7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса

Назвіть кілька найкращих рішень у вашому житті?

З мого переліку одразу ж помітно виділяється одне – з дуже пухнастим хвостом і щемкими, але такими щирими та справжніми спогадами.

Ця історія – про те, як я всиновила старого пса, а також про те, чому це далеко не для всіх, але чому я раджу вам принаймні задуматися саме над такою опцією при виборі домашнього улюбленця.

У США величезний пласт PR-активностей зооактивістів, зоозахисників та популяризаторів адопції (всиновлення) тварин присвячений саме старим собакам.

Чого варті лише фото та відео на інстаграмі за хештегами #seniordog чи #seniordogsrock!

Старими вважають собак від 7-8 років і далі. Тому й senior.

Чому ж там така активність довкола цього питання?

Банально, у багатьох випадках це рятує тварин від евтаназії.

В Україні "нормальність" всиновлення дорослих собак (усі хочуть цуцика) лише набуває розуміння суспільством, але, я переконана, забрати пса "на доживання" зовсім скоро стане масовою практикою.

А я поділюсь досвідом моєї сім’ї у такому незвичному всиновленні.

Ми імені Вані ми не вибирали, він отримав його в момент відлову з вулиці.

Цей собака потрапив до Львівського комунального підприємства "Лев", що опікується та прилаштовує у добрі руки безпритульних чотирилапих.

Вані тоді було років 8, можливо більше. Судячи з усього, він мав великий досвід спілкування з людьми, але жив у поганих умовах, ймовірно, на вулиці, про що свідчив стан здоров’я, жахливі зуби…

Оскільки собака був дуже кудлатий, ми вирішили забрати його до дідуся в сад, на селі йому було б не так спекотно влітку, та й свіже повітря такому дідуганчику тільки на користь.

Далі – як у казці: любов з першого погляду, обійми всю першу поїздку разом в автомобілі…

Цей собака зробив невимовно щасливою нашу сім’ю і мого дідуся, допоміг йому не бути самотнім і наповнив його життя дуже позитивними емоціями.

Але це – емоційні аргументи, які ніколи не переконають прагматичну людину. Тож я вирішила дослідити, що пишуть про практичний бік всиновлення дорослих собак у світових медіа.

Я перечитала чимало публікацій на виданнях типу BuzzFeed, Washington Post чи BusinessInsider, і крізь свій досвід розкрию переваги та недоліки, про які вони згадують.

1. Адопція рятує життя.

В том числі буквально, адже старий собака швидко загине на вулиці у морозяну зиму.

Вдома якість життя, їжі, мінімізація рівня стресу продовжать вік тварини на роки (на вулиці собаки живуть в середньому 5 років), що вже казати про щастя від спілкування з вами – воно перетворить сивобородого дідуся у веселого цуцика.

2. Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.

Ба більше, вони з іще глибшим розумінням ставляться до того, що ви робите для них, ще вдячніші.

3. Старість далеко не завжди означає хвороби та витрати на лікування.

Це залежить від дуже багатьох факторів.

Далеко не завжди старі – це проблемні тварини, багато залежить саме від вас, наскільки ви готові віддаватися цим стосункам.

Травми чи захворювання можуть означати, що всиновлюючи таку тварину, ви підписуєтеся на материнство, лікарів та витрати. Але натомість ви отримуєте безмежно багато вдячності й любові.

Ви ділитеся, а отже світ стає багатшим :) Проте раджу зважити на цей фактор і тверезо оцінити ваші фінансові, часові та інші ресурси.

4. Часто дорослі собаки на вулиці – це колишні домашні улюбленці.

Такі тварини можуть знати принаймні базові команди, уміти поводитися з людьми, гуляти на повідку, дружити з дітьми, можуть мати графік прогулянок в туалет, любити подорожувати…

А отже, цьому не доведеться вчити "з нуля".

5. Старі собаки вчаться новим трюкам.

Звісно, це може бути складніше, ніж зі здібними цуценятами. Але трохи вашого часу чи послуги кінолога або собачого біхевіориста, трішки бажання і ви усього досягнете!

6. Старші пси спокійніші, з ними можна більше планувати і впевненіше почуватися.

Коли всиновлюєте, вам скажуть про характер тварини, темперамент, уподобання. З дорослою твариною потім не буде прикрих несподіванок :)

7. Ці кудлаті дідусі миттєво стають вашими компаньйонами.

Так сталося і в мого дідуся з Ванькою: вони просто зустрілися і пішли разом гуляти в сад.

Звісно, Ваня мав проблеми зі здоров’ям, я возила його до лікаря, дідусь систематично давав йому вітаміни, краплі для очей та інші ліки. Але це був час разом і в цьому була велика цінність.

Щоразу, коли я приїжджала в гості, Ваня радів так, ніби це була подія року! Просив розчесати його гребінцем, почухати за вушком, просто побути разом.

Ваня смакував груші в дідусевому саду (ну дуже їх любив) і випромінював щастя.

Це певно найважливіше, чого я від нього навчилася – бути щасливою від того, що просто є хтось поряд.

Ваня прожив з нами два роки, його немає уже другий рік.

Я дуже сумую і розумію, що взяти його – було одним з найкращих рішень у моєму житті, адже останні роки його життя були найкращим, що з ним траплялося.

Лілія Кузік, речник ЛКП "Лев", спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Чому собаки поводяться по-різному: дослідження

Як визначити "людський" вік собаки та кішки? Не все так просто

19 жестів, якими собаки спілкуються з людьми

Чому собаки інколи мають такий сумний погляд? З'ясували науковці

Доведено! Собаки віддзеркалюють наш стрес, видно навіть по шерсті