Щоби діти росли щасливими, готуймо щасливих вчителів

Можливо, якщо всі ініціативи з пошуку нової парадигми освіти в нашому суспільстві звести до однієї тези, це б звучало так – головне, щоби дитина виросла щасливою.

Пам’ятаю, як ми, створюючи альтернативну школу 6 років тому, самі були в шоці від власної сміливості, коли записали в декларацію цінностей школи, що головною місією школи є формування не конкурентоздатної та успішної, а перш за все щасливої людини.

Тоді ми були одні з перших, хто голосно це декларував.

Більшість дивилась на нас, як на хворих, якщо не сказати, як на злочинців.

Потрібно було кожному доводити, що така позиція не тільки має право на існування, але й найбільш актуальна в сучасному світі.

Зараз же, на щастя, щастя дитини, перепрошую за каламбур, поступово займає центральне місце в освітніх парадигмах більшості нових шкіл, що створюються, і практично всіх освітніх громадських ініціатив. І навіть в концепції освіти від Міністерства освіти та науки.

[L]І що мене особливо тішить, що є розуміння, що, по-перше, дитина не може стати щасливою колись потім, по закінченню школи, якщо вона не є щасливою зараз, і по-друге, дитина не може бути щасливою, якщо навколо неї немає щасливих дорослих – батьків та вчителів.

Що ж таке щастя, і звідки воно береться?

З моєї точки зору, щастя – це стале переживання радості, яке супроводжує людину - автора свого життя.

А такий стан авторства досягається лише через розвиток власної емоційної сфери. Тобто через тотальну творчість. Творчість, творчість, ще раз творчість!

Ще один аспект розвитку емоційної сфери – практика співчуття іншим. Тобто практика емпатії.

Приємно, що зараз в Україні незалежно одна від іншої створюються освітні громадські ініціативи, які спрямовані саме на ці цінності. Навіть якщо при цьому вони називають ці цінності різними словами.

В попередній колонці я вже писав про інтегральне лідерство в освіті, парадигма якого просувається Міжнародним інститутом інтегрального розвитку.

А, наприклад, двома тижнями пізніше мені вдалося заглянути на міні-EdCamp – (не)конференцію від відомого міжнародного руху, який у нас потужно розвивається як EdCamp Ukraine. І назва заходу вже обіцяла щось цікаве – "Різноманіття освіти – шлях до розкриття потенціалу у щасливому освітньому просторі".

Проводила (не)конференцію Наталія Чуприна, яка залучила до команди EdCoach School for happy teachers освітян державної, приватної і альтернативної освіти Києва, Полтави, Вінниці, Миколаєва та Одещини разом з колективом Креативної Міжнародної Дитячої Школи (КМДШ).

Ось, почитайте тільки назви і ключові слова з доповідей на цьому заході:

• Емоційний інтелект – шлях до щастя.
• Лайфхаки щасливого робочого дня педагога.
• Життя як захопливій експеримент.
• У чому моє вчительське щастя?
• Технології креативності – стимул до творчості щасливого вчителя.
• Емоційна грамотність у взаємодії з дітьми.
• Персональна траєкторія розвитку щасливого вчителя.
• Розвиток мовленнєвої креативності.
• Як створити регіональний клуб щасливих вчителів.
• Шлях до щастя дорогою творчості.

Навіть не буду коментувати, все здорово!

Взагалі традиція EdCamp варта того, щоб про неї сказати пару слів окремо.

Перш за все тому, що це приклад самоорганізації вчительської спільноти без участі держави. По-друге, важливо, що це горизонтально сформована ініціатива. По-третє, на подіях EdCamp вчителя вчать самих себе.

По-четверте, в події, на якій я був, взяли участь понад 200 вчителів з 20 областей України, а таких подій EdCamp проводить близько 50-ти у цьому році, і охоплення вчителів цими подіями весь час збільшується.

І нарешті, головне, – так складається, що це ініціатива щасливих людей. А це для мене означає, що у неї є майбутнє!

До речі, треба не пропустити Четвертий Національний EdCamp-Ukraine, який відбудеться 2-3 липня 2018 року. Реєстрація відкрита і очікують понад 1000 учасників.

Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя