Ми втрачаємо час. Чому необхідно спростити процедуру реєстрації народження та смертей на окупованих територіях

Реінтеграція Криму та окремих районів Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) після їхньої деокупації – багатошарова тема, яка викликає більше питань, ніж відповідей, яку на сьогодні намагаються оминати як звичайні громадяни України, так і політики з державними посадовцями.

Подальша реінтеграція деокупованих територій потребує виваженої та кропіткої роботи – напрацювання правових механізмів, яких ніколи не існувало раніше, не тільки в Україні, але й у світі, а також роботи зі свідомістю мешканців тимчасово окупованих територій (ТОТ). "Прості рішення" тут не працюють, натомість лише шкодять.

"Там усі зрадники. Коли деокупуємо – щось вирішимо". Такі та схожі думки можна почути, коли йдеться про повоєнне життя на ТОТ. Невелика кількість громадян України задумується про тривалість та масштабність роботи з тимчасово окупованими територіями, ще менше – дійсно готові щось робити для цього.

На жаль, у багатьох може виникнути внутрішній спротив до вирішення питань деокупованих територій, адже "чому після виснажливих боїв, втрачених життів захисників, усього, що довелося пережити українцям, ми будемо витрачати час, сили, гроші та інші ресурси на такі несуттєві речі, як адміністративна процедура реєстрація народження на ТОТ?".

Ця позиція є цілком зрозумілою з погляду людини, яка ховала близьких, сиділа в укриттях і вже понад півтора року живе в умовах страшної повномасштабної війни.

Проте держава не може це припустити. Наші військові перебувають на фронті зокрема для того, щоб у Севастополі, Сімферополі, Донецьку та Луганську висіли українські прапори. Важливо вже зараз розробляти затверджувати виважену державну політику реінтеграції окупованих територій. Ні, це в жодному разі не буде легко та безконфліктно для всіх учасників.

Попри окупацію Україна має опікуватися цими територіями, тому саме Україні доведеться долати складнощі реінтеграції після їхнього звільнення.

Не помічати та відкладати – основний підхід влади на сьогодні. Законопроєкти щодо реінтеграції ТОТ губляться ще на етапі розгляду в комітетах. Публічна дискусія навіть не починається.

Можна довго перелічувати питання, які потребують врегулювання вже зараз. Наприклад, що робити з правочинами щодо нерухомості, які відбулись із початку окупації. Відповідей поки немає. Ще одне питання – як бути з актами цивільного стану, які відбулись на ТОТ, тобто, в Україні і з громадянами України.

Зараз немає достовірних даних про кількість народжених та померлих на тимчасово окупованих територіях українців із 2014 року і їх неможливо отримати. Однак йдеться про мильйони фактів народжень, шлюбів та смертей, які мають бути внесені в українські реєстри органів РАЦС, і які зараз неможливо зареєструвати, крім як на виконання рішення суду.

Зареєструвати факти швидко неможливо, адже їх визнання відбувається лише в судовому порядку, через складну, довгу та коштовну процедуру. Доступ до цієї процедури на підконтрольній території є в небагатьох. Суди перевантажені однотипними справами та не можуть забезпечити їх якісний розгляд. "Пропускна здатність" українських судів на порядки менша, ніж реальна кількість фактів народження та смерті, не кажучи вже про шлюби.

Система Безоплатної Правової Допомоги (БВПД) також не може задовільнити попит на ці дії, особливо в період повномасштабної війни. Тому вкрай логічною і необхідною є процедура реєстрації актів цивільного стану в позасудовому порядку, хоча б для простих випадків, коли ситуація цілком зрозуміла.

Це дуже актуальна проблема, особливо після початку незаконної мобілізації до російських окупаційних військ у вересні минулого року. Чоловіки, можливо, і хотіли би виїхати з окупованої території, однак через відсутність документів у дитини вся родина залишається на ТОТ. Це суто прагматичний аргумент на користь адміністративної процедури реєстрації народження, бо чим більше українських чоловіків поїде з ТОТ, тим менше буде примусово мобілізованих до російських ЗС.

Є ще один суттєвий аспект про який не задумуються ті, хто не дотичний безпосередньо до процесу отримання судових рішень. Існує стала судова практика, коли судді у своїх рішеннях визнають тільки факт народження дитини в матері, не беручи до уваги факт вступу в шлюб на окупованій території. Таким чином на виконання рішень суду величезна кількість заявниць стають матерями-одиначками, яким держава має надавати додаткову соціальну підтримку і відповідно витрачати на це кошти платників податків.

Україна втрачає дорогоцінний час

Зараз на розгляді в парламенті перебуває законопроєкт № 9069 про запровадження позасудового (адміністративного) порядку реєстрації народжень та смертей, які відбулись на ТОТ. Така процедура рано чи пізно буде запроваджена, адже в судовому порядку неможливо зареєструвати всі факти народжень та смертей, які відбулись на ТОТ із 2014 року. Це неможливо як під час окупації, так і після її закінчення.

Проте наразі законодавець категорично проти ухвалення цього закону. Причини різні, однак варто розуміти, що ми втрачаємо час замість напрацювання дієвих правових механізмів. Цей час можна було би використати на розробку інструментів для скорочення перехідного періоду на деокупованих територіях, роботу на майбутнє.

Зараз усе йде до того, що після деокупації ці території опиняться в правовому вакуумі, без готових правових механізмів та навіть без розуміння з боку державної влади, якими ці механізми мають бути. Наслідки – безлад та хаос, який неодмінно впливатиме на всю Україну. Великі спільноти, у яких люди не можуть реалізувати свої базові права, інтегруватися в соціум, стають підґрунтям для розвитку деструктивних ідей та соціальних практик, поширення злочинності.

Тому логічно очікувати від профільного комітету Верховної Ради пропозиції по суті запропонованої норми, формулюванням, а поки залишається лише сподіватися на ухвалення законопроєкту 9069, а також на те, що законодавець та інші владні суб’єкти усвідомлять ці завдання та почнуть їх вирішувати замість безкінечного повторення про "не на часі", чи що на ТОТ залишилися лише не варті уваги колаборанти. Хто би там не був – ми маємо вирішувати проблеми, які не зникнуть самі собою і планувати своє майбутнє.

Анна Рассамахіна, адвокатка ГО КримSOS, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.