Про ветеранський бізнес – не популярно, але предметно

Ветеранська тема – це завжди насамперед емоційна складова, а не раціональна.

Міжнародний ветеранський форум є майданчиком для СВОЇХ та про СВОЇХ, місце зустрічі та місце сили.

Цього разу ми спробували дещо змінити фокус і запропонувати цілком конкретну болючу тему.

Йдеться про ветеранське підприємництво в усіх можливих його аспектах. Бізнес як механізм соціалізації. Бізнес-освіта та додаткові конкурентні переваги. Менторство і готовність представників великого та середнього бізнесу до шефського супроводу ветеранів-підприємців. Професійні об’єднання, їхні цілі та механізми роботи, значимість для самих ветеранів.

Звісно, все це – у розрізі систематизації процесів, розробки та реалізації ветеранських політик у сфері підтримки підприємництва.

Із самого початку ми були свідомі того, що ця тема навіть у середовищі самих ветеранів не викликає ажіотажу. Адже соціалізація через бізнес-активність – одна з найскладніших. Але з погляду потреб і перспектив держави саме цей напрямок є архіважливим.

Наша команда, ще працюючи в міністерстві, ретельно вивчила іноземний досвід. Особливо показовим для нас є практика Хорватії, як країни більш-менш ментально та історично близької.

Такий досвід ми і намагалися весь час приземлити, локалізувати в Україні. Не встигли. За що і вибачилась перед усієї аудиторією форуму.

Які ж хорватські інструменти, на моє переконання, є перспективними для України?

Допомога зі створення бізнесу.

Спеціалізовані кредитні лінії.

Освітні програми.

Преференції у держзакупівлях для ветеранського бізнесу.

Підтримка ветеранських бізнес-асоціацій.

Це все можна і варто запускати в Україні. Вже сьогодні. Хоча б у пілотному варіанті.

Ми на цю тему багато говорили з тоді ще прем’єр-міністром Олексієм Гончаруком. Десь знаходили спільну мову (як наприклад, щодо кредитування житла), десь була палка дискусія.

Ця дискусія продовжилась у межах форуму. Але мене ніхто не переконає, що державі більш вигідно спрямовувати кошти на інституції центрів зайнятості, аніж на підтримку ветеранського підприємництва.

Усі, хто працював із нашою командою, знають, що точкою відліку всіх наших проєктів є аналітика.

Ми ґрунтовно вивчаємо ситуацію, всебічно аналізуємо проблему і тільки потім шукаємо шляхи розв’язання.

Фонд "Повернись живим" провів репрезентативне соціологічне опитування щодо перспектив ветеранського бізнесу.

Багато моментів були для нас очікуваними та прогнозованими.

Інші стали неприємним відкриттям.

Але в цілому картина дуже показова:

• 73% ветеранів-підприємців потребують підтримки своїх побратимів (рівний-рівному);
• понад 47% ветеранів УЗАГАЛІ не розраховують на підтримку держави;
• 84% прагнуть отримати додаткову конкурентну освіту, нові знання та навички пройти тренінги;
• 70% із тих ветеранів, хто хоче зайнятися бізнесом, мають вищу чи неповну вищу освіту;
• лише 5% ветеранів прагнуть зайнятися бізнесом, тому що не мають роботи.

А тепер, що ж потрібно тим 27% ветеранів, які потребують допомоги держави у розвитку бізнесу?

• Стартових інвестицій (62,5%).
• Консультативної допомоги (13,7%).
• Допомоги у реалізації продукту (10,8%).
• Менторства (5%).

Ось якраз остання цифра мене непокоїть. Це може означати, що ветерани в принципі не вірять у перспективу шефської допомоги зовнішніх кураторів. Або це свідчить про те, що система бізнес-планування і бізнес-кураторства в Україні перебуває у зародковій стадії.

Саме тому я ціную тих небагатьох підприємців не ветеранів, які зголосилися стати менторами для нашої аудиторії. Впевнена, що ми розширимо перелік цих сміливців в індивідуальному порядку. Принаймні наш фонд уже працює над цим.

Але все ж таки, про що говорять усі ці цифри?

Вони малюють нам портрет ветерана-підприємця та руйнують суспільні негативні стереотипи про атошника-неадеквата.

Ветеран, який прагне розвивати свій бізнес, – людина з досвідом, зокрема управлінським, адекватними знаннями та ставленням до життя. Настільки адекватними, що визнають необхідність додаткового навчання та не розраховують на державу. Їм в останню чергу потрібні податкові пільги чи неконкурентні переваги.

Чи розуміє це суспільство? А влада? А самі ветерани?

Кожен наш попередній форум завершувався конкретними позитивними результатами для ветеранів, ніколи він не обмежувався просто балачками. І наша команда цим завжди пишалась.

Для цього ключовим моментом організації форуму є присутність перших осіб держави, здатних приймати рішення. Швидко, оперативно, радикально.

Скажу відверто, підписання указу про розвиток системи фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів та їхніх родин – це не зовсім те, чого очікувала ветеранська спільнота.

Після форуму ми переговорили з президентом. Питання кредитування ветеранського бізнесу буде в центрі уваги Кабінету міністрів. Принаймні це було обіцяно Володимиром Зеленським.

Окремі представники влади вважали, що основна проблема кредитування ветеранського підприємництва полягає у відсутності ініціативи з боку самих ветеранів. На форумі ми продемонстрували, що це не відповідає дійсності. Наочно.

Необхідно спрощувати доступ ветеранському бізнесу до кредитних ресурсів, зокрема, і шляхом запровадження державних гарантій. Президент це почув і дав вказівки.

Це наочний приклад того, що за свої ідеї та цінності необхідно боротися та адвокатувати їх на всіх рівнях. Правило зіпсованого телефону та непрофесійного комутатора ніхто не відміняв.

Підбиваючи підсумки. Проблему проаналізовано. Висновки зроблено. Методи розв’язання погоджено. Починаємо роботу.

Поки що зусиллями фонду та бізнес-партнерів. Але сподіваємося й на активну участь держави.

P.S. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім партнерам за допомогу в організації ІІІ Міжнародного волонтерсько-ветеранського форуму "Там, де ми – там Україна!", особливо Міністерству у справах ветеранів і БФ "Інформаційно-координаційний центр".

Ну і, звісно, окрема подяка моїй відданій команді з "Повернись живим".

Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України (2019–2020), голова правління фонду "Повернись живим", спеціально для УП.Життя

Титульна світлина PEPPERSMINT/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Досвід ветерана: Андрій Мельник – з вчителя історії, через війну, до директора школи

Досвід ветерана: Майя Москвич – від стрільця на війні до засновниці стрілецького клубу

"Не героїзувати і не втомлювати". Психологи про нове місце ветерана АТО в родині та на роботі

Армії треба навчитись відпускати, або Хто і як має влаштувати подальше життя ветеранів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.