Київські Лаври: Подерв’янський мало читає, а слоник Позаяка не старіє

13-16 травня відбувся вже п'ятий фестиваль поезії "Київські Лаври". Традиційно у весняному Києві зібралися поети з України, Білорусі, Грузії, Польщі та Росії. Цього року фестиваль дуже симпатично співпав із акціями Білоруської весни в Києві та зі сплеском інтересу до Росії - цілком закономірного з огляду на політичні події в Україні.

У цьому контексті цікаво виглядала зустріч-дискусія Захара Прілєпіна та Леся Подерв'янського, що відбулася в п'ятницю. Захар Прілєпін - член забороненої в Росії націонал-більшовицької партії. Лесь Подерв'янський - художник, в Україні напевно більш відомий як автор, що активно використовує обсценну лексику, та як один із провідних учасників акцій "Анти-НЕК".

Ще більш провокаційно, ніж таке поєднання митців, виглядала тема їхньої розмови: "Реалізм як новаторство. Треш як спосіб повернути зацікавленість читача". На жаль, у розмові не йшлося ні про реалізм, ні про треш - дискусію митців перетворили на зустріч із читачами.

Відтак замість гострих запитань, які митці могли б поставити один одному, довелося слухати про "Яку сучасну російську літературу ви б порадили прочитати" чи про "На кого ви орієнтуєтесь у живописі".

Потішило хіба зізнання Подерв'янського: "Я зараз мало читаю. З українських письменників люблю Жадана та Ульяненка, тому що вони мої друзі".

З цікавих заходів, що відбулися, я б ще назвала Грузинський міжнародний фестиваль поезії, вечір польської поезії, Мінський фестиваль поезії "Порядок слів", проект "Київ-etc", Міжнародний літературний фестиваль у рамках Форуму видавців...

Говорили про серйозні речі - про покоління письменників, про масову та елітарну літературу, заангажованість і чесність літературних премій, про подальші шляхи розвитку національних літератур і вибір між окремим національним шляхом і світовим всеохопним контекстом...

У неділю, в день завершення фестивалю, нагородили двох поетів братніх держав. Лауреатами стали Богдан Задура (Польща) та Євген Рейн (Росія).

Але в пам'ять чомусь особливо врізався не один із цих високочолих заходів, а щось зовсім навпаки - смішне. Це вечір іронічної поезії. У суботу ввечері в одній залі зійшлися Юрко Позаяк, Олександр Ірванець, Сергій Пантюк, Володимир Цибулько та Назар Федорак.

Поети вкрай різні, та їх об'єднали дві речі. По-перше, всі учасники одностайно зізналися в тому, що не можуть пояснити сенсу словосполучення "іронічна поезія". По-друге, їх об'єднали теми - того вечора читали вірші та жартували переважно про секс і політику. Дивно, правда?

Є аудіо-запис виступу - слухайте і дивуйтеся самі. Я просто зверну вашу увагу на декілька цікавих уламків цього пазлу.

Назар Федорак прочитав псевдоліричну антипоему "Жадан". Такі собі гарбузові сини й дочки - Жадан і вся його рідня з собутильниками включно.

Тещу Сергія затримують на роботі

справи.

Вона повертається пізно і чує, як зять

гучно скандує в компанії групи "Калєкция",

загальновідому лексему з трьох літер.

Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.

Її не цікавлять нюанси: що зять

якраз цитував -

і не Подіка,

а Мао Цзедуна в оригіналі.

Згадаю милий вірш-коду Цибулька про "rossia.com.ua", поезію про "великодержавний метеоризм", а також його чотиривірш про український менталітет:

І з месією хріново,

І без месії хріново.

І з Росією хріново

І без Росії хріново.

Сергій Пантюк читав старі поезії та нові вірші зі своєї ще неопублікованої дитячої книжки "Неслухняники". В результаті отримали своєрідний коктейль із текстів про грозу батьків пана Перевертаса, автоепіграм і віршів про молоді поетичні пиятики.

Олександр Ірванець показав свою нову збірку "Мій хрест", нагадав, що "іронія приходить з віком" і прочитав парочку поезій зі свого Живого Журналу. Наприклад, ось цей:

Весняним розпашілим небом

Потяглись у рідні краї

Журавлі, шпаки, гуси-лебеді,

Білоконі і бакаї.

Ось вони долетять, розглянуться

Хижим поглядом навкруги,

І за ними услід потягнуться

Боделани і сацюки.

В Каліфорнії у далекій,

У глухому яру за селом

Пал Іванич, прикутий лебідь,

Рветься в небо і б'є крилом!..

Гей, птахове! Ви вірно робите,

Що крізь терн летите до зірок!

Є що тут поклювати-подзьобати,

Є й посрати на що через крок!

Юрко Позаяк виступав останнім. Він виступає дуже рідко, тому публіка здається нормально сприйняла його нагадування про те, що від довгого нечитання старі тексти стають новими. По-моєму, так і сталося. Давно знайомі не першої свіжості алкохоку чи "Дума про слоника" звучали все одно непогано.

Якщо птаха тримати в неволі,

Якщо птаху підрізати крила

І якщо відрубать йому лапи,

А до того ще й вищипать пір'я,

І напхать йому в задницю яблук,

І усе це в духовці спекти, -

То це буде засмажена качка,

Це окраса святкового столу.

По-моєму, вечір іронічної поезії міг би стати гарним приводом започаткувати приємну звичку українських поетів і авторів повернутися до сміхової барокової питомо української культури в найкращих традиціях Котляревського.

От би було добре: новини волатимуть про те, як все погано, а любителі літератури над усім цим посміються. Я колись прочитала, що сміх - це найкраща зброя проти зла. Минулої суботи я це відчула як ніколи.

Замість висновку не втримаюся і процитую ще трохи Позаяка:

Якщо тебе розстріляли

Дарма! Хай кати лютують

Пройде десь років із тридцять -

тебе реабілітують!