"Одностатеві шлюби" та реєстровані цивільні партнерства. Чому одного в Україні не буде і як планується реалізовувати інше

Українці як нація і як особистості стають всі більш і більш помітними у світі. Жінкою року за версією журналу Time стала українська правозахисниця Олена Шевченко. Коментуючи згадану відзнаку, Олена написала такі слова:

"Російська пропаганда тримається на ідеї "традиційних цінностей", де немає рівності ані для жінок, ані для ЛГБТК+ спільноти. Отже у мене комбо у цій боротьбі. Я жінка і я лесбійка. І я цим пишаюсь.

І так, я та людина, яка буде боротись за одностатеві шлюби, тому що немає нічого більш огидного, ніж коли традиціоналісти починають волати про порушення свого права не бачити поруч ЛГБТК+ людей. Такого права у вас немає.

І немає нічого більш огидного, ніж ваша радість від того, що ЛГБТК+ люди не можуть подати заяву про одруження в Україні. Бо радість від нещастя інших людей – це огидно.

Україна змінюється і ніщо і ніхто не зупинить людей, які мають цінності людяності та віру у рівність".

Мені є багато що додати не просто як людині, що розділяє одну думку з Оленою. Мені є що додати як посадовиці, яка в Міністерстві юстиції відповідає за Національну стратегію з прав людини та План дій з її реалізації, за запровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств (який часто в народі називають "одностатевими шлюбами") є одним з пунктів цього Плану дій.

Окрім того, саме наше міністерство має подати законопроект про реєстровані цивільні партнерства до Парламенту цього року. Ми над ним працюємо, маємо розуміння, що і чому ми пишемо, яку філософію та смисли вкладаємо в текст та на які проміжні результати орієнтуємось.

Більше того, ми розуміємо важливість та актуальність цього питання з огляду на велику кількість представників та представниць ЛГБТК+ спільноти котрі сьогодні здійснюють оборону нашої країни в лавах Збройних сил України. Адже і держава в свою чергу також має попіклуватися про них та їхні родини, чи не так?

Щиро кажучи, особисто я ще не маю кінцевого бачення та впевненості, яким чином ця ініціатива, котру підтримує на сьогодні більшість українців, буде реалізована остаточно – оскільки зрозуміло, що адвокаційний та політичний шлях цього законопроекту у будь якому випадку буде не найпростішим. Але я точно впевнена в якості того продукту, який ми зараз розробляємо на базі міністерства.

А тепер коротко про концептуальні речі, в рамках котрих ми вирішили рухатися:

• інститут реєстрованого цивільного партнерства пропонується запровадити лише для одностатевих пар. Важлива ремарка, це будуть саме партнерства, а не "одностатеві шлюби", тобто сам інститут шлюбу жодних змін зазнавати не буде;

• це буде окремий законопроект в котрому буде передбачено конкретний перелік прав партнерів. Тобто передбачені всі надані права та обов’язки партнерів із внесенням змін до низки законів. Фактично все те ж саме, що і в різностатевих пар, з врахуванням певних винятків та нюансів;

• в законопроєкті буде визначено коло питань, що можуть регулюватися партнерським договором;

• одностатеві шлюби, що укладені між громадянами України в іноземних країнах, планується прирівняти до цивільного партнерства в Україні; у випадку якщо партнери є громадянами України та проживають закордоном і бажають зареєструвати партнерство, вони зможуть це зробити в дипломатичних і консульських установах України;

• в законопроєкті також маємо врахувати рішення Європейського Суду з прав людини Fedotovaandothers v. Russia. Це справа, в якій кілька одностатевих пар з росії стверджували що їхні права були порушені тим, що їхня країна не надала їм можливості оформити офіційні стосунки аби мати можливість захистити свої матеріальні та нематеріальні права.

У своєму рішенні суд вкотре підтвердив вже раніше сформовану практику щодо того, що держави-учасниці Конвенції з прав людини та основоположних свобод мають у будь-якому випадку забезпечити правові рамки, які дозволяють одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків.

До речі, цього року очікуємо рішення в аналогічній справі щодо України, але маю сумнів, що воно буде суттєво відрізнятися і не встановить тих самих порушень прав людини що і в Росії, на жаль. Тому очевидно, що питання поваги до прав людини для нас серед іншого – це ще й питання нашого цивілізаційного вибору, котрий ми, очевидно, зробили ще наприкінці 2013 року, і котрий абсолютно розходиться з регресом РФ назад до імперії зла котра знищує людей та цілі народи.

Більш детально зупинюся на питанні "А чому не шлюб?"

По-перше, що таке "шлюб" визначено в Конституції України та в Сімейному кодексі, і там чітко вказано, що це союз чоловіка та жінки, і ніяк інакше. Зміни до Конституції України під час воєнного стану вносити заборонено. Тож чому не шлюб – відповідь очевидна, але не повна.

По-друге, які б позитивні результати соцопитувань щодо права на реєстровані партнерства ми не бачили останнім часом, треба розуміти, що це зміна доволі революційна для значної частини суспільства, а змінювати певні застарілі парадигми треба поступово. Так було не лише в Україні – багато європейських країн спершу вводили інститут реєстрованих партнерств і лише з роками повністю прирівняли різностатеві та одностатеві пари, частина з них досі мають лише інститут партнерств.

По-третє, повага до рівності в реалізації та захисті прав кожної людини є обов’язком для кожної європейської країни. До прикладу, Європейський суд з прав людини вказує, що кожна країна ЄС має надати та гарантувати одностатевим партнерам можливість реалізувати та захистити свої права в тих рамках, в яких це буде прийнятне для конкретної країни та суспільства в конкретний історичний період.

Тобто чи це буде право на реєстровані цивільні партнерства, чи це буде право на шлюб – вибір країни, головне, щоб ця можливість існувала. Очевидно, що як і для більшість країн, що пройшли чи проходять цей шлях, для України більш правильно буде починати цей рух з права одностатевих партнерів та партнерок на реєстрацію цивільних партнерств.

Якщо про щось з переліку потрібно написати більш розгорнуто, або ви маєте інші запитання – пишіть в коментарях. Питайте, постараюсь розкрити в наступних публікаціях. Щоб не писати колонку, як роман, сказала коротко, але розказати детальніше є про що.

Якщо ж ви просто хочете висловити своє незадоволення та незгоду...

Я не зможу вам цього заборонити, буду рада аргументам проти, аби їх також винести в окремий текст, де поясню, чому ми вже давно вийшли за рамки дискусії "чи робити це" і перейшли до дискусії "як це зробити". Я впевнена, що несприйняття часто є причиною страху, а страх – є наслідком незнання. То ж давайте заповнювати ці білі плями разом.

Валерія Коломієць, заступниця міністра юстиції України з європейської інтеграції, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.