Чому культура ніколи не на часі: Ukraine facility vs Ukraine perplexity

Чому культура ніколи не на часі: Ukraine facility vs Ukraine perplexity

Київська Школа економіки для українського уряду поспіхом складає пропозиції до плану Ukraine Facility – документу, в якому має пояснити ЄС, як витрачатиме надані на відбудову кошти. Виявилось, що в цих пропозиціях не враховані інтереси багатьох гуманітарних галузей, зокрема питання культури, креативних індустрій та збереження культурної спадщини... На прохання УП.Життя культурна менеджерка, колишня директорка Українського культурного фонду Юлія Федів пояснює, чому так і як може бути інакше.

Нещодавно Європейська комісія анонсувала новий, комплексний інструмент підтримки України – так званий Український Фонд. У досить стислий термін, а саме протягом трьох місяців, Україна мала самостійно визначитися з пріоритетами та реформами, сформулювати рамку підзвітності та очікувані результати, щоб отримати 50 млрд євро з 2024 по 2027 рік у вигляді грантів та позик.

Після численних конференцій, круглих столів, форсайтів, експертних фокус груп та урядових нарад на тему відбудови/відновлення різних сфер суспільного життя це завдання мало б бути максимально легким до виконання, і такий документ мав би вже давно лежати на столі у Кабінеті міністрів, чекати свого часу. Взяти хоча б напрацювання конференцій з питань відновлення у Лугано в липні 2022 та у Лондоні у червні 2023.

Це було б можливим лише в умовах існування "вузького коридору" Д. Аджемоглу та Дж. Робінсона, коли сильна держава співіснує з сильним суспільством. Ця книга є важливою до прочитання українцями, адже вона про свободу кожного і як її зберегти у протистоянні або взаємодії між державою та суспільством, щоб не опинитися у двох небажаних станах: бездержав'я або авторитаризму. Вона також про те, як підтримувати у суспільстві співпрацю й захистити його від маніпуляцій поділами та відмінностями.

Дуже важливою є синергія у взаємодії між органами публічної влади, бізнесом, медіа та громадянським суспільством, коли всі працюють на спільну мету – зберегти і відновити людський та фізичний капітал країни. Або хоча б існує синергія між органами влади, які творять та реалізують політики.

Читайте також: Від уряду вимагають включити культуру в програму фінансування ЄС з відбудови України

Ситуація з підготовкою чергового документа назовні – для Європейського Союзу, Міжнародного валютного фонду чи інших партнерів – показала, що ми вкотре "винаходимо велосипед", нашвидкоруч готуємо "новий" комплексний документ і потім стаємо заручниками виконання індикаторів, які прописали за відсутності єдиної системи критеріїв успішності реформ та якісної системи моніторингу та оцінки результатів цієї успішності (якісних та кількісних).

Паралельно в уряді немає системи "єдиної точки збору" напрацювань всіх профільних відомств, коли не забувають жодну з галузей, бо є загальне бачення взаємозалежності та взаємопідтримки.

Низький рівень управлінської культури на рівні системи органів виконавчої влади, відсутність єдиної стратегічної візії державної політики та розуміння комплексності процесів творення галузевих політик не у парадигмі міжвідомчої конкуренції, а у співтворенні. Все це породжує ефект "замкненого кола" десятків непрацюючих стратегічних документів, яким ми продовжуємо ходити з року в рік.

Тому не дивно, що у блоці про людський капітал та блоці про реформи ми знову не бачимо культури та креативних індустрій. Адже існує вічний конфлікт між розумінням культури як галузі розваг та надлишкової розкоші, нерозуміння внеску у ВВП країни креативної економіки, який є провідним у постіндустріальних суспільствах 21 століття та культури як основи, базису, на якому проростають інші сфери суспільного життя, як соціальна сфера, освіта, екологія, економіка, політика тощо. І це нерозуміння лише зростає на фоні активних бойових дій.

Наразі рішенням може бути зміна підходів "як управляти урядом", підвищення суб'єктності громадянського суспільства та децентралізація системи прийняття владних рішень, практикування принципів роботи на довгий період з глибоким пропрацюванням всіх шарів творення політик.

І саме тут культура відіграє важливу роль, вона створює єдиний словник для всіх творців і виконавців політик, вона формує кодекс етики, де гідність, за яку ми щодня втрачаємо людські життя, є основою, а політична коректність більше не прерогатива.

Бо якщо ми і надалі житимемо у культурних кодах народних прислів'їв "лагідне теля дві корови ссе", "з вовками жити як вовк вити" тощо, то і далі культура у програмах реформ буде поруч з великою рогатою худобою, і людський капітал розвиватиметься лише на рівні тваринних інстинктів.

Вагомою також є відсутність лідерства зі сторони профільного Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП). Адже саме воно буде виконавцем прописаних у плані програм з чіткими індикаторами. Тому знову постає у представників інших профільних міністерств питання, а чи потрібне нам таке міністерство і що є "культура", якою воно має опікуватися.

Можливо нам потрібно ліквідувати непрацюючий орган влади і натомість ввести посаду віцепрем'єра з питань культури та інформаційної політики, який/яка координуватиме наскрізність проявлення питань культури, національної пам'яті та інформаційної політики у всій системі Кабміну, а саме в кожному з міністерств, а також буде модератором екосистеми профільних центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ).

Витрати в державному бюджеті, передбачені на МКІП, можна розподілити між існуючими ЦОВВАми та профільними державними установами та підприємствами, і створити до цього ж такі необхідні у сфері охорони та збереження культурної спадщини агенцію та інспекцію, а у сфері підтримки креативних індустрій – Національний офіс розвитку креативних індустрій.

Існуючим наразі підзвітним МКІП інституціям можна розширити сферу повноважень. Нарешті передати мережу закладів культури Державному агентству з питань мистецтва та мистецької освіти. Центр Леся Курбаса реформувати в Інститут театру. Український центр культурних досліджень розвинути в установу, діяльність якої відповідатиме назві, а саме посилить збір та аналіз даних у сфері культури, процеси розробки нормативно-правових актів тощо.

Питання інформаційної політики передати Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, розширивши її повноваження, а питання інформаційної безпеки єдиному Центру протидії дезінформації.

Такий підхід уможливить просочення культурної політики у тіло Кабінету міністрів та дозволить людиноцентричному підходу стати в основі творення політик та плануванні державного бюджету країни процвітаючої демократії та сильного громадянського суспільства, якою я особисто бачу Україну.

Юлія Федів, громадська діячка, культурна та медіаменеджерка

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

На фото: палац Галаганів у Сокиринцях (Чернігівська область). Джерело: chernihivregion.travel

Читайте також: Чому про культуру забули в Ukraine Facility або тест на демократію та готовність вступу в ЄС

Реклама:

Головне сьогодні