"Батько дуже любив перемагати себе". Пам’яті загиблого журналіста та військового Дмитра Рибакова

Загиблий Дмитро Рибаков
Батько дуже любив перемагати себе. Пам’яті загиблого журналіста та військового Дмитра Рибакова
Загиблий Дмитро Рибаков
Текст пам’яті загиблого журналіста, медіаконсультанта, військовослужбовця 47-ої окремої механізованої бригади ЗСУ Дмитра Рибакова, з позивним "Репортер". Текст був оприлюднений доньками загиблого журналіста Світланою та Анна-Марією під час церемонії Премії імені Георгія Ґонґадзе 21 травня 2024 року.

"О 4:30 розбудили трелі лісових птахів. Так голосно, що заснути вже не в стані. Легкий ранковий дощик постукався у нейлон мого пончо-намета. Легені наповнила свіжість хвойного лісу. Доброго ранку, Україно! Нескорена, непереможна, вільна.

Любі мої дівчатка! Трохи завчасно побажаю вам нині доброї ночі. 🥱🥱🥱 А з добрим ранком привітаю лише за деякий час. Не завтра, і не за декілька днів... Ідемо за край. Де немає зв'язку, є лише плече побратима, зброя і жага помсти ворогам за нашу скривавлену Україну. Але одного ранку дамся чути. 🥰🥰🥰 Бережіть себе, відновлюйте здоров'я Аннички, піклуйтеся про матусю. Ви найдорожче, що є в мене у цьому світі! Тримаймо стрій. Далі буде... 🤪"

Такими повідомленнями був наповнений наш спільний родинний чат кожного разу, коли тато йшов ''зробити роботу'', як він казав, і повертався. Але одного літнього ранку мене пронизав страшний біль, якого не можу передати словами.

У голові тоді в один момент промайнули безліч думок, спогадів і подій, котрі будуть закарбовані в моєму серці назавжди. Відчути татове тепло і обійми стали нездійсненною мрією. Багато мені він передав мудрості, завжди нагадував, що самодисципліна є одним із найважливіших ключів до успіху і кожен день, як один величезний виклик, тому навіть маленькі непомітні кроки приведуть тебе до перемоги.

Доньки загиблого Дмитра Рибакова Світлана та Анна-Марія під час премії Георгія Ґонґадзе
Доньки загиблого Дмитра Рибакова Світлана та Анна-Марія під час премії Георгія Ґонґадзе
Фото: премія Георгія Ґонґадзе
ВІДЕО ДНЯ

Війна нас застала в Києві. Було дуже страшно на 22-му поверсі, але наш тато був зібраний думками і діями. Організував цілодобове чергування чоловіків біля будинку, давав нам розпорядження як себе поводити і коли йти в укриття. Далі ми відсвяткували 26 лютого мої 15 років і вирушили у найдовшу дорогу з Києва до Перемишля. Тато залишився на пероні у Києві...

Про те, що він піде воювати, у мене не було сумнівів, я спостерігала, як тато збирав документи і сказав, що йде до військкомату.

"Дмитре, ти можеш воювати пером", – казала наша мама, але тато відповів, що таких "писак" є багато і комусь треба воювати.

Батько пройшов відбір у 47 бригаду і прийняв присягу 1 вересня 2022 року. З того часу ми бачились 3 рази...

Про те, що буде велика війна, Дмитро Рибаков писав напередодні у своєму великому аналітичному огляді Chas.news "Продавець страху. Навіщо Путін ескалує напруженість із Заходом". Також тато писав статті в Nowej Europie Wschodniej, ми маємо змогу в ліцеї читати деякі з них. Він багато аналізував і писав, але для нас був насамперед люблячим i турботливим батьком.

Дмитро Рибаков з доньками та дружиною
Дмитро Рибаков з доньками та дружиною
Фото з архіву сім'ї

Мама з татом дуже любили зустрічатись в кав’ярнях у Києві. Тато часто працював поза домом. Цю традицію вони зберігали, коли тато мав вільну хвилинку на війні, а мама на чергуваннях у лікарні. Вони зідзвонювались і пили разом каву. Мама каже, що їй найбільше не вистачає отої спільної кави. Вона часом плаче і проживає біль, ми говоримо і часто згадуємо татка.

Батько дуже любив спорт i перемагати себе. Останні 5 років це був тріатлон. І ми всією родиною їздили з ним на змагання. Як він тішився, коли я здобула 1-ше місце у своїй категорії на Спринт тріатлоні в Польщі, тато тренував мене між походами на передову, розписав програму тренувань. У день, коли були змагання, його навіть відпустили в Київ, щоб слідкувати за мною онлайн.

У липні ми приїхали до бабусі на Західну Україну, і тато сказав, що його, можливо, відпустять на пару днів до Києва, і щоб ми збирались і чекали його вдома. Написав нам як завжди в чаті, що йде виконати свою роботу.

20 липня, прокинувшись зранку, прочитала на сторінці командира, що Дмитро Рибаков на щиті і що він безвісти зниклий, бо тіло залишилось на полі бою через щільні обстріли. Далі все було наче важкий сон...

"Любі мої дівчатка, трохи завчасно побажаю вам солодких снів, гарного відпочинку й божої ласки. Засвіт ідемо за край, зв'язку знов не буде. Будьте мудрими, витривалими й турботливими донечками своєї матусі. І татуся, звісно! Ми дуже щасливі, що ви в нас є. Ви найкраще моє надбання! Обіймаю. Добраніч, добраніч, добраніч!"

Пам’ятаймо кожного, хто нас захищав і далі продовжує це робити на передовій. Журналістська спільнота має воювати на своєму фронті і писати правду, якою б гіркою вона не була.

Ми далі вчимося жити без тата і зробимо все, щоб він нами пишався.

Дякуємо.

Світлана та Анна-Марія Рибакові

Реклама:

Головне сьогодні