Новий Інститут книги чи чергова “матрьошка”: що чекає на українську літературу?

За створення Інституту книги 4 листопада в першому читанні проголосували 233 народних депутати. Створення такого інституту анонсував народний депутат, голова Комітету з питань культури та духовності ВР, Микола Княжицький у вересні 2015 року під час Форуму видавців у Львові.

Тепер у професійної спільноти залишається 14 днів на його обговорення та пропозиції. Нині варто розуміти, що цей закон не можна просто взяти і переписати. Туди можна внести лише певну обмежену кількість правок. Якщо галузеві правки взагалі комусь будуть цікаві.

Прийнятий законопроект ніби продовжує давні розмови у літературному та видавничому середовищі про потребу створити інституцію міжнародного просування української мови та літератури.

Щось подібне до Гете-інституту, Французького інституту, Британських рад, польського Інституту книги тощо. Але прочитання проголосованого тексту зароджує сумніви.

Тексти українських письменників, перекладені іноземними мовами, з'являються та публікуються якимось чудесним способом. Ані їх друк, ані переклад, ані участь авторів у міжнародних подіях не підтримує українська держава.

Сьогодні це справа фанів нашої літератури — жмені видавців і перекладачів, яким не байдуже. Саме вони роблять так, що в Німеччині перекладено вже майже всі тексти Жадана. І що у Франції виходить "Солодка Даруся" Марії Матіос у дуже престижному видавництві "Gallimard". Плоди саме їхньої роботи дозволяють членам журі читати тексти українських письменників і роздавати їм всілякі "Ангелуси".

Цю справу би полегшила хоч яка підтримка від України на державному рівні.

Але наразі її нема, тож цю роботу замість української держави намагаються виконувати приватні або іноземні інституції.

Наприклад, пригодилася би програма творчих резиденцій для перекладачів (щось подібне вже спробували створити в Meridian Czernowitz, але наздогнала криза). Або програма фондування роботи перекладача стипендією або одноразовим ґрантом (щось таке вже роблять іноземні культурні центри в Україні, також уже є старт спроби замінити брак такого фінансування народним crowdfunding на новонародженій платформі Komubook).

Ілюстрація на платформі Komubook для видання "Сніданок у Тіффані", фото: komubook.com.ua

Або програма підтримки власне видання перекладу (як це було в програмі підтримки перекладів фонду "Відродження", що дозволила видати чимало дуже важливих для поступу сучасної української мови перекладних книжок).

Або знайомство перекладачів між собою для спільної роботи (щось подібне було на перекладацьких програмах всередині Книжкового Арсеналу, а також на різноманітних професійно зорієнтованих днях перекладу).

Або стратегія участі України у великих ярмарках із національними стендами (тут маємо хіба що досвід трирічної програми "Транзит" у рамках книжкового ярмарку в Ляйпцігу, якою опікувався Форум видавців, готуючи національний український стенд коштом приватних фондів).

І от — вродило! Прийняття в першому читанні законопроекту про створення Інституту книги в Україні виглядає за добрий симптом. Але, можливо, лише на перший погляд.

Назва Інститут книги апелює до польського тезки - Instytut Książki, який було засновано 2004 року.

Ця польська інституція працює в кількох напрямках. Назовні - організація роботи польських національних стендів на ключових книжкових виставках світу, а також робота з перекладачами та видавцями перекладів польської літератури. Їх привозять до Польщі, аби познайомити з місцевим літературним ландшафтом, їм оплачують роботу, допомагають фондувати видання перекладу. Вишенька на цьому торті — перекладачька премія "Трансатлантік" у сумі 10 тисяч євро.

Всередину країни Instytut Książki направляє роботу з популяризації читання. Ці завдання виконують у співпраці з бібліотеками, які перетворюються із приміщень, де стоять етажерки з книжками, на центри громадського життя на місцях, які забезпечують доступ до книжок для, зокрема, маргіналізованих груп. Більше про роботу Instytut Książki свого часу розповів його директор Ґжеґож Ґауден.

Досвід створення бібліотеки на справді публічного відкритого простору — історія Міської бібліотеки в Сіетлі

Президент ГО "Форум видавців" Олександра Коваль вважає, що для успішної діяльності польський Інститут книги має всі підстави та можливості:

"Інститут має достатнє фінансування на утримання великого штату працівників, їх часті відрядження по країні і за кордон. Фінансування на реалізацію програмних напрямів затверджується або відразу на цілу кількарічну програму, або ж за ним звертаються щороку. І отримують!

Директор Інституту є цілком самостійним у своїх діях. Рішення експертної ради щодо виділення стипендій, фінансування проектів, перекладів є остаточними і не потребують узгодження з міністром культури".

Чи український Інститут книги буде схожий на польський? Або на будь-який інший успішний аналог родом із будь-якої іншої країни?

Ірина Подоляк, одна з авторок проекту закону, заступниця голови парламентського комітету з питань культури і духовності, народна депутатка, говорить про складність і дискусійність наявного законопроекту.

Подоляк акцентує увагу на роботі майбутнього Інституту книги з книговиданням за кошти держбюджету та на роботі з місцевими бібліотеками:

"Мова іде й про повне перезавантаження вже одіозної програми "Українська книга", під яку щороку виділяються десятки мільйонів, і виведення її з-поза сфери координації Держкомтелерадіо. Все просто - слід закуповувати для бібліотек вже видані книжки на транспарентних засадах".

Проект держбюджету 2016 р. на фінансування участі України в міжнародних форумах, конференціях, виставках, Фото: Ірина Славінської. Документ надано Олексієм Кононенком

Здається, подумки Ірина Подоляк уже готова попрощатися з цим законом: "Якщо законопроект виявиться мертвонародженим, він буде відхиленим у другому або третьому читанні".

І справді, в тексті прийнятого закону за майбутнім Інститутом книги закріплено функції, що раніше належали Держкомтелерадіо. Це і видання книжок державним коштом, і забезпечення бібліотек книжками, і промоція української літератури в світі.

Про останню функцію написано аж два окремі пункти: "створення і реалізація програм популяризації української літератури в Україні та за кордоном" та "розробка заходів з популяризації вітчизняної книговидавничої продукції".

Про роботу програми "Українська книга", яку адмініструє Держкомтелерадіо, УП вже писала.

Як Держкомтелерадіо справляється зі своїми міжнародними промо-функціями — теж уже знаємо. На прикладі цьогорічного Франкфуртського ярмарку, осмислити це допомогли і свідчення волонтерів, і самих чиновників.

В цій структурі серед працівників немає навіть людей, які би володіли англійською мовою та могли би писали мейли умовному оргкомітету умовного міжнародного ярмарку.

Є потреба замінити суб'єкта дії.

Кураторка "Книжкового Арсеналу" Ольга Жук зауважує: "У інших країнах інститути книги, як правило, підпорядковуються або Міністерству закордонних справ, або Міністерству культури. Як видно з тексту законопроекту, фактично Інститут книги виконуватиме функції, які частково були у департаменту видавничої справи у Держкомтелерадіо.

Сподіваюся, що не створять "матрьошку", прикріпивши новостворений інститут до старої структури, також що це не буде просто зміна вивіски, репліка Держкомтелерадіо з тими ж бюрократичними і кадровими проблемами".

Для таких побоювань є підстави, адже прийнятий проект закону дуже розмито говорить про схему організацію нової інституції. Майбутній Інститут книги буде підпорядкований Міністерству культури. Хто там працюватиме, як ця робота контролюватиметься, і де взяти кошти на зарплати нових фахівців і на забезпечення запланованої діяльності — не ясно.

Фото: Стронґовський, 2015

Водночас, Олександра Коваль зауважує, що один закон сам по собі нічого не визначить і не змінить:

"Діяльність цього інституту, як і будь-якого в Україні, залежить не від закону про його створення, а від суми всіх законів і правил, які регулюють діяльність.

В існуючих умовах будь-який найпрогресивніший директор найкращого Інституту книги буде змушений діяти тільки у встановлених рамках, коли, наприклад, оплата за готель не може перевищувати 250 грн. на добу, на харчування — 30 грн., а виплати за кордон можливі лише за наявності якоїсь компанії-прокладки".

Чи будуть переписані для ефективності роботи майбутнього Інституту обмежувальні правила, і як досягнути балансу поміж незалежністю інституції та громадським контролем ефективного використання бюджетних коштів? Ці запитання наразі виглядають риторичними.

Олександр Афонін,президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, говорить не тільки про сирість тексту законопроекту, але і про те, що його творці не залучали представників галузі до підготовки тексту:

"Коли ми дізналися про підготовку такого закону, то сподівалися на співпрацю. Але дізналися, що законопроект зареєстрований, уже коли він уже був зареєстрований.

Текст закону нас засмутив: він сирий, в ньому не прописано багато функціональних речей. Я звернувся до голови комітету Миколи Княжицького, запропонував разом опрацювати закон. Проект закону було розіслано членам Асоціації та зібрано зауваження. Ми напередодні від'їзду до Франкфурту зустрічались із Княжицьким із невеликим колом видавців, яких вдалося виловити на той час — це Сергій Політучий ( ГК Фактор), Олексій Кононенко (Держкомтелерадіо), Олексій Дубас ("Генеза"), Олександр Красовицький ( "Фоліо").

Ми обговорили зауваження, і я передав великий список пропозицій. На жаль, ми побачили на сайті Верховної Ради проголосований проект закону, що мав первісний варіант".

Текст закону містить нововведення, що стосується перекладів української літератури іноземними мовами. Ідеться про "підтримку створення перекладів української літератури на інші мови, в тому числі фінансування перекладів в порядку, передбаченому законодавством".

Хто, як, що і за скільки грошей підтримуватиме переклади української літератури? Відповідей поки що немає. Але це дуже важливо.

Саме пов'язана з перекладами української літератури іноземними мовами частина закону фактично є єдиним абзацем, який бодай якось вирізняє задуманий український Інститут книги від уже наявних установ, департаментів, управлінь.

Якось вирізняє, але ми наразі не знаємо, як конкретно.

На цю ж тему дуже влучно зауважує Ольга Жук: "Конкретних заперечень положення про заснування Інституту книги у багатьох експертів не викликають, бо це все одно, що на формальне привітання "добрий день" відповідати розлогими думками, що те, яким буде цей день, залежить від багатьох факторів".

Тепер у спільноти фахівців галузі є 14 днів, аби повірити, що ідеться не про імітацію, та пропонувати і лобіювати свої правки.

Повний текст закону, який проголосували в першому читанні, читайте на сайті Верховної Ради.