Давай за вас, давай за нас.
Машина таксиста, котрий віз мене з Аеропорту, майоріла державними прапорцями, на одному з дзеркал висіли поряд Микола Чудотворець, Діва Марія, турецьке синьо-блакитне око, манекі-неко, та, здається, куля на шнурку; на бардачку примостилися дві наліпки "Укроп".
Телефоном він поговорив з кимось невідомим забійним суржиком, вибачався та вживав слова "серденько", "не злися на мене", "мама прєувєлічіла твій гріх", потім поговорив з мамою, котра схильна до гіперболізації гріхів, попрощався "Героям Слава, та всьо я поняв, вєчєром то всьо зроблю"; нарешті після: "я дико вибачаюся, воскрєсєньє, сім`я", - він уточнив мою адресу російською мовою, але легко перейшов на більш-менш українську, коли почув, як я говорю по телефону.
Дорогою він сварив патріотичного штибу людей на бігбордах, бо "в країні війна, а воно тратиться на піар, ще думають, що хтось на то поведеться. Посаде він всіх, канєчна. Само всядеться в тепле крісло. Вже мама моя на таке не ведеться, а мама – женщіна слаба, любить картинки, а на що їй тепер картинки, в неї два сини. Оце я на таксі, а Сашка на фронті. Якби Сашка був на таксі, тоді б я був на фронті, проста математика".
[L]В його машині грає диск гурту "Любе". Щоразу, коли я чула приспів "Ждет Севастополь, ждет Камчатка, ждет Крондштат, верит и ждет земля родных своих ребят, там за туманами, вечными, пьяными, там за туманами жены их не спят" або: "Давай за вас, давай за нас, и за десант, и за спецназ,за боевые ордена, давай поднимем, старина" мені хотілося вийти, закрити вуха, закричати або, бодай, запитати, чого він це слухає, навіщо, невже людина, чий брат зараз на фронті, не розуміє, що слухати це як мінімум дивно?
І я не витримую і запитую: "Чому у вас грає "Любе?". Він явно не розуміє ані питання, ані моєї інтонації. Його вираз обличчя: "А в чому справа, шановна"?. І я починаю пояснювати, в чому справа. Навіть не в тому, що це улюблений гурт Путіна, зрештою, однакові музичні смаки цілком можуть мати і маніяк і святий. Навіть не тому, що лідер гурту цілком підтримує агресивну політику Кремля. "Ви чуєте, про що і про кого вони співають?" "Ну да. Про мужиків, про правду, про жизнь, про вічне".
Гурт "Любе" втручається в нашу розмову: "Нас не накроют флагом военным, не прозвенит над нами салют, разве что в небе, вечном не тленном, ангелы Божьи нас отпоют".
"Ну от чуєте? Воно без політики, воно про те, що є ми, є Бог, воно за життя, про прокляту війну, про нас, про них, хто тут розбере?". Я кажу, що Бога давно вплутують в політику, і що я не можу зрозуміти, як можна слухати пісні, що славлять звитягу окупантів. Він знизує плечами, витягує диск, запускає радіо. Я мовчу. І він мовчить.
Потім він починає говорити. "Ви, навєрно, праві. Але я звик до цієї музики, приріс. Воно таке застольне, розкриває душу. На кожнім празнікє співаємо". "Горілка також розкриває", - зітхаю я. "Канєчна!" - погоджується він. Я йому розповідаю, що можна слухати і "Тінь сонця", і "Козак Систем", згадую Жадана, Любу Якимчук, Лазуткіна. Він нікого і нічого не знає і не чув. Каже, як зупинимося на світлофорі, все запише. Записує.
А я думаю, яка каша в наших головах. Поради недомовитій ґадзині: "Беріть, що є в холодильнику, та зробіть салат".
Така сама салатна каша, як в його машині, де уживаються державні прапори, укропні наліпки, куля на шнурку, передана братом, музика "Любе"…
Така сама каша, як на його дзеркалі, де висить Микола Чудотворець, Діва Марія для захисту, турецьке око від зурочення, манекі-неко для грошей та успіху, скільки нещасть ми наїлися, що беремо на озброєння будь-яку символіку, нанизуємо всі ці обереги, щоб, бодай, щось одне спрацювало.
І починаєш думати, як важко розплутати весь цей клубок протирічь, нанизувань, вузликів, розібрати всі ці нитки, що наплітали поколіннями, що продовжуємо плести й ми. І думаєш, хто ти така, щоб докоряти, однак, думаєш, що треба бути тією, хто може допомогти розібратися, розплутати, вузлик за вузликом, символ за символом, звичку за звичкою. За нас.