Гроші за студентом, індивідуальні освітні траєкторії та модернізація мережі: якою буде трансформація вищої освіти

Уявімо, у вас болить рука. День, тиждень, місяць. Біль не те що б гострий, але ниючий. Весь час дає про себе знати. Ви розумієте, що відкладати візит до лікаря вже просто нема куди, але чомусь не йдете – можливо, не хочете почути неприємний діагноз та сподіваєтесь, що "саме пройде". Але не пройде.

Схожа ситуація в Україні з вищою освітою. Багато з нас погодяться, що якість освіти в багатьох університетах, скажімо м’яко, потребує вдосконалення. Роками в розмовах одне з одним, на експертних зустрічах ми погоджуємося, що диплом ЗВО знецінено, на роботі доводиться "перенавчатися", потрібні зміни. І хоча починати їх лячно, зокрема через масштаб трансформації, але річ у тому, що іншої опції в нас просто немає.

По-перше, це зміни, час яких давно настав. Для будь-якої країни ефективна система освіти = динамічний розвиток, сильні фахівці, економічний добробут. Відкладати зміни в освіті – відкладати розвиток країни.

По-друге, війна вносить корективи. Нам треба розвивати людський капітал швидше, щоб посилити державу та забезпечити відновлення економіки. Водночас ми просто зобов’язані використовувати обмежені ресурси максимально ефективно. Найперше людський капітал, а також і бюджет, який сьогодні природно орієнтований насамперед на оборону.

Нині наша команда вже презентувала декілька рішень, які спрямовані на комплексну трансформацію системи вищої освіти в Україні (перші два – законопроєкти, які ще має розглянути Верховна Рада):

  • зміна системи держзамовлення та запровадження державних грантів: мета – збільшити кількість студентів, які отримують державну підтримку для здобуття вищої освіти, а також створити передумови для якісної конкуренції між ЗВО за вступників;
  • запровадження індивідуальних освітніх траєкторій: студенти зможуть самостійно регулювати строки навчання, вивчати предмети, які цікавлять найбільше, та навіть змінювати спеціальність після року-півтора навчання, якщо є така потреба;
  • посилення управлінської спроможності ЗВО через масове навчання управлінських команд, посилення ролі наглядових рад при ЗВО, розширення їхнього функціоналу, залучення до рад представників бізнесу тощо;
  • модернізація мережі ЗВО, інвестиції в навчально-наукове й лабораторне обладнання в укрупнених закладах, яких стане менше, але які будуть конкурентоспроможними і забезпечуватимуть якісну освіту.

Коментуючи одразу ініціативи з модернізації мережі (яка передусім вимагає злиття деяких наявних закладів), зазначу – ми не можемо ігнорувати той факт, що демографічні показники сьогодні падають. І ця тенденція розпочалася ще задовго до початку повномасштабної війни. Отже, упродовж останніх десятиліть кількість випускників шкіл весь час поступово зменшується, тож та мережа університетів, яка функціонувала ще 30 років тому, сьогодні неактуальна. Місцями ми буквально фінансуємо стіни закладів і пам’ять про їхні попередні досягнення, а не розвиток якості освіти в них тут і зараз.

Натомість нам потрібно зберігати найкраще, розвивати та посилювати, об’єднувати ресурси закладів. Наприклад, замість двох-трьох слабких університетів ми можемо створити на їхній базі один потужний заклад і сконцентрувати інвестиції в одній точці. Бо фінансувати всіх потрохи – недоцільно та безперспективно.

Водночас слід зазначити, як відбуватимуться подібні об’єднання. Університети, що приєднуються до більших, збережуть свою галузеву спрямованість і певний ступінь автономії. Спеціалізовані наукові школи ставатимуть автономними інститутами або факультетами. Так само будуть збережені висококваліфіковані кадри, оскільки ми чітко усвідомлюємо їхню цінність. Частина фахівців продовжить роботу у галузевому інституті, інші – зможуть інтегруватися до кафедр університету, до якого приєднується заклад.

Крім того, у межах проєкту Світового Банку "Удосконалення вищої освіти в Україні заради результатів" передбачені кошти для оновлення матеріально-технічної бази закладів, що об’єднуються. Йдеться про кошти у сумі до 1,5 млн доларів на заклад, частина з яких буде цільово виділятися на розвиток установ, що приєднуються.

Водночас саме укрупнення закладів не змінить докорінно ситуацію з якістю освіти в усіх університетах. Саме тому, серед іншого, ми пропонуємо переглянути наявну систему державного замовлення та відійти від чорно-білого поділу на "бюджетник/ контрактник".

Зараз приблизно 60% студентів навчаються на контракті. Наша мета – зробити так, щоб 60% здобувачів отримували державну підтримку в різних обсягах, залежно від результатів ЗНО/НМТ. Тобто що вище бал, то більший грант вступник може отримати (включно зі 100% покриття вартості навчання).

Важливо, що гроші "ходитимуть" за студентом, а це означає, що абітурієнт зможе навчатися в тому університеті, де насправді хоче, незалежно від його форми власності. Так ЗВО отримають додаткову мотивацію до розвитку і вдосконалення, почнуть по-справжньому конкурувати за вступника.

Водночас система державного замовлення збережеться для тих спеціальностей, які першочергово потрібні державі: медики, педагоги, інженери, аграрії, металурги, енергетики тощо. Держава й надалі платитиме за підготовку цих фахівців, виплачуватиме їм стипендії та пропонуватиме перше робоче місце. Так само збережуться пільги для вступників із вразливих категорій.

Інший крок – запровадження індивідуальних освітніх траєкторій. Так, у студентів, що вчаться не за держзамовленням, з’явиться можливість регулювати строки навчання. Вони зможуть управляти своєю річною навантаженістю в межах 30-80 кредитів ЄКТС на рік, тобто завершити бакалаврську програму за 3, 4, 5 або ж 6 років. Це створить більше можливостей для вибору та свободи студентів.

Крім цього, на бакалавраті ЗВО зможуть створити міждисциплінарні програми – такі, де в межах однієї галузі вивчаються кілька спеціальностей. Студент вступає на галузь і після проходження двох курсів (або ж 60–120 кредитів ЄКТС) може обрати спеціальність у межах цієї галузі для подальшого навчання. Це стане у пригоді всім, хто на момент вступу ще не визначився остаточно з майбутньою професією.

І, звісно, надважливу роль у розвитку або ж навпаки – занепаді закладів, а отже, і якості освіти в них, – відіграє управлінська складова. Від того, яким є керівництво, чи залучено студентство, колектив та бізнес до ухвалення рішень, залежить дуже багато. Тож наша мета – розвинути управлінську спроможність топових команд в університетах. Нині ми завершуємо пілотний проєкт навчання управлінських команд 6 університетів і незабаром будемо розгортати цей проєкт на всеукраїнський масштаб.

Наша ціль – навчити до 1000 управлінців закладів вищої освіти (проректорів, деканів, завідувачів кафедр) навичок управління сучасною університетською спільнотою. Паралельно ми посилимо роль наглядових рад у закладах вищої освіти, щоб уможливити перехід до університетської автономії європейського зразка. Зараз готуємо відповідний пілот і незабаром розповімо про це більше.

Підсумовуючи, повернуся до першого абзацу – до порівняння з рукою, яка болить, й ігнорувати біль уже нестерпно. Зазвичай лікування, яке прописують, нам не дуже подобається (пігулки, уколи, хірургічне втручання та реабілітація мають мало спільного з чимось приємним, зрозуміло), але результат одужання того однозначно вартує.

Оксен Лісовий, міністр освіти і науки України, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Реклама:

Головне сьогодні