Державна зрада чи злочинна недбалість, або Знову до питання про повернення культурної спадщини

Поки музейники та громадські діячі вирішують, як повернути в Україну культурні цінності з окупованих Російською Федерацією територій – наші законодавці успішно приймають закони, що зводять такі зусилля нанівець, а чиновники просто не помічають цієї проблеми.

Протягом останнього року широко обговорюється питання повернення в Україну "скіфського золота". Мова йде про більше ніж 500 експонатів, що були представлені на виставці "Крим – золото і таємниці Чорного моря" в археологічному музеї Алларда Пірсона (Нідерланди) з лютого до серпня 2014 року.

Ще до завершення експозиції Україна та Росія заявили свої претензії на твори.

Україна аргументувала це тим, що артефакти належать до державної частини Музейного фонду України, а Крим є її законною територією. Росія ж, навпаки, стверджувала, що Крим де-факто російський, і скарби кримських музеїв мають повернутися до них.

Оскільки боротьба за спадщину скіфів має вже не тільки культурне значення, але й політичне та дипломатичне, перемога в ній є справою честі для обох держав. Однак, наразі існує реальна загроза, що цю справу Україна може програти.

Причиною поразки України може стати наш же закон №1207-18 "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Проблема в тому, що сьома частина 5-ї статті цього документу покладає відповідальність за збереження культурної спадщини на окупованій території не на когось – а на ... Російську Федерацію!

Відтак, Росія легко може вимагати в Нідерландів експонати виставки "Крим – золото й таємниці Чорного моря", і при цьому посилатися на наше ж законодавство.

Цей суперечливий закон був ініційований ще у квітні 2014 року депутатом Сергієм Соболєвим і успішно пройшов п'ять комітетів. При цьому, як свідчить офіційна сторінка Верховної Ради, закон №1207-18, покликаний у тому числі регламентувати питання охорони культурної спадщини на окупованих територіях, навіть не потрапив у Комітет із питань культури та духовності, який тоді очолював В'ячеслав Кириленко.

Залишається лише дивуватися – як такий правовий абсурд досі не виправлений, і чому чиновники та парламентарі, як минулі, так і нині чинні, навіть, не помітили його?

Чого вже декілька місяців не б'є тривогу оновлений парламентський Комітет із питань культури та духовності?

Цікаво, чи хтось із так званих культурних очільників за цей рік бодай спробував всерйоз поставити собі питання про дієві процедури повернення культурної спадщини?

Якщо ні, то громадськість має поставити питання про довіру таким депутатам та чиновникам.

Якщо переходити до плану дій, то негайно потрібно ініціювати зміни до закону №1207-18, бо його чинність у цій редакції не лише кидає тінь на наших законодавців, ганьбить нашу країну, але й істотно зменшує шанси на повернення вкрадених скарбів.

Нова редакція 5-ї статті закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" має чітко визначати, що всі предмети культурної спадщини на тимчасово окупованій території мусять бути негайно повернуті Україні, оскільки вони є частиною Музейного фонду України.

У випадку, якщо предмети культурної спадщини не будуть повернуті, Україна повинна домагатися застосування щодо Російської Федерації міжнародних санкції у сфері культури, які б, наприклад, передбачали конфіскацію предметів музейного фонду РФ.

Ці питання потрібно лобіювати в ЮНЕСКО та інших подібних організаціях.

Окрім того, слід чітко визначити, що країна-окупант несе повну відповідальність перед Україною та світом за знищення або пошкодження предметів культурної спадщини як у Криму, так і в Донбасі, де російське вторгнення призвело до численних руйнувань культурної інфраструктури.

Нам же, усередині країни, потрібно серйозно задуматися над тим, хто нестиме відповідальність за такі законодавчі новації. Чи це просто недбальство, чи навмисний злочин на користь іншої держави?

Як так сталося, що профільне міністерство Кириленка за цілий рік навіть не звернуло уваги на подібний законодавчий абсурд?

Напрошується висновок, що воно навіть не підходило до врегулювання питання – бодай лише законодавчого! – повернення культурної спадщини з окупованих територій.

Зрештою, виправлення в закон №1207-18 має стати лише початком великої боротьби за повернення та збереження культурної спадщини України. Вона має включати:

– розробку комплексного законодавства про повернення спадщини – зокрема, нарешті ми маємо підписати Другий протокол Гаагської Конвенції про захист культурних цінностей 1999 року;
– роботу в міжнародних організаціях, що займаються питаннями культури;
– а також запуску відкритого реєстру викрадених артефактів.

Весь світ має знати, що Росія не лише окупант та агресор, але й країна-грабіжник, яка по-варварськи намагається присвоїти собі чужу спадщину та історію.

При цьому, події на Донбасі доводять, що й знищення чужої культурної спадщини жодним чином її не турбують.

Наталія Заболотна, спеціально для УП