ініціативи на підтримку українців, які розгортаються в Бельгії.

Вислів, що створює концептуальну рамку проєкту, належить Сергієві Плохію: "Європа відіграє важливу роль в українській історії, так само, як і Україна – в європейській".

Цивілізаційно чутливі до європейських естетичних та етичних тенденцій, цінностей і практик повсякдення, українці століттями виступали їхніми носіями, творцями, агентами. Про це свідчать перші вищі навчальні заклади на східнослов'янських землях, Берестейська унія, Магдебурзьке право українських міст, серед гарантів котрого бачимо підпис останнього короля Франції з династії Валуа, Генріха ІІІ, в часи його правління у Польщі. Європейську орієнтацію демонструвало і Кримське ханство, запрошуючи до себе італійських архітекторів, ставлячі вистави за п’єсами Мольєра в театрі при Ханпалаці. 

Після короткого і невдалого експерименту Марини Мнішек структурна європеїзація Московії, створення в ній культури, суголосної цивілізованому світу, почалися і розвивалися вихідцями з українських земель.

В історії Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Габсбурзької монархії та Осяйної Порти також бачимо сформованих Україною особистостей, що виступали рушіями прогресу. Сьогоднішнє самовикриття російської культури, яка виявилася декорацією свавільної влади, експортною пропагандистською ширмою здичавілого суспільства, розсіює морок навколо культури української. Заохочує світ вдивлятися в Україну, позбувшись колоніалістської оптики неуважної поблажливості.    

"Уяви Україну" – пропозиція нової оптики, не забрудненої геополітикою, котра об’єктивує країни та нації. Перша виставка платформа, відкрита в М НКА в Антверпені – "Мистецтво як критичне ставлення".

 Перша виставка платформа, відкрита в М НКА в Антверпені – "Мистецтво як критичне ставлення"

Бйорн Гельдхоф, що разом із Бартом де Баре є куратором проєкту, підкреслює: "Українське мистецтво за будь-яких обставин залишалося критичним. Ця здатність, навіть під час війни, по відношенню до себе і країни, яку любиш і в якій живеш, унікальна. Це дає суспільству кисень і силу перемагати. Завдяки цьому Україна виграє не лише війну, а й своє майбутнє, як відкрита різноманітна країна, яка є частиною живого міжнародного діалогу".

В експозиції представлені роботи художників, для практики котрих соціальна критика стала візитівкою – Давида Чичкана, Алевтини Кахідзе. Окреме місце займає відеопрограма "Побач Україну".

 

Її кураторка Ксенія Малих говорить:

"В роботах проявляються погляди художників на українську ідентичність. Вони звертаються до історичного минулого, масмедій, особистих і родинних історій. Ніколай Карабіновіч запрошує до розмислів про розмиті позиції політичної мапи, Роман Хімей і Ярема Малащук позначають місце, в якому ми жили до війни, як перенасичене залишками знаків минулого, до кінця не переосмисленого. Даниїл Ревковський та Андрій Рачинський створюють портрет постіндустріальної України, спадкоємиці великих амбіцій своїх регіонів, що були зосереджені навколо містоутворюючих промислових підприємств. Дана Кавеліна рефлексує стан війни на сході України з початку 2014-го, як війну проти жінки, звертаючись до архівних кіноматеріалів і знайдених в мережі користувальницьких фіксацій подій".

Завершує відеопрограму робота квір-митця Яни Бачинської про екзистенційне переосмислення авторитарних тенденцій, присутніх в українській історії та родині. Бачинська працює з можливостями плекання індивідуального інтимного через деконструкцію і скандалізацію унормованих традиціоналістською міфологією практик.

"Шкіра мого дідуся" – відповідь художника крізь роки домінантній персоні власного предка, представника пізньорадянської номенклатури.

"Дід був начальником всього і, чесно кажучи, я йому сильно заздрю. Але і гівна у ньому було більш ніж достатньо. Такого типового патріархального гівна", – пише Бачинська.

З колекції дідових краваток, яких залишилося на шість кілограмів, художник шиє сукню і дефілює в ній перед будинком кабміну, де працював пращур. А його мундир із погонами і кашкетом одягає на хрест, який несе на собі, аби, врешті, встановити, як городнє пугало. Ця хресна хода ментального самооздоровлення набуває особливої символічності в дні, коли Україну атакує кадавр радянщини, що зробив своїм актуальним естетичним символом неоковирну скульптуру бабці в калошах і з червоним прапором. 

В реальному часі переплелися трагедія родинна та історична у відеороботі Сергія Браткова "Архітектурні виміри". На ній брат митця кроками вимірює приміщення лікарні, постраждалої від російського бомбардування.

В березні австрійське телебачення демонструвало цей твір із текстом художника: "Сьогодні мій брат рахує вибухи бомб за вікном свого будинку у Харкові, оточеному російськими військами. Сьогодні йому важко рухатися. Він хворий. Йому 75. Він сам вдома. Я ненавиджу війну. Я ненавиджу тих, хто її розв'язав".

 В брюссельскому центрі Bozar програму "Уяви Україну" розвиває виставка "Маленькі та великі історії"

В брюссельскому центрі Bozar програму "Уяви Україну" розвиває виставка "Маленькі та великі історії". Вона про повсякденну взаємодію неспівмірного – надіндивідуальних ідей держави, релігії, обов’язку, величі з одного боку та людської особистості з її тілесними, емоційними, ментальними особливостями й недосконалостями.

Центральним об’єктом експозиції є "Будиночок велетнів" Нікіти Кадана – архітектурна хімера, в котрій зрослись моделі радянського житлового вагончика для будівельників та монументального фасаду в стилістиці брежнєвського бруталізму.

 "Будиночок велетнів" Нікіти Кадана

"Єдності" – об’єкт та звукова інсталяція Анни Звягінцевої. Із закритої кришкою каструлі чутно вигуки, вимоги і гасла, записані на різних, протилежних за політичними позиціями, українських мітингах. З часів відновлення незалежності це вариво неодноразово закипало й вихлюпувалося масовими громадянськими протестами, які не давали утвердитися в нашій країні авторитаризму.  

 "Єдності" – об’єкт та звукова інсталяція Анни Звягінцевої

Леся Хоменко продовжує досліджувати явище військового, як центрального героя українського сьогодення. "Вірю в ЗСУ" – фраза, що стала народним символом віри, віри в перемогу, майбутнє, життя, у власні сили.

Назва роботи, на якій бачимо розмите зображення зі спини людини у військовому однострої, пояснювальна: "Картина з фото, яке було знято з великої відстані, а потім обрізано". Твір з’явився 2021 р., вже тоді художниця відчувала присутню в суспільстві шанобливу дистанцію у сприйнятті військових, як носіїв особливої місії й досвіду.

В центрі експозиції виставки "Уяви Україну – Митець як свідок" в Європейському парламенті – кам’яна "Паляниця" Жанни Кадирової. Крім перевірочного слова для диверсантів загарбників, які не можуть його вимовити, цей образ відсилає до трагедії Голодомору та акцентує загрозу глобального голоду, на яку наражає світ російська окупація українських портів. 

 Кам’яна "Паляниця" Жанни Кадирової

На "Паляницю" зі стіни дивляться "Глядачі" Нікіти Кадана. Вугіллям на папері він відтворив артефакти з архіву Олександра Родченка. Той 1934 р. оформив альбом "10 років Узбекистану", а у 1937-му кількох зображених радянських керівників республіки було репресовано.

Зберігання портретів ворогів народу каралося. За розпорядженням шкіл їхні обличчя в підручниках учні замальовували чорнилом з регулярністю сталінських чисток. Те саме зробив Родченко у авторському екземплярі альбому. Кадан називає свою версію заплямованих портретів "духами історії".

 "Глядачі" Нікіти Кадана

Полонений цими духами незримий герой постає в інсталяції Кадана "Одержимий може свідчити в суді" через колекцію артефактів. На полицях акуратно розставлені об’єкти, пов’язані з новітньою історією Донбасу і Криму. Серед них артилерійські гільзи та засипані вугіллям чорно-білі світлини з місць бойових дій після 2014 р., радянська книга з критикою модернізму, альбом "Монументи Радянської України" з фотографією кубістичного шедевра Івана Кавалерідзе – зведеного 1927 р. пам’ятника донбаському більшовицькому ватажку Артему.

Митець звертає увагу на руйнівний поспіх адміністрування, обмеженість ідеологій, хибність жорсткого політичного конструювання перед судом історії. Ерудованого європейського глядача Нікіта Кадан заохочує культурологічними пасхалками, його натяки добре зчитуються, діалектичні загадки – розв’язуються.

Художник пропонує публіці інтелектуальну IKEA, насолоду від взаємодії з якою та отримує, збираючи деталі в своїй голові, а не вручну. 

Роботи інших авторів, відібрані для виставки "Митець як свідок", також оповідальні, промовисті і зрозумілі. Відповідно до простору, Парламентаріуму, де депутати Європейського парламенту зустрічаються із громадянами. І до ідеї: чим дохідливіше свідоцтво, тим уважніше воно сприймається.

Усі фотографії надані PinchukArtCentre © 2022. Фотограф: Pat Verbruggen

Костянтин Дорошенко, спеціально для УП. Життя