Чи має держава "залазити в спіднє" до дружин полеглих бійців?

У Законі України "Про статус ветерана" щоразу, коли йдеться про якісь пільги, виплати, соціальні гарантії, вказується, що претендувати на щось від держави може: "дружина/чоловік (померлих чи загиблих ветеранів і ветеранок), які не одружилися вдруге".

Чому жінка чи чоловік, котрі втратили на фронті кохану людину, пережили глибоке горе – не можуть через деякий час вдруге одружитися, й при цьому не втратити статус "дружина" чи "чоловік" ветерана/ветеранки?

Теперішнє законодавство передбачає, що молода жінка має поставити хрест на своєму житті після втрати чоловіка. Якщо вона вибереться з депресії, зможе налагодити особисте життя – не зможе претендувати на підтримку? Так, ми можемо прибрати виплати дружинам ветеранів, котрі вдруге одружилися, однак держава не може накласти санкції на почуття, пам’ять, пережите горе та жах.

Ми маємо змінити законодавчі підходи до підтримки сімей полеглих захисників. Тут не завжди йтиметься про гроші чи пільги, частіше йтиметься саме про збереження статусу й "видимості" для держави.

Жінка, котра втратила чоловіка, не повинна випадати з поля зору державних програм, якщо вийшла заміж вдруге. Її не повинні дискримінувати в держустановах, нагадуючи, що вона "може щось втратити". Вона й так вже втратила – найдорожчу людину. Не потрібно поглиблювати цю рану.

Для простого порівняння – це як заборонити матерям народжувати далі.

Втрата коханої людини не лише змінює життя жінки, але й ставить під загрозу її соціальний статус, економічну самостійність, фізичне та психологічне благополуччя.

Вдови, які втратили своїх чоловіків, стикаються зі значними проблемами і викликами, які впливають на їхнє фізичне, емоційне і економічне благополуччя. У багатьох суспільствах, особливо в патріархальних, вдови можуть втратити свій соціальний статус і стати вразливими.

Основні проблеми, з якими стикаються вдови, полягають у браку соціального захисту, економічній вразливості, недостатній підтримці.

"Вийдете знову заміж – втратите пільгу", – це лаконічне і повністю з відбитою емпатією нагадування в українському законодавстві.

Соціальна стигматизація є серйозною проблемою, з якою зіштовхуються вдови. Вони можуть стати об'єктом дискримінації, поганого ставлення та виключення з соціального життя. Щоб вирішити цю проблему, потрібно проводити інформаційну роботу та просвіту громадськості щодо прав вдів та важливості поваги до них. Також важливо забезпечити вдовам доступ до психологічної підтримки та консультування, що допоможе їм подолати емоційні труднощі та відновити самооцінку.

Економічна вразливість є ще однією серйозною проблемою, з якою стикаються вдови. Вони втратили одного із годувальників сім'ї, що призводить до фінансових труднощів та бідності.

Вирішення цієї проблеми передбачає створення програм підтримки економічної самостійності вдів. Це можуть бути програми професійної підготовки, доступ до пільгових кредитів, підтримка підприємництва та створення робочих місць. Шляхом забезпечення жінкам можливостей отримувати стабільний дохід, ми допоможемо їм побудувати нове життя після втрати.

Інтеграція вдів у економіку та забезпечення їхньої повноцінної участі у житті громадянського суспільства – конструктивний підхід до вирішення проблем:

• створення програм підтримки економічної самостійності вдів через професійну підготовку, доступ до кредитів та підтримку підприємництва;
• забезпечення доступу до соціальних послуг, таких як медична допомога, освіта, перекваліфікація і соціальне житло, які можуть забезпечити базові потреби вдів та їхніх дітей;
• розробка і впровадження правових заходів для захисту прав вдів, включаючи їхнє право на спадщину та соціальне забезпечення;
• створення механізмів для консультації та участі вдів у прийнятті рішень, які стосуються їхнього благополуччя і добробуту, зокрема створення жіночих груп і організацій, де вони можуть обмінюватися досвідом та підтримувати одна одну;
• запровадження гендерно-диференційованих підходів до програм допомоги та соціального захисту, з урахуванням конкретних потреб і проблем вдів;
• збільшення усвідомленості та розуміння громадськістю та суспільством загалом щодо проблем, з якими стикаються вдови, і необхідності надання їм підтримки та захисту.

Тема виплат зараз – дуже дражливе питання для суспільства. Усі спостерігають історію, коли військовим, не залученим на передовій, спочатку скоротили виплати, а потім цю історію депутати намагалися відіграти назад, голосуючи за повернення виплат. Але будьмо щирими, бюджет України глибоко в дефіциті. Ми живемо й воюємо в кредит.

Уряд змушений балансувати між реальними потребами й тим, де можна зекономити. Нам треба прощатися з копійчаними виплатами, дарованими в спадщину від радянського союзу.

"1000 чи 5000 гривень" – перетворюються у величезні видатки. І тут є момент, коли законодавці, аби перестрахуватися, розробляють запобіжники, які зменшують кількість отримувачів допомоги… Але ж справа не у "1000 чи 5000 гривень".

Через напругу у суспільстві у зв’язку зі стагнацією економіки все частіше статус наданий державою нічого не вирішує, і, на жаль, з часом перетворюється у клеймо. А от недостатня підтримка та повага – є важливою проблемою, з якою стикаються вдови. Багато з них не отримують достатньої уваги з боку держави, громадських організацій та суспільства в цілому.

Для вирішення цієї проблеми потрібно розробити та реалізувати комплексні програми підтримки вдів, які забезпечили б їм доступ до освіти, професійної підготовки та можливості активної участі у суспільних процесах. Така форма допомоги насправді надає значно більше можливостей, ніж мізерні виплати, що супроводжуються обмеженнями щодо права на подальше життя.

Руслана Величко-Трифонюк, перша заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.