Інститут книги vs Держкомтелерадіо: вбити не можна помилувати

Попри бурхливі обговорення законопроекту про Український інститут книги наприкінці минулого року, в січні, його ухвалили доволі тихо й непомітно.

Однак буквально за місяць, 24 лютого, з’являється "Концепція державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року", підписана Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком. У ній те, що є головною метою Інституту книги, покладається на Держкомтелерадіо.

Раптовий сплеск зацікавленості влади до проблем української культури загалом і до жалюгідного стану книговидання, книгорозповсюдження та культурних компетенцій мешканців України зокрема, приємно здивував.

Минуло лише 10-12 років постійного наголошування на важливості розвитку культури та культурних індустрій для покращення соціально-економічної ситуації. І ось маємо відразу два важливі державні документи, виконання яких має підсилити книговидавничу галузь, вдосконалити функціонування бібліотек і збільшити кількість людей, які читатимуть книжки.

Про заснування Українського інституту книги всі зацікавлені завзято дискутують ще з минулого року, коли відповідний законопроект був внесений на розгляд ВР.

Кількість різко позитивних, різко негативних і нейтральних оцінок виявилася приблизно однаковою, що для мене є добрим доказом того, що Інститут книги має шанс довести свою потрібність. Чи зможе? Що цьому сприятиме і що може завадити?

Виразним позитивом Закону є намір зосередити координацію і виконання державної політики у сфері книговидання, книгорозповсюдження і читання в одній інституції.

Зараз таких інституцій є три: Держкомтелерадіо реєструє суб’єктів, що займаються видавництвом, оптовою і роздрібною книжковою торгівлею, а також, невідомо чому, поліграфічних підприємств, котрі, як відомо, є лише надавачами технічних послуг, але аж ніяк не виробниками книжкової продукції.

Я справді не знаю, чи реєстрація впливає на можливість видавати книжки і чи отримали реєстраційні свідоцтва виробники і розповсюджувачі електронного контенту.

Також Держкомтелерадіо проводить два "міжнародні" книжкові ярмарки, організовує "національні" стенди для представлення української книги на іноземних книжкових ярмарках і є організатором та єдиним розпорядником державної програми "Українська книга", через яку фінансується видання близько 150-200 назв книжок, які потім розподіляються по бібліотеках.

Книжкова палата України, головним завданням якої є збирання всієї видавничої продукції і комплектування повної бібліографії українських видань, створення баз даних, також підпорядкована Держкомтелерадіо.

Другим органом управління є Міністерство культури України. У його підпорядкуванні перебуває кілька національних бібліотек, включно з Національною науковою бібліотекою імені Вернадського, котра, як і Книжкова палата України, збирає у себе всі українські видання, каталогізує їх, створює бібліографію, формує бази даних.

У сфері управління Мінкультури, начебто, перебувають (чи донедавна перебували) ВСІ 18000 публічних бібліотек України, принаймні, закупівля книжок для них відбувалася не лише за кошти місцевих бюджетів, а й через відповідну програму Міністерства.

Третій орган — це Міністерство освіти і науки, яке досі було найпотужнішим гравцем на видавничому ринку, оскільки формувало й оплачувало державне замовлення на кількасот мільйонів гривень щороку.

Але безкоштовні шкільні підручники – це священна корова українського державного соціалізму, тому про МОН і роль популістської державної політики в занепаді книговидання поговоримо наступного разу.

Отож, маємо 3 органи державного управління, які, займаючись однією справою, жодним чином не взаємодіють між собою, не вигадують нових програм, роками не намагаються нічого змінювати, а лише розподіляють кошти, по накатаному. 

Створення Інституту книги  допоможе цим органам здійснювати те, до чого вони покликані: формувати державну політику у сфері культури чи, вужче, книговидання, книгорозповсюдження, бібліотечної справи та промоції читання. 

Державним службовцям не доведеться демонструвати креативність і бути організаторами заходів, їм не потрібно буде виявляти досконалу обізнаність із новинками книжкового ринку, щоб зробити гарний вибір для бібліотек. Вони нарешті позбудуться відповідальності за невдалі міжнародні презентації.

Усім цим займуться менеджери, які мають потрібний досвід. А державні службовці забезпечать їм комфортні умови для роботи.

Справою Міністра культури буде слідкувати за реалізацією державної політики і лобіювати виділення достатнього для цього фінансування.

Держкомтелерадіо, швидше за все, позбудеться видавничого департаменту, який там всім заважає, зате зможе активно співпрацювати, забезпечуючи передбачену державними програмами промоцію через встановлення спеціальних регулювань для ЗМІ.

Можуть не хвилюватися бібліотекарі, які чомусь виявили бурхливе незадоволення створенням Інституту книги, котрий точно створюється не для того, щоб впливати на державну політику в бібліотечній сфері.

Формувати цю політику – це справа відповідних професійних асоціацій та експертів, в цьому випадку Української бібліотечної асоціації.

Коли буде достатньо коштів – то й профінансує відповідні програми, як робить це Польський інститут книги, в якого є програма "Єдиний каталог і реновація та ревіталізація бібліотек в сільській місцевості".

Від створення Інституту книги точно мають виграти письменники і перекладачі, літературознавці та дослідники. Адже досі ними ніхто не опікувався. Через нього будуть організовані стипендії та резиденції, нові премії, дослідження, конференції.

Відбудуться суттєві зміни в просуванні українських книг на глобальний ринок, і це стосуватиметься і фізичного переміщення українських книг за кордон, і продажу більшої кількості прав через виділення грантів на переклади і промоцію української літератури.

Організацією національних стендів займуться фахівці, які вже мають такий позитивний досвід, а не урядовці, які лише чули про це або ж визначені ними неспеціалізовані компанії, які не в змозі надати якісні послуги.

Нарешті, зазнає суттєвих змін програма "Українська книга", яка спрямують на задоволення потреб читачів.

Зросте поінформованість бібліотекарів і покупців книжок щодо наявного в продажу асортименту, проводитиметься  моніторинг і аналіз попиту,  аналіз ефективності запропонованих промоційних та інших заходів, на підставі якого і коригуватиметься програмна діяльність Інституту книги.

При якому органі державного управління буде створений Інститут в Законі прямо не сказано, але з контексту випливає, що при Міністерстві культури.

Словом, виразний позитив – це єдиний виконавець державної політики, з повною за це відповідальністю, але й повними повноваженнями.

І на цих словах всі ми розуміємо, що чинна система поки що не пристосована до делегування повноважень.

Не торкаючись навіть системи розподілу бюджетних коштів на різні програми і того, скільки виділяється на культуру, незважаючи на різні формальні жорсткі обмеження, які вже всі навчилися оминати, але в нас навіть при формуванні державної політики різні гілки влади не здатні узгоджувати свої дії.

Ми ще не встигли як слід усвідомити всі переваги і слабкі сторони Інституту книги, як 24 лютого, тобто майже через місяць після прийняття ВР закону про Інститут книги, з’являється "Концепція державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року", підписана Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком.

У ній виконання цієї політики покладається на Держкомтелерадіо! Залиш надію всяк, хто сюди входить…

Текст Концепції, яка робилася на коліні, яка базується на недостовірній інформації про те, як начебто підтримують книговидання в "країнах Європи і США і навіть в Канаді", яка містить цілком нереалістичні популістські показники, яких дозволить досягти ця "Концепція".

Зокрема, в описі проблеми також знайшлися цікаві факти:

"У країнах Європейського Союзу, США вплив держави насамперед полягає у створенні сприятливих умов для розвитку видавничої галузі, зокрема шляхом запровадження системи численних преференцій для суб’єктів видавничої справи, в тому числі податкових пільг.

Основним засобом підтримки книговидання з боку урядів європейських країн та США є закупівля за бюджетні кошти від 25 до 40 відсотків щорічного накладу книжок, які виходять друком у цих країнах, для поповнення фондів публічних, дитячих, спеціалізованих та університетських бібліотек.

Водночас в Канаді прийнято програму розвитку видавничої галузі, метою якої є створення сприятливих умов для видання і розповсюдження видавничої продукції канадських авторів.

Зазначена програма є основним механізмом державної підтримки видавничої галузі, обсяг фінансування якої становить близько 30 млн. доларів США на рік".

Те, що тут написано є або повною, або частковою вигадкою. Немає системи численних преференцій для видавців, а лише зменшення ПДВ, дуже рідко – відсутність ПДВ, аби підтримувати попит.

Наполегливо шукала, але не знайшла підтвердження кількості закупівель за бюджетні кошти в таких величезних обсягах. Для великих видавничих країн це значило б сотні мільйонів чи навіть мільярди євро чи доларів.

І до чого тут  взагалі Канада з доволі скромним як на потужну країну (з проблемами видавничої галузі через безпоседню близькість США)  бюджетом?

Тепер цікаве про фінансування:

"Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюватиметься в межах загального обсягу державного замовлення на виробництво телерадіопрограм та випуск видавничої продукції, а також за рахунок коштів суб’єктів видавничої справи".

Тобто з коштів, виділених Держкомтелерадіо? І координуватиме всю цю "діяльність" також Держкомтелерадіо? А вони точно спроможні це робити? Чому ж не робили 25 попередніх років?

Я неодноразово пересвідчувалася: якщо починають з неправди або напівправди, – в кінці точно обдурять. Так і з цією Концепцією.

Я б радила шановному Прем’єр-міністрові її негайно відкликати, провести консультації з експертами і привести її у відповідність до згаданого вище Закону України.

А також внести у ВР законопроект про закріплений відсоток видатків держбюджету на культуру, включно з функціонуванням Інституту книги, реалізацією програм популяризації читання та інших.