Легенди карпатського краю ІІ

У Карпатах є багато легенд. Я знаю одну з них і знаю досконало, тому що сам її придумав.

Хто не знає Дезийдерія Васильовича з Перевалу! Вуйко Дезьо - це міф, міф радянської доби, але, як на мене, то міф усіх часів.

Коли з'явився Вуйко Дезьо на Перевалі, відколи він там живе, не пам'ятає ніхто. Та й немає, мабуть, чоловіка, який би колись над цим задумувався, бо ніхто ж не переймається тим, відколи лежить у Черемоші каменюка, що під мостом на Кути? Щодня у дощ, у сніг, у негоду чи у спеку Вуйко на Перевалі.

[L]Він засипає рівчаки, мурує стовпчики, викидає гілки, розгортає сніг - коротше, доглядає за дорогою і лісом, пильнує порядок, береже подорожніх і звірину, які мандрують у гори чи спускаються у долину.

У кожній порі у Вуйка Дезьо своя робота - чи везти восени на зиму шутер і пісок, чи звозити після зими сухостій та бурелам. Він все знає, а люди жартома кажуть, що він з Перевалу навіть керує хмарами, громами і блискавицями. Цікаво, що ніхто не може сказати, хто загадав Вуйкові цю роботу, хто його контролює і, взагалі, чи платять йому за те якусь копійку? Але люде "дякую" кажуть.

Отак би може й жили люде, Вуйко Дезьо і Перевал, якби не проїхало цими краями доросле безтолкове дитя великого керовника.

Прийшлось так, що у лісі, коли дитя було у повному розпачі, Вуйко Дезьо направив його до найближчої хати де можна було здобути самогону. Вдома дитя розповіло татові про те, які чудові роботящі люди живуть на Перевалі. Великий керовник, завітавши на гостини до Карпат, вирішив познайомитись з роботящими людьми з Перевалу, а так як на Перевалі був тільки Вуйко Дезьо, тому що він був там завжди, то ця велика честь спіткала саме його.

Місцеве начальство, нічого не второпавши, про всяк випадок, навздогін високому гостю послало у Київ подання про нагородження Вуйка Дезьо орденом. У столиці Вуйка Дезьо ніхто не знав, тому нагородили його швидко, ще до зими.

У Києві, коли Вуйка нагороджували, найбільше що його хвилювало це те, що випав перший сніг, а він не на Перевалі. З цього приводу Вуйко не міг заспокоїтись цілу зиму, аж поки весною не зійшов весь сніг. З того часу Дезийдерій Васильович став міфом.

Змінювалось начальство в районі, змінювалось в області, іншим став великий керовник, а всім гостям Карпат розказували одну й ту ж байку, що на Перевалі живе чоловік, який розмовляє з буками, знає мову птахів, розганяє грозові хмари і не боїться вовків та диких кабанів.

Звичайно, що це була проста дурня для туристів, але хочу сказати, що іноді в мене виникало якесь глибинне, фундаментальне відчуття, що якщо раптом десь зникне Вуйко Дезьо, то на Перевалі перестануть рости буки, а зимою не випаде сніг. Була якась підприродна, містична наповненість його присутності у цьому куточку Карпат. Хоча робив він досить прості речі.

Я люблю мандрувати Карпатами, але не кудись зокрема, а так, куди заманеться. Отак, одного разу, я й дістав до тітки Ганни - жінки Вуйка Дезьо. Вона саме по-обіді відпочивала, а я мав меланхолійний настрій, ото ж і, аби що, сказав, що добре їй за таким знаним і роботящим чоловіком. І навіщо я те зробив?

- За ким, за Дезийдерієм?, - тітка Ганна як гнівалась, то завжди звала вуйка повним ім'ям. - Та воно ледащо за весь вік нічого коло хати не зробило. А з тим Перевалом, то чоловік геть здурів. Він якби міг, то жив би з тим Перевалом і мав би від него дітей.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП