Психологія ненависті

738
3 вересня 2010

У статті "Психологія вибору" вже говорилося про ті принципи, за якими здійснюють вибір - і не тільки політичний - наші співгромадяни. Казалося і про те, як він може залежати від релігійних уявлень, від віри в розвиток людини до Бога чи проти нього.

А проте одна й досить суттєва частина цього вибору зосталася поза рамками цього дослідження. Не треба думати, ніби людина завжди здійснює вибір в цьому житті, виходячи лише з якихось власних критеріїв, хай навіть і досить специфічних. Не слід вважати, що всі добрі.

Іноді буває й так, що весь вибір зводиться лише до одного - такого типу поведінки, що має на меті принизити чи знищити когось талановитішого за тебе - і її відправною точкою стають не так власні думки людини, як зовнішній стимул для цього.

Такій людині достатньо тільки побачити когось кращого за неї, як у неї тут же виникає бажання знищити його, знецінити його досягнення чи принизити його як людину. Кожен з нас, напевно, не раз стикався з подібним...

Початки

Найчастіше це відбувається тому, що таким чином одна людина хоче долучитися до успіхів і енергії іншої. Тоді їй здається, що для цього їй треба хоч щось зробити, здійснити хоч якийсь вчинок, пов'язаний з тією людиною.

А коли такої можливості немає, коли людина не знає, що чи як робити - тоді й робитиме будь-що, що вміє. А якщо вміє тільки щось погане - то й результат буде відповідним.

Так, люди, виходячи з церкви, іноді замість того, щоб стати кращими, з новою силою починають сваритися між собою. Так працює підсвідомий, автоматичний вибір - назад, до минулого.

Іншою підставою для такої поведінки може служити й неусвідомлене прагнення підвищити власну самооцінку за рахунок приниження того, з ким можеш себе порівняти. Особливо, якщо ця інша людина дійсно талановита чи відома.

Кожен з нас часто буває незадоволеним собою - щось нам може не подобатися в собі, в чомусь може страждати наша самооцінка. Найпоширенішим способом захисту тоді стає механізм проекції - приписування комусь іншому власних недоліків.

А у випадку з людиною відомою чи більш успішною, це дає вже подвійний виграш. Таким чином ми отримуємо можливість вже не тільки "позбутися" цих своїх вад, але й шанс завдяки цьому імітувати власний розвиток, оскільки вважаємо, що не маючи їх тепер - перевершуємо в цьому ту людину.

Саме тому публіка здебільшого і є настільки падкою до особистого життя знаменитостей, до "смажених" фактів їхньої біографії, до того, щоб знецінювати і принижувати їхні заслуги, знаходити в них щось подібне до власної підлості.

Через це завжди травлять талановитіших за себе. А проектуючи свої недоліки вже не на знаменитостей, а на тих, хто поряд з нами, можна спробувати вже не тільки позбутися власних недоліків і проблем, але й поглянути на те, як хтось інший зможе їх вирішити. Ніби й позитивне, на перший погляд, бажання...

Система

У тому разі, коли такий механізм переносу починає носити вже систематичний характер, він додатково надає ще й певного сенсу людському існуванню, породжує відчуття його необхідності й цілеспрямованості. Через це подібна поведінка і видається якби привабливою. Тим більше, що для її виправдання завжди можна створити якісь хитромудрі логічні конструкції.

Так, бажання причинити комусь біль можна пояснити тим, що від того тій людині буде тільки краще - бо це чомусь її навчить, вкаже їй на недоліки чи поставить її на місце. А спробу вчинити підлість - своєю вірністю якимсь принципам. Адже переважно саме найпідліші люди й видають себе за найбільш принципових, чи не так?

Ну, і так далі - фантазії тут немає меж. Тому й виглядає, що наша планета схожа на планету "скалічених богів" - які втративши здатність творити, намагаються повернути тепер її собі через творення зла, через ненависть і зневагу до інших. Мовби й справді вважають, що чим більше цієї ненависті буде - тим краще для них.

Хоча й дійсно - іноді ця ненависть може бути необхідною умовою розвитку людини. Так, переносячи на когось свої недоліки і ненавидячи його за це, людина мовби створює відображення власного "я" - такого, яким воно було перед цим. І ніби забезпечує собі певний вектор розвитку.

Базується така поведінка на вірі в те, що завжди можна заставити себе зробити навіть те, що тобі неприємно, коли будеш ненавидіти себе за щось погане - недостатню рішучість чи нічим не зумовлений страх. І це, мовляв, буде додатковим стимулом для того, щоб їх пересилити.

Йдуть такі переконання з дитинства - так могли ставитися до нас дорослі. От тільки звикши діяти подібним чином, ми потім вже й не можемо діяти інакше. І замість того, щоб свідомо обирати цілі свого життя, щоб насолоджуватися ним, починаємо сіяти ненависть - як щодо себе самого, так і щодо інших.

Симбіоз

Ненависть може виникати і між людьми, пов'язаними між собою симбіотичними взаємозв'язками - між близькими родичами, між батьками і дітьми, подружжям, хорошими подругами чи друзями.

Вона може бути реакцією на неможливість розірвати ці стосунки і повернути собі втрачену свободу. Але може мати й інші причини. Так може бути тоді, коли ми хочемо змусити близьких нам людей щось зробити - особливо те, що неприємне нам чи їм. Для цього ми теж часто використовуємо ненависть.

Але іноді ми можемо отримати її й від зовсім чужих людей і без ніяких видимих на те причин. Таке явище добре відоме психотерапевтам. Тоді, коли клієнт переносить на них якісь свої почуття щодо інших - переважно батьків. Звуть це "переносом".

У психоаналізі його вважають обов'язковою умовою розв'язання проблеми, так як саме він дає можливість терапевту зрозуміти в чому річ. А проте буває й так, що й психотерапевт теж втрачає самовладання, реагує зовсім не так, як йому би цього хотілося.

Таке стається тоді, коли ситуація провокує в нього якісь власні спогади, активізує колишні проблеми. Це вже - "контрперенос". Саме щоб навчитися уникати його, майбутній психотерапевт й повинен спершу "пропрацювати себе" - самому пройти через цілий ряд терапевтичних процедур.

Але таке ж може трапитися і в житті кожного з нас - треба тільки, щоб така, навіть незнайома нам людина, вдало потрапила у відповідну больову точку, чимось "зачепила" нас. Єдиним виходом тоді стає лише спроба зрозуміти те, що сталося, відшукати його першопричини.

У психотерапії це зветься "супервізія", а в повсякденному житті ми допомагаємо один одному просто спілкуючись, ділячись з друзями своїми почуттями і переживаннями. Ось саме це й служить захистом від чужої ненависті - не полюбити, але зрозуміти.

Так, на відміну від загальноприйнятої думки, протилежністю ненависті стає не стільки любов - іноді вона навпаки - може тільки ще більше все ускладнити - а розуміння. Любов, з'єднавшись з ненавистю, може утворити єдиний амбівалентний комплекс, зруйнувати який буде вже зовсім несила.

Через це, напевно, не завжди варто любити того, хто тебе ненавидить. І тільки розуміння, тільки вміння прощати, може й справді змінити світ. В тім числі - і в політичній сфері, і в житті країни, і в наших особистих планах...))

 
Ігор Лубківський

powered by lun.ua