Чому українським митцям варто інтегруватися в європейське культурне поле

496
11 квітня 2019

Доволі часто, коли йдеться про спільне європейське культурне поле, перед реципієнтом постає абстрактна картина – строката суміш найпопулярніших музеїв, медійних митців, фільмів чи музики, що задають тренди усім іншим.

Проте за тим, що може здатися творчим неладом, стоїть сила чітких структур ‒ мереж і платформ, що формують ринки і, власне те, що ми називаємо культурним полем.

Так, так, всі ці об’єднання, асоціації, програми.

Чому участь у них важлива?

Чому серед організацій та окремих митців її варто заохочувати й популяризувати?

Відповідь проста: сприйняття України за кордоном іде через нашу залученість до спільних європейських та міжнародних процесів.

Наразі представництво України, як окремих митців, так і організацій, в іноземних мережах і платформах вкрай низька.

Саме тому, на мою думку, ми не маємо можливості впливати на розробку загальноєвропейської культурної політики, українці, поки що, позбавлені права голосу.

Але чим більше нас буде інтегруватися в іноземні платформи та мережі, тим гучнішим буде голос України у процесі формування міжнародної культурної політики.

Нині Україна входить до близько двадцятьох музичних, музейних, архітектурних, кіно-мереж:

  • Європейської асоціації консерваторій,
  • Opera Europa,
  • Європейської театральної конвенції,
  • Europa Cinemas,
  • Europa Nostra,
  • Network of European Museum Organisations,
  • Versopolis
  • та інші.

При тому, що їх існує понад двісті. І всі вони представляють кіноринки, фестивалі або інтереси окремих професійних блоків – акторів, продюсерів, сценаристів.

Крок за кроком ми починаємо інтегруватися.

Що заважає робити це активніше?

Спроможність виділити потрібні для членства в міжнародних мережах і платформах кошти, адже сплата внесків є обов’язковою його умовою.

На жаль, не всі українські організації, а тим паче окремі фізичні особи, можуть собі дозволити витрачати п’ять тисяч євро на рік.

Але є й ті мережі та платформи, які приймають членські внески і по двісті євро на рік.

Думаю, це не дуже висока ціна за залучення до величезної кількості можливостей.

Які ж плюси в участі в міжнародних мережах і платформах?

1. Доступ до інформації

Чимало внутрішньої інформації розповсюджується тільки на членів мережі.

Як бути конкурентоздатним у рамках кіноринку, як позиціонувати свій стенд, де шукати топових інвесторів ‒ ці лайфхаки отримуєш лише тоді, коли береш участь у закритих сесіях.

2. Підвищення кваліфікації

При чому це відбувається вже не на рівні держави, а на міжнародному рівні.

Є можливість отримати фідбек від відомих режисерів, літературних редакторів, кураторів… У тебе з’являється доступ до інтелектуального ресурсу тих людей, які чогось вже досягли у своєму секторі.

Саме через мережування і платформи на нетворкінгових івентах ти отримуєш можливість розширити свої професійні контакти.

3. Пошук партнерів

Коли митця чи організацію вже ідентифікують як члена мережі, то довіру вони матимуть набагато більшу, адже пройшли затвердження радою експертів асоціації чи об’єднання.

Цей плюс відчутний під час пошуку копродукції, скажімо, у театральній чи кіногалузі, коли потрібно домовитися про презентацію країни на книжковому ярмарку.

Через членів мережі пошук партнерів, які будуть лобіювати ваші спільні інтереси або разом з подаватимуться на отримання співфінансування, відбувається набагато ефективніше.

Слід пам’ятати, що чимало європейських та міжнародних фондів передбачають фінансування через представників інших країн.

4. Підвищення якості культурного продукту

Якщо ти, як митець чи організація, варишся лише в національному або локальному казані, тобі важко себе з кимось порівнювати.

Відповідно, коли хочеш перейти на вищий рівень, раптом стаєш неконкурентоздатним, адже пропонуєш продукт, що не користується попитом.

Але чим більше ти буваєш на міжнародних зустрічах, тим більше бачиш, як твої партнери ставляться до якості продукту, ти навчаєшся у них і теж переносиш міжнародний досвід в Україну, адже твій продукт стає актуальним, таким, що відповідає прогресивним тенденціям.

Завдяки діяльності українського уряду країна починає інтегруватися у міждержавні союзи, отримує фінансування від європейських, американських, азійських фондів, але наштовхується на проблему, яка й стала приводом написання цього тексту, ‒ вітчизняні виробники культурного продукту погано орієнтуються в світових трендах.

Звісно, є винятки. Але їх замало.

Більшість культурних операторів, і це підтверджує зміст проектних заявок, які команда УКФ розглядає нині, орієнтовані на традиційну культуру.

Про інноваційність, прогресивність думають одиниці. І це теж є результатом ізольованості.

Виправити ситуацію можуть організаційні мережі та платформи – потужні джерела інформації, які економлять час і гроші, даруючи при цьому відчуття приналежності до великої спільноти однодумців, що надихає не менше, ніж відчуття власної неповторності.

Юлія Федів, виконавчий директор Українського культурного фонду, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Ціна культури і чому її потрібно платити 

Про що цьогорічний GogolFest та чому він не у Києві. Розповідає директор фестивалю Максим Демський

Східний експрес для Гогольfest: як орендувати потяг і зробити з нього мистецтво

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті