Завдання – знайти воду на лінії розмежування

Завдання – знайти воду на лінії розмежування

Туалет, ранковий душ, ще зуби почистити, кави зварити, потім помити горнятко, – скільки води ми, зазвичай, встигаємо використати ще до того як зранку виходимо з дому?

Ми звикли сприймати воду, як невід’ємну частину щоденного життя, а тим часом з самого початку війни я стикаюся з проблемою води там, на лінії розмежування.

Обстріляні й розбиті водонапірні вежі, насосні станції, водогони залишають десятки тисяч людей на лінії зіткнення без питної, а іноді й взагалі без будь-якої води…

Саме тому "Карітас" вирішив бурувати свердловини в населених пунктах, які мають гостру потребу в воді.

О пів на сьому ранку рушаємо з Маріуполя до Мар’їнки. Туман. Ґрунтові дороги поміж полями. Жодної заправки, а значить – я без кави. Замість того "знайшли" швидку, що заблукала, "ведемо" її за собою до перехрестя на Мар’їнку.

РЕКЛАМА:

Парк в самому центрі міста. Бурова установка на місці й вже працює.

"Карітас" вирішив бурувати свердловини в населених пунктах

Місцевий дядько зупиняється біля нас та злазить з велосипеда:

– А що ви робите?

– Воду шукаємо для вас.

– Я вам скажу ось що: тут води не буде. Вода є поміж вулицями Чапаєва та Урожайною. Старі люди казали, що там підземне велике озеро знайшли колись… То ж, збирайтеся й їдьте туди!

– Ага, дякуємо.

Це вже друга свердловина, яку ми робимо в Мар’їнці за останні два тижні. Перша виявилася порожньою. Чи знайдемо воду зараз?

Коли вирішували, де саме бурити, запрошували гідрогеолога, консультувалися з місцевими чиновниками.

Ми були впевнені, що знайдемо тут воду. А я все згадую один семінар з економіки, на якому досвідчений спеціаліст з нафтовидобутку сказав: "Хто б і що вам не казав, запам’ятайте – ніхто не знає, що є під землею. Жоден прилад не може показати цього напевно. Ми можемо тільки робити припущення з різною долею ймовірності"…

Це вже друга свердловина, яку ми робимо в Мар’їнці

Ввечері прилетів мейл від Тараса Артеменка, координатора проекту з "Карітасу Маріуполь": "В процесі буріння на новому місці знайдено наступний геологічний розріз по свердловині: на глибині від 00,0 до 19,0 м тверда глина жовто-бурого кольору з прошарком вугілля, нижче, на глибині до 21 м мергель з уламками вапняку… приблизна глибина залягання водоносного горизонту 40-50 м…".

Терміни, назви порід і технологій, на яких я не дуже розуміюсь, але так хочу вірити, що таки вдасться добратись до води.

Наступного ранку – знову до Мар’їнки з надією, що кожен пройдений метр породи наближає нас до води.

Спеціалісти на буровій – хлопці з Дніпра, трохи лякаються мінометних пострілів, що лунають десь по окраїнах, мерзнуть та по черзі гріються біля багаття, але продовжують працювати.

Зі свердловини вимивається сірувата глина, бур заглибився до 42 метрів. Води немає. Завтра все вирішиться.

Неподалік від місця буріння – місцевий будинок культури. Тут встановлено 5-ти тонний резервуар, який благодійники наповнюють питною водою.

5-ти тонний резервуар благодійники наповнюють питною водою

Підходжу до людей, що набирають воду:

– Та все добре, – каже чоловік років сімдесяти. – Прихожу кожного дня, набираю 10 літрів. Ми з дружиною вдвох, нам вистачає. Коли вода з крану йде, то тхне болотом, пити її не можна.

Люди звикли до того, що вода є не завжди, а якщо і є, то не питна.

Людина, звісно, звикає до всього, але чи має так бути, бо вода – то найпростіше і найнеобхідніше водночас?

Наступний день, на жаль, нічого не приніс. За десять днів роботи пробурено дві свердловини, пройдено більше 150 метрів глинистих порід, а воду так і не знайшли.

Велике розчарування для всієї команди "Карітасу", що вже кілька місяців шукає воду в різних населених пунктах на лінії розмежування.

Новий лист від координатора "Доброго вечора, усім. На даний момент, роботи в Мар’їнці призупинено. На жаль, результат – негативний, прийняти рішення було не просто. Чекаємо наступних пропозицій від міської адміністрації з вибору місця для буріння".

[L]Мар’їнка внаслідок обстрілів дуже часто лишається без води. Місяць тому ми возили питну воду до 70-ти тисячного Торецька, що 10 днів виживав без води, Авдіївка навесні чекала на воду 4 дні, тиждень не було води у Волновасі у вересні цього року.

Десятки тисяч українців живуть під постійною загрозою гуманітарної катастрофи.

Проект триває і ми не втрачаємо надію, що наші міста в зоні бойових дій отримають автономне водопостачання.

Ірина Перкова, "Карітас Маріуполь", для УП.Життя

Реклама:

Головне сьогодні