Що часто не так з поліцією та силовиками: чому ті, хто мають захищати, можуть вбити

Чому ті, хто захисники за службовими обов'язками, часом з таким запалом, ентузіазмом та цинізмом готові калічити, гвалтувати, вбивати?

Як така жорстокість можлива сьогодні, в часи, коли чітко сформульовані права людини, коли ми живемо, а не виживаємо, коли нелюдська поведінка карається та засуджується.

Чому сьогодні порядні захисники суспільства завтра можуть стати його катами?

У чому причини та як це пояснюють психологічні дослідження?

Як будь-яка наука, психологія не дасть простих відповідей на складні питання.

Часто причина деструкції у сукупності факторів: внутрішніх і зовнішніх, стабільних та ситуативних.

Неможливо давати оцінки поза контекстом, в якому це відбувається.

Втім, мені хочеться поділитися даними трьох класичних психологічних експериментів, які можуть дати пояснення: що відбувається, коли жорстокість в силових структурах набуває масового характеру.

Їх дані ні в якому разі не виправдовують жорстокість, а радше викривають ті вразливі місця, які мають люди, що опиняються в специфічних умовах, маючи специфічні особистісні риси.

Наше завдання як суспільства та психологів говорити про ці вразливі місця та думати про те, як можна попередити ці страшні ризики.

Стенлі Мілгрем у 60-х роках провів серію експериментів, присвячених вивченню феномену підкорення в ситуації завдання шкоди іншому.

Старт їх проведення припав на початок судового процесу над нацистським військовим злочинцем Адольфом Ейхманом, який для реалізації Голокосту залучив багато людей, котрі виконували його страшні накази.

Мілгрем задавався питанням: чи були вони реальними спільниками, чи діяли вимушено?

Досліджувані у ролі "вчителя" не здогадувалися, що беруть участь в інсинуації. Вони мали за наказом підставних авторитетних та переконливих осіб карати інших "учасників-учнів" за помилки при проходженні завдань розрядами електричного струму (з тенденцією до збільшення вольтажу).

Результати вражали: так, наприклад, в серії одного з експериментів з 40 учасників – 26 дійшли до кінця, подаючи напругу у 450 В. Всі страждання "акторів" вони чули.

[BANNER1]

У 2008 році даний експеримент був відтворений, його результати повторилися.

Правда, вражає?

Втім, критики цього експерименту, на підставі аналізу інтерв’ю учасників, говорять про те, що до кінця дійшли лише ті, хто здогадувався про несправжність розрядів струму. Мовляв, хто б допустив такі наукові тортури?

Соломон Аш у 50-х роках минулого століття проводив експерименти, в яких підставні особи переконували досліджуваних у помилковості їх сприйняття так, що останні навіть починали сумніватися у тому, що бачать на власні очі.

Найбільш конформними (схильними до переконання) виявлялися учасники із заниженою самооцінкою і ті, хто опинився у меншості.

Конформність підвищувалася, коли потрібно було виступити проти авторитетів, озвучити свою позицію на загал.

Також конформність зростала разом із згуртованістю групи. Прийняття іншими, впливовими, значущими – важлива людська потреба і потужний інструмент для маніпуляцій.

Інше дослідження, про яке хочеться згадати – відомий Стенфордський в’язничний експеримент.

У 1971 році Філіп Зімбардо вивчав вплив соціальних ролей та обмеженого середовища на психіку людини.

24 студенти та аспіранти за $15 винагороди на день випадково були поділені на 2 групи – ув’язнених та охоронців. Наступні тижні вони мали провести в приміщеннях університету, відтворюючи тюремне життя.

Зімбардо створив умови, які сприяли дезорієнтації, втраті відчуття реальності та самоідентифікації. Через складну керованість процесу експеримент довелося завершити достроково, за 6 днів.

Майже у кожного третього охоронця була наявна садистська поведінка, і її наслідки наносили серйозну моральну та фізичну шкоду "ув’язненим".

Експеримент показав, що люди достатньо легко піддаються впливу, якщо існує ідеологія, яка надає законності діям, соціальна та інституціональна підтримка.

Фактично Зімбардо довів, що часто в таких ситуаціях обставини є визначальними, і мають більший вплив, ніж особистісні чинники.

Справедливості заради варто сказати, що дизайн даного експерименту також піддається масштабній критиці, дехто звинувачує Зімбардо у тому, що він витлумачив результати так, як було зручно йому.

Незважаючи на це, Зімбардо продовжив досліджувати дану проблему вже в реальному житті.

[BANNER2]

Скандал навколо в’язниці Абу Грейб в Іраці спалахнув у 2004 році.

Тоді через ЗМІ до широкої громадськості потрапили численні зафільмовані свідоцтва знущань американських солдатів над ув’язненими: насильство, наруга, приниження гідності, сексуальні злочини – все це було страшними повсякденними реаліями для ув’язнених.

Чоловіки та жінки – цинічно фотографувалися із закатованими, посміхаючись в об’єктиви.

Зімбардо увійшов до групи юристів, які захищали одного з американських військових штаб-сержанта Айвена (Чіпа) Фредеріка.

Результати його роботи та досліджень матеріалів цієї справи ви можете прочитати у книзі "Ефект Люцифера: чому хороші люди чинять зло" (яка має переклад і українською).

Зімбардо виражає занепокоєність тим, що замість того, щоб вивчити, зрозуміти та намагатися усунути ті систематичні проблеми, які існують у системі здійснення покарань, офіційна позиція командування полягає у фокусуванні на тому, щоб покарати "купку паршивих овець".

За матеріалами справи сержант Чіп був зразковим військовим, патріотом, добре організованим, хорошим товаришем, відкритим до взаємопідтримки, врівноваженим у тих ситуаціях, з якими він мав справу досі, вірив у Бога та по можливості відвідував церкву. Сержант Чіп міг йти на компроміс для того, щоб уникати конфліктів та не викликати негатив.

Результати експертизи та особової справи не показали, що Фредерік мав специфічні морально-етичні якості, в нього не було "подвійного дна", втім цікавими були результати його лідерських якостей.

Експерти оцінили його соціально-емоційний тип лідерства, який характеризується чутливістю до настроїв та потреб команди, втім він виявився абсолютно слабким у виконавському лідерстві, яке орієнтоване на формальні аспекти, плани, правила, стандарти.

За даними Зімбардо, це те, що зробило з майже ідеального Чіпа вразливого Ахілла.

Крім того, ситуацію значно погіршило й емоційне вигорання, яке не мало ознак цинізму, але мало ознаки дуже сильного емоційного виснаження.

Тобто зірвати свій внутрішній "стоп-кран" сержант вже не міг, в нього не було для цього внутрішнього ресурсу.

І коли він потрапив в ситуацію, в якій було жорстке протистояння свій-чужий, коли побратими цих "чужих" щодня чинили небезпеку для сержанта та його колег (Абу Грейб знаходилася серед житлових кварталів і часто піддавалася мінометним обстрілам) і йому про це постійно нагадували, коли комунікація з вищим керівництвом була вкрай неефективною, коли вони заохочували використання сили з метою проведення допитів, коли жорсткість інституціалізувалася та виправдовувалася, коли в такий дикий спосіб інші колеги змогли скидати багатомісячне напруження, втому та нудьгу, коли ув’язнені були знеособлені – не люди, а номери, коли всі вони чоловіки, жінки, дорослі та підлітки асоціювалися виключно з ворогом, який є уособленням зла – він почав діяти як усі. Так з чужої іскри розгорілося спільне полум’я.

Сержант Чіп отримав 8 років позбавлення волі. Він визнав себе винуватим у невиконанні службових обов’язків, жорстокому поводженні із затриманими, нападах та непристойних діях.

Айвен Фредерік був звільнений достроково у жовтні 2007, після того, як провів 4 роки в ув’язненні. Він звільнений з лав збройних сил США із скасуванням всіх привілеїв.

Валерія Палій, президентка Національної психологічної асоціації, модераторка робочоі групи з превенціі зміни клімату та збереження психічного здоров’я, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Route55/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

"Коли вас 20 років переслідують, а поліція безсильна". Що робити зі сталкінгом в Україні

В Києві з'явилось місце, де жертви домашнього насилля зможуть сховатися на 10 діб

Що робити жертвам домашнього насилля у період карантину: контакти служб допомоги

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.