Бентега та надія. Чесько-українська мистецька зустріч у Дрездені актуалізує гуманізм Андрія Сахарова

"Війна в Україні пробудила чеську політичну націю від летаргії", – зазначив дипломат і мистецький куратор Ян Шиха у тексті, присвяченому найбільшому за кілька останніх десятиріч фестивалю чеського мистецтва за кордоном. Він відбувся у Дрездені під назвою "Вся сила уяви!".

В межах події Їржі Файт, колишній директор Національної галереї в Празі, а нині керуючий міжнародною діяльністю Державних художніх колекцій Дрездена, надав можливість розгорнутися серії образотворчих, театральних, музичних, освітніх та рекреаційних проєктів. В фокусі центрального візуального проєкту опинилася Україна, як місце цивілізаційного протистояння свободи і диктатури.

В просторі дрезденського Штальфхофу, кінного двору курфюрстів Саксонії, розмістився масивний транспортний контейнер з написами "Art" з боків. Початково, прикрашений білим прапором, він знаходився в Празі на річці Влтава і мусив пливти через Гамбург у море, як метафора кризи репрезентації мистецтва в час пандемії COVID-19.

Автор роботи, реномований чеський мультимедійний художник Їржі Давид збирався залишити контейнер зачиненим, а глядачів – у здогадах, чи є мистецтво всередині. Проте Їржі Файт запропонував розгорнути концепцію у сьогодення з його новим викликом глобальній безпеці – випробуванням солідарності демократичного світу московською агресією проти України.

Глядачі виставки Їржі Давида та Павли Нікітіної в Дрездені. Фото надане Їржі Файтом

Коли контейнер, встановлений на єдиній в Європі автентичній площадці проведення лицарських турнірів, було відчинено, представлені в ньому роботи вийшли на герць із лубком російської постправди. Твори, інспіровані унікальним особистим досвідом художників, обеззброювали.

Публіці було вперше представлено фотопроєкт "Три горизонти", знятий Їржі Давидом 2006 року в Москві. Тоді в Сахаровському центрі відбулася виставка художника "П’ята печатка" – галерея постановочних фотопортретів автогонщика в білій формі на тлі білого автомобіля. Придивившись до нашивок на одязі героя, можна було побачити назви терористичних організацій: "ЕТА", "ХАМАС", "Аль-Каїда", "Тигри визволення Таміл-Іламу" тощо. Митець порівнював небезпеку й видовищність тероризму епохи нових масмедій з азартом "Формули 1", означивши білий кольором фанатизму. Сайт центру підкреслював особливе звучання проєкту "в стурбованій та напруженій Москві, в якій нацисти майже на очах міліції та ЗМІ регулярно вбивають людей "неслов'янської" зовнішності, і яка кілька років тому пережила страшні теракти".

Їржі Давид. З проєкту "Три горизонти", 2006 р. Фото надане Їржі Файтом

Зупинитися у Москві Давиду тоді припало в помешканні самого Сахарова, радянського правозахисника, лауреата Нобелівської премії миру, померлого 1989 року. Художник привіз із собою каталог свого проєкту "Без співчуття" – створених за допомогою комп’ютерного монтажу фотопортретів 18– ти світових лідерів, які плачуть: Джорджа Буша, Ясіра Арафата, Володимира Путіна й інших. Митець згадує: "Цим не можна було не скористатися, все до цього вело, і тому заплаканий Путін почав "блукати" по всіх закутках. Він визирав з-за дверей, подушок, лежав на підвіконні, на обідньому столі, з дзеркала у ванній кімнаті, а також із застарілої мікрохвильовки. Він не зміг втекти, він також напав на моє голе тіло".

Те, що шістнадцять років тому було іронічною приватною грою художника з політичними символами, сьогодні стало моторошною реальністю. Готуючись до гарячої фази війни проти України, путінський режим вчинив тотальну розправу з інакодумством. Міжнародне історико– просвітницьке та правозахисне товариство "Меморіал", одним із засновників котрого був академік Сахаров, 2021 року було ліквідовано рішенням російського суду. Співробітники організації зазнають переслідувань, як і решта незгодних із рішеннями диктатури. Путін, як її уособлення, вламується в життя, офіси і квартири людей через знахабнілих силовиків.

Їржі Давид. З проєкту "Три горизонти", 2006 р. Фото надане Їржі Файтом

Прем’єра проєкту "Три горизонти" у Дрездені має концептуальний сенс: саме в цьому місті працював кдбіст Путін. "Тут, у Дрездені, у другій половині 1980– х років агент радянської спецслужби КДБ створив сім'ю, заощаджував на автомобіль і мріяв про кар'єру елітного розвідника. Падіння Берлінської стіни повністю змінило його ситуацію, і ввечері 5 грудня 1989 року він зателефонував до гарнізону Червоної армії в Дрездені з проханням відправити танки. Незадовго до цього натовп демонстрантів східних німців намагався зайняти будівлю КДБ", – говорить Їржі Давид.

Поряд з його фотографіями контейнер у Дрездені відкрив глядачам скульптуру української авторки Павли Нікітіної, яка закінчує навчання на Факультеті образотворчого мистецтва Технологічного університету у чеському Брно. Переможиця конкурсу молодих українських художників "МУХі 2021" готувала роботу для персональної виставки в Києві, але війна зламала ці плани.

Робота Павли Нікітіної "23. 02. 22" на виставці в Дрездені. Фото надане Їржі Файтом

Скульпторка пояснює: "Це мій автопортрет із серії "Страх". Цього року, в ситуації загострення загрози великої війни, масованої агресії проти моєї батьківщини, я почала працювати над актуалізацією стану страху. Ми вчимося жити поза цим станом, у той час як він все одно змінює нас. Втеча означає лише відволікання від його впливів і згоду з відсутністю свободи. У своїх роботах я шукаю свободу через самопізнання. Переосмислюю страх, котрий я прийняла у своєму ставленні до того, що відбувається, а потім надаю йому фізичну форму. Ми вже довго живемо в перманентному режимі надзвичайного стану, але наші внутрішні стани постійно перебувають у русі та трансформації. Моєю метою було зловити цей рух". 3D– скан для цієї роботи був зроблений ввечері 23 лютого, за кілька годин до початку бомбардування Києва, рідного міста художниці. Звідти й назва скульптури – "23.02.22".

Павла Нікітіна на відкритті виставки в Дрездені. Фото надане Їржі Файтом

Для Павли Нікітіної постать Андрія Сахарова, його гуманістична боротьба мають особисте значення. Її батько, іконописець Юрій Нікітін у співпраці з кримським істориком Олексою Гайворонським у 2008– 2009 роках створив першу в історії художню реконструкцію портретів кримських ханів із династії Гераїв. Також він давно співпрацює з Українською Греко-Католицькою церквою. Відпочиваючи в дитинстві в Бахчисараї і відкриваючи для себе кримськотатарський світ, Нікітіна чула про боротьбу Сахарова за права українських і кримськотатарських дисидентів, за інтелектуальну та релігійну свободу в СРСР.

Вже в першій статті, присвяченій вадам радянській імперії та гуманістичному осмисленню світу, "Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу" (1968 р.) Сахаров виокремлює "властиву Сталіну українофобію". Приїжджаючи на закриті політичні процеси, в листах радянським генсекам і академікам, зверненнях до міжнародної громадськості він вимагає звільнення в’язнів сумління, серед котрих Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Семен Глузман, Анатолій Лупиніс та чимало інших українських інакодумців.

Мустафа Джемілєв зізнається, що Сахаров врятував йому життя. 303 дні Джемілєв тримав протестне голодування. "Це було голодування з примусовим годуванням. Коли наближається летальний кінець, приходять наглядачі, тримають за руки, відкривають розширювачем рот і шлангом ллють так звану поживну рідину. На одному з побачень брат, наводячи аргументи для припинення мого голодування, показав через скло листівку від Сахарова, в якій той просив "припинити голодування, бо твоя смерть тільки потішить наших ворогів", – згадував лідер кримськотатарського національного руху.

Повернувшись до Москви після шести років на засланні в місті Горький, Андрій Сахаров використовує проголошену Горбачовим "гласність" для привернення уваги до кримськотатарської трагедії. "Необхідним є урядове рішення про організоване повернення до Криму усіх бажаючих повернутися кримських татар з наданням їм переважного права на прописку, льготних умов придбання будинків, спеціальних позик, влаштуванням на роботу", – пише він 1988 року.

В радянському пропагандистському фільмі "Заколот проти країни Рад" (1984 р.) демонструвалася фотографія, на якій верховний архієпископ УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий, що провів 18 років у сталінських таборах, благословляє хлопчика. Закадровий голос вкрадливо розповідає: "Сліпий благословляє хлопчика, якого звати Мотя. А ось бабуся хлопчика – Олена Боннер. Мати хлопчика і вся багаточисельна родина Олени Боннер. І нарешті її чоловік – академік Сахаров. Ось чому в Італії кардинал Сліпий благословляє хлопчика Мотю. Це шоу влаштувало ЦРУ, у котрого давні та тісні зв’язки зі Сліпим". Те, що радянські агітатори намагалися виставити ганебним, виглядає сьогодні демонстрацією гідності та солідарності. Сахаров закликав до припинення релігійних утисків, викривав радянський номенклатурний антисемітизм, Сліпий – продовжував лінію свого попередника, митрополита Андрея Шептицького, який із повагою ставився до єврейського народу, засуджував Голокост і рятував його жертв.

В 2016 році Україні вийшла збірка, присвячена 95-й річниці з дня народження Андрія Сахарова, під промовистою назвою "Герой Радянського Союзу". З точки зору універсальних цінностей та людяності Сахаров був правдивим героєм в тій імперії зла, уособленням незламного спротиву ій.

Цього року премією Сахарова за свободу думки, яку присуджує Європейський парламент, було вшановано український народ в особі президента Володимира Зеленського та лідерів громадянського суспільства, серед яких парамедикиня Юлія Паєвська, правозахисниця Олександра Матвійчук, мер тимчасово окупованого Мелітополя Іван Федоров, рух опору "Жовта стрічка". Ця подія додає особливого сенсу мистецькій зустрічі Їржі Давида і Павли Нікітіної у Дрездені, вписуючи їх висловлювання в історичну симфонію.

У тексті "Бентега та надія" 1977 року Андрій Сахаров писав про СРСР: "60-річна історія нашої країни сповнена жахливого насильства, потворних внутрішніх та міжнародних злочинів, загибелі, страждань, принижень і розбещення мільйонів людей. Але в ній були також, особливо перші десятиліття, великі надії, трудові та моральні зусилля, дух наснаги та самопожертви. Зараз усе це – страхітливе й жорстоке, трагічне і героїчне – пішло під поверхню відносного матеріального добробуту та масової байдужості. Виникло кастове, глибоко цинічне і, як я вважаю, небезпечно (для себе й усього людства) хворе суспільство (...). Але під цією застиглою поверхнею ховається масова жорстокість, беззаконня, безправ’я рядового громадянина перед владою та суцільна безконтрольність влади – як по відношенню до власного народу, так і по відношенню до цілого світу, що взаємопов’язане. І доки все це існує, ані в нашій країні, ані в цілому світі ніхто не має віддаватися самозаспокоєності".

Минуло 45 років, та російські реалії не змінилися. Україна за підтримки демократичного світу має поставити крапку в цій історії, покінчивши із перманентною загрозою агресивного розповсюдження хворої несвободи.