"Розповідайте, але не переконуйте": як допомогти близьким, що постраждали від сексуального насильства під час війни

Сексуальне насильство, пов’язане з війною, – це психологічна зброя, яку росіяни використовують проти України, щоб принизити та підкорити цивільне населення і військових.

Cтаном на червень 2023 року Офіс Генерального прокурора України зафіксував 210 фактів сексуальних злочинів окупантів. За попередньою оцінкою ООН, на кожен зареєстрований випадок сексуального насильства під час війни в Україні припадають 10-20 незареєстрованих.

Постраждалі від сексуального насильства під час війни можуть роками ховати від оточення травматичний досвід. Вони не розповідають про пережите навіть найближчим людям, остерігаючись осуду, і не звертаються по допомогу. Не лише тому, що бояться або соромляться, а й тому, що часто не знають про існування такої допомоги або не вірять в її ефективність. Тож зараз для українців важливо говорити про проблему відкрито та пояснювати врятованим, що її можна розв’язати.

Як зрозуміти, що людина пережила сексуальне насильство під час війни і потребує психологічної підтримки? Та як і де її можна отримати?

Що таке сексуальне насильство, пов’язане з війною?

Будь-які насильницькі дії сексуального характеру, що порушують тілесну цілісність та недоторканість людини. Це не лише зґвалтування, а й погрози зґвалтування, знущання зі статевих органів, примус оголюватися та спостерігати за сексуальним насильством тощо.

Окупанти вчиняють сексуальні злочини під час війни, щоб деморалізувати, принизити, підкорити мирне населення, а також показати військовим, що вони не завжди можуть захистити своїх співгромадян. Все це відрізняє сексуальне насильство, пов’язане з війною, від домашнього та інших форм гендерно зумовленого насильства.

Що переживають постраждалі?

Хтось намагається витіснити травматичний досвід і жити так, наче нічого не трапилося, але це ілюзія. Інші відчувають спустошення, розпач, огиду та зневагу до себе. Здається, що твоє тіло тобі не належить, а життя вже не буде таким, як раніше.

Якщо ви спостерігаєте таку поведінку серед близьких чи знайомих, варто поговорити з ними та запропонувати допомогу.

Як говорити з постраждалими?

Оберіть комфортне для людини місце та час. Такі розмови мають відбуватися приватно і конфіденційно.

Не тисніть і не нав’язуйтеся. Діліться інформацією, але не намагайтеся переконати. Ухвалити рішення людина має самостійно.

Уникайте фраз на зразок: "Я б на твоєму місці…", "Добре, що ти жива/живий". Вони перекреслюють емоційний досвід врятованих, знецінюють його і зменшують мотивацію звертатися по допомогу. Краще казати так: "Я намагаюся зрозуміти, як тобі важко, і хочу тобі допомогти".

Ніколи не звинувачуйте постраждалих у тому, що з ними сталося. Якщо вони самі беруть провину на себе, нагадуйте, що у злочині завжди винний виключно злочинець.

Постраждалі можуть розцінювати примус як елемент емоційного насильства. Тож якщо людина не хоче говорити про проблему, реагує на вашу пропозицію допомогти різко чи агресивно, припиніть діалог і вибачтеся. Будьте толерантними й поважайте особисті кордони врятованих.

Як запропонувати врятованим звернутися по допомогу?

Не наполягайте на тому, що людині вона конче потрібна. Звертатися по допомогу чи не звертатися, приймати її чи ні – особиста справа кожного.

Якщо людина боїться чи соромиться проходити реабілітацію самотужки, будьте з нею поряд: супроводжуйте до психотерапевта і будьте готові вислухати, якщо їй хочеться виговоритися. Для цього важливі ваше бажання і внутрішній ресурс. Але якщо їх немає (і це нормально), краще не давати обіцянок.

Де можна отримати допомогу?

Поділіться з постраждалими контактами надійних психотерапевтів або телефонами гарячих ліній психологічної допомоги.

Також вони можуть звернутися до Центрів допомоги врятованим (ЦДВ), що створені за ініціативи Офісу віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та за сприяння Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA).

Центри працюють в 11 українських містах. А саме у Києві, Львові, Запоріжжі, Дніпрі, Чернівцях, Мукачеві, Одесі, Кропивницькому, Полтаві, Харкові та Херсоні (мобільні центри).

Професійні психологи, що працюють у центрах, надають безоплатну та конфіденційну допомогу всім, хто постраждав від війни, зокрема тим, хто зазнав сексуального насильства, пов’язаного з війною. Фахівці ЦДВ також підкажуть, як і куди звернутися по гуманітарну та медичну допомогу, знайти тимчасовий прихисток і вирішити юридичні питання внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Як подолати травму та скільки часу на це потрібно?

Те, що ми пережили, залишається з нами назавжди, зокрема травматичний досвід. Але цілком реально зробити так, щоб він не завдавав болю та не заважав якнайшвидше повернутися до звичного життя.

Як швидко постраждалі можуть впоратися з травмою? Це залежить від багатьох факторів: типу нервової системи, світогляду, захисних механізмів психіки, оточення, характеру травми тощо. Одні відчувають полегшення після кількох тижнів терапії. Іншим потрібні місяці чи навіть роки, щоб навчитися знову довіряти людям і будувати з ними стосунки.

Конкретні терміни допоможе визначити психотерапевт. Разом із постраждалим він складає індивідуальний графік терапії та формує цілі, яких потрібно досягти після її завершення.

Як говорити про сексуальне насильство, пов’язане з війною, в публічному просторі?

Не розпитуйте про деталі та обставини, за яких відбулося насильство. Висвітлення таких історій із надмірною деталізацією та жорстокими подробицями може додатково травмувати постраждалих. Зрештою, це просто неетично.

Ніколи не оприлюднюйте особисту інформацію про постраждалих. Поважайте їхнє право на приватність та конфіденційність.

Уникайте слова "жертви", щоб не показувати вразливість людей перед насильниками. Краще говорити "врятовані". Для дискусій у медіа та на інших публічних майданчиках також підійдуть визначення "постраждалі" або "люди, що зазнали насильства", що констатують факт без емоційного забарвлення.

Після війни в українське суспільство повернеться чимало людей із серйозним травматичним досвідом. Мовчати про їхні травми буде неприпустимо. Тому нам необхідно якнайшвидше позбутися табу довкола проблеми сексуального насильства, щоб говорити про неї відкрито і толерантно.

Валерія Палій, президентка Національної психологічної асоціації, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.